Г.Оллпорт і психологія індивідуальності

Пропріум – позитивна, творча якість людської природи, яка прагне до росту і розвитку (всі аспекти людини, які роблять її особистістю)

Стадії розвитку пропріума: Тілесна самість (усвідомлення тілесних відчуттів), 0-1 р. життя дитини Самоідентичність (цілісність і неперервність „Я”), 1-3р. Самоповага (гордість за власні досягнення), 3-4р. Розширення самості (усвідомлення належності та володіння окремими аспектами соціального та фізичного середовища), 4-6р. Образ себе (прагнення відповідати очікуванням та вимогам оточуючих), 5-6р. Раціональне управління собою (аргументація та логічне обґрунтування розв’язання повсякденних проблем), 6-12р. Пропріативне прагнення (цілісне відчуття „Я”, планування та вибір життєвих цілей)

Риси психологічно зрілої людини: Широкі межі „Я” (можливість подивитися на себе зі сторони, активна участь у різних видах соціальних стосунків) Теплі, сердечні соціальні стосунки (дружня інтимність і співчуття) Емоційна безтурботливість і самоприйняття (позитивне ставлення до себе) Реалістичне сприйняття, досвід і домагання (сприймання речей і людей такими, як вони є, висока кваліфікація і знання у своїй сфері діяльності, прагнення до досягнення особистіфсно значимих та реалістичних цілей) Здатність до самопізнання та почуття гумору (чітке уявлення про власні переваги та недоліки, здатність посміятися над улюбленим і продовжувати любити і цінувати його) Цілісна життєва філософія (систематичне і послідовне виділення важливого у власному житті)

Культурно-історичний підхід (Л.С. Виготський) – теорія розвитку вищих психічних функцій.

Загальний генетичний закон розвитку: кожна психічна функція з’являється спочатку в соціальному плані як реальні стосунки між людьми, а вже потім - у психологічному. Усі вищі психічні функції були спочатку зовнішніми, оскільки виступали соціальними функціями взаємин людей до того, як стали внутрішніми,власне психічними

Становлення людини як індивіда та особистості передбачає діалектичну взаємодію двох відносно автономних, але нерозривно пов’язаних рядів розвитку – природного та соціального.

Кожному віку притаманна своя специфічна соціальна ситуація розвитку, тобто певне співвідношення умов соціального середовища і внутрішніх умов формування особистості.

Взаємодія внутрішніх та зовнішніх факторів зумовлює типові психологічні особливості, притаманні людям певного віку. Дитина певного віку, незалежно від своїх індивідуальних особливостей, потрапляє у визначене суспільством середовище, яке детермінує характер її життя і діяльності на даному етапі. Дитина ж прагне відповідати цим умовам, оскільки це забезпечує її емоційне благополуччя.

Рівні когнітивного роозвитку:

1. Рівень актуального розвитку дитини, який визначається її здатністю самостійно вирішувати задачі.

2. Рівень потенційного розвитку, який визначається характером задач, які дитина могла б розв’язати під керівництвом дорослих або у співпраці з більш здібними ровесниками.

Відстань між цими двома рівнями Виготський назвав зоною найближчого розвитку.

Новоутворення – новий тип будови особистості і її діяльності, психічні і соціальні зміни, які вперше виникають на даній віковій сходинці і які в найбільш головному й основному визначають свідомість дитини, її ставлення до середовища, її внутрішнє і зовнішнє життя, весь хід її розвитку у даний період. Новоутворення – основний критерій визначення конкретних епох дитячого розвитку.

Криза – період, коли дитина в дуже короткий час змінюється в цілому, в основних рисах особистості; розвиток набуває бурхливого, стрімкого, а іноді й катастрофічного характеру. Основні кризи: новонародженості, одного року, 3-х, 7-ми, 13-ти років (Виготський)

Закони психічного розвитку дитини:

• закон метаморфози у дитячому розвитку – розвиток є ланцюгом якісних змін; дитина це не просто маленький дорослий, який менше знає, а ястота, яка має якісно іншу психіку;

• закон нерівномірності дитячого розвитку – кожна сторона у психіці дитини має свій оптимальний період розвитку;

• дитячий розвиток має складну організацію у часі: свій особливий ритм, який змінюється у різні роки життя дитини;

• закон розвитку вищих психічних функцій – вони виникають спочатку як форма колективної поведінки, форма співробітництва з іншими людьми, а потім стають внутрішніми індивідуальними функціями самої дитини.