- •Стратегия и тактика антигипертензивной терапии в остром периоде инсульта
- •Рекомендації Асоціації кардіологів України з діагностики, лікування та профилактики гострої серцевої недостатності у дорослих (2009)
- •2. Епідеміологія, етіологія, клінічні аспекти та прогноз синдрому гсн
- •3. Визначення та клінічна класифікація гсн
- •3.1. Визначення
- •3.1.1. Класифікація за Кілліпом
- •3.1.2. Класифікація за клінічною тяжкістю
- •3.2. Клінічний синдром гсн
- •3.2.1. Гсн із застоєм нижче місця ураження (лівошлуноч-кова і правошлуночкова)
- •3.2.2. Гсн із застоем вище місця ураження (лівошлуночкова)
- •3.2.3. Гсн із застоєм вище місця ураження (правошлуночкова)
- •4. Патофізіологія гсн
- •4.1. Хибне коло в серці за його гострої недостатності
- •4.2. Оглушення міокарда
- •4.3. Гібернація
- •5. Діагностика гсн
- •5.1. Оцінка клінічного стану
- •5.2. Електрокардіограма
- •Рентгенографія органів грудної клітки та інші візуалізацій ні методики
- •5.4. Лабораторне дослідження
- •5.5. Ехокардіографія
- •5.6. Інші методи дослідження
- •6. Цілі лікування гсн
- •6.1. Організація лікування гсн
- •7. Інструментарій і моніторинг стану пацієнта з гсн
- •7.1. Неінвазивний моніторинг
- •7.2. Інвазивний моніторинг (табл. 2)
- •7.2.1. Артеріальний катетер
- •7.2.2. Центральний венозний катетер
- •7.2.3. Катетер у легеневій артерії
- •8. Загальні питання лікування гсн
- •9. Оксигенотерапія та респіраторна підтримка
- •9.1. Обґрунтування використання оксигенотерапії при гсн
- •9.2. Респіраторна підтримка без ендотрахеальної інтубації (неінвазивна вентиляція)
- •9.2.1. Обґрунтування
- •9.2.2. Доцільність ппт і нвпт за лівошлуночкової недостатності
- •9.3. Респіраторна підтримка при гсн з ендотрахеальною інтубацією
- •10. Фармакотерапія
- •10.1. Застосування морфіну та його аналогів за наявності гсн
- •10.2. Терапія антикоагулянтами
- •10.3. Вазодилататори в лікуванні гсн
- •10.3.1. Нітрати
- •10.5.3. Практичне використання
- •10.5.4. Стійкість до діуретиків
- •10.5.5. Вторинні ефекти, взаємодія лікарських засобів
- •10.6. Бета-блокатори
- •10.6.1. Показання та обґрунтування для використання бета-блокаторів
- •10.6.2. Практичне використання
- •10.7. Інотропні засоби
- •10.7.1. Клінічні показання
- •10.7.2. Допамін
- •10.7.3. Добутамін
- •10.7.4. Практичне використання
- •10.7.5. Левосимендан
- •10.7.6. Вазопресорна терапія за наявності кардіогенного шоку
- •10.7.6.1. Адреналін
- •10.7.6.2. Норадреналін
- •10.7.7. Серцеві глікозиди
- •11. Фонові захворювання та супутня патоаопя при гсн
- •11.1. Ішемічна хвороба серця
- •11.2. Патологія клапанного апарата серця
- •11.3. Лікування гсн за тромбозу штучних клапанів серця (тшкс)
- •11.4. Розшаровуюча аневризма аорти
- •11.6. Ниркова недостатність
- •11.7. Захворювання легенів і бронхообструкція
- •11.8. Порушення ритму серця і гсн
- •11.8.1. Брадиаритмії
- •11.8.2. Суправентрикулярні тахіаритмії (свт)
- •11.8.3. Рекомендації з лікування
- •11.8.4. Лікування загрозливих для життя аритмій
- •11.9. Гсн під час оперативного втручання
- •12. Хірургічне лікування гсн
- •13. Механічні допоміжні пристрої та трансплантація серця
- •13.1. Внутрішньоаортальна балонна контрпульсація
- •13.2. Пристрої допоміжного кровообігу
- •13.3. Трансплантація серця
- •14. Підсумкові коментарі
- •15. Початкове лікування гсн
- •Тестові завдання з теми:
- •VI. Рекомендована література
10.7.5. Левосимендан
Левосимендан — новий представник цього класу препаратів, котрий має два основні механізми дії: підвищення чутливості до Са2+ контрактильних протеїнів кардіоміоцитів, що зумовлює позитивну інотропну дію, а також активацію м'язових К+ - каналів, що призводить до периферійної вазодилатації. Є дані, що левосимендан має також помірну інгібуючу активність до фосфодіестерази. Препарат рекомендовано пацієнтам із СН з малим викидом унаслідок систолічної дисфункції без значної гіпотензії.
Левосимендан використовують у вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії протягом 6-24 год, але ге-модинамічні ефекти зберігаються понад 48 год після закінчення інфузії. Тахікардія і гіпотензія описані за умови інфузії високих доз левосимендану, що не дозволяє застосовувати припарат, коли CAT нижче 85 мм рт. ст. Важливою рисою левосимендану є можливість реалізації його позитивних гемоди-намічних ефектів (підвищення ударного викиду, зниження тиску наповнення ЛШ, системного судинного опору та опору в легеневих судинах за незначного зниження AT) на тлі супутнього використання бета-блокаторів.
10.7.6. Вазопресорна терапія за наявності кардіогенного шоку
У комбінації з інотропними засобами та інфузією рідини на тлі відсутності оптимальної перфузії за поліпшеного серцевого викиду необхідно призначати терапію вазопресорами, які також можуть використовуватися за наявності реанімаційних заходів і для підтримки адекватної перфузії, якщо є загрозлива для життя гіпотензія.
10.7.6.1. Адреналін
Адреналін — катехоламін з високим афінітетом щодо (β1-, β2- і α-адренергічних рецепторів. Адреналін використовують в інфузії в дозах 0,05-0,5 мкг/кг/хв у випадку, коли добутамін не викликає клінічного ефекту і AT залишається низьким. При цьому рекомендується прямий моніторинг AT, а також параметрів гемодинаміки з використанням катетеризації легеневої артерії.
10.7.6.2. Норадреналін
Норадреналін — катехоламін з високим афінітетом щодо α-адренорецепторів, який слід призначати для підвищення системного судинного опору. Він викликає збільшення частоти серцевих скорочень, але менш виражене, ніж адреналін. Рекомендовані дози норадреналіну не відрізняються від доз адреналіну. Норадреналін (0,2-1 мкг/кг/хв) має перевагу за низького AT на тлі зниженого судинного опору, наприклад за септичного шоку. Препарат часто комбінують з добутаміном для поліпшення параметрів гемодинаміки.
10.7.7. Серцеві глікозиди
Серцеві глікозиди інгібують міокардіальну Na+/К+-АТФазу, таким чином збільшуючи механізми обміну Ca2+/Na+, що має позитивний інотропний ефект. При ГСН серцеві глікозиди трохи підвищують серцевий викид і знижують тиск наповнення. У пацієнтів з важкою ХСН з епізодами гострої декомпенсації застосування серцевих глікозидів є ефективним способом запобігання таких епізодів. Проте доведено, що у пацієнтів, які отримують серцеві глікозиди після інфаркту міокарда, підвищена активність креатинфосфокінази в крові відзначається достовірно триваліше, а за наявності ГІМ і ГСН використання похідних наперстянки може сприяти виникненню загрозливих для життя аритмій. Таким чином, інотропна підтримка з використанням серцевих глікозидів за ГСН не рекомендується, особливо за наявності гострого коронарного синдрому. У таблиці 5 наведено характеристику інотропних препаратів, що застосовують за ГСН.