Розрахунок чистого прибутку підприємства

Складові розрахунку	Сума
1. Виручка від реалізації
2. Податок на додану вартість
3. Акцизний збір
А. Чистий обсяг продажу (1 – 2 – 3)
4. Прямі матеріальні витрати
5. Прямі затрати праці
6. Операційні витрати
7. Амортизація
Б. Поточні витрати (4 + 5 + 6 + 7)
В. Прибуток до виплати податків, дивідендів і процентів (А – Б)
8. Податок на прибуток
9. Інші податки за рахунок прибутку
10. Нараховані дивіденди, проценти, включаючи податок на дивіденди та проценти
Г. Чистий прибуток (В – 8 – 9 – 10)

Аналіз рентабельності підприємства виконується на основі використання системи показників «Каскад» за методом, розробленим фахівцями фірми Дюпон (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Схема фінансового аналізу «Каскад»

У разі планування використовуються кілька показників рентабельності.

Показник визначає, якою є віддача (норма прибутку) на вкладений власний капітал. Максимізація цього показника — головне завдання управління підприємством. Якщо чистий прибуток і власний капітал мають адекватну оцінку, то нормальною вважається рентабельність не менша 20 %.

Для оцінювання впливу показника рентабельності власних вкладень на здійснення проекту рекомендується використовувати дещо іншу формулу розрахунків:

Рентабельність активів показує, наскільки ефективно використовуються активи підприємства. Якщо чистий прибуток та активи мають адекватну оцінку, то нормальною вважається рентабельність не менша 14 %.

Для оцінювання рентабельності проекту рекомендується використовувати й такі формули:

Рентабельність продажу показує, якою є частка чистого прибутку у виручці від реалізації. Нормальною вважається рентабельність не менша 30 %, в умовах високого податкового тиску — 15 %.

.

Цей показник характеризує ефективність використання не тільки власного капіталу, а й довгострокових кредитів і позик. Якщо прийняти, що рентабельність власного капіталу не менша 20 %, середня вартість довгострокових кредитів — 8 %, співвідношення власного капіталу і довгострокових пасивів не менше 1, то нормальною вважається рентабельність інвестованого капіталу не менша 14 %.

Розрахунок показників ліквідності та рентабельності «без проекту» — це розрахунок динамічного ряду на прогнозний період. Розрахунок показників ліквідності та рентабельності «з про­ектом» — це розрахунок значень цих показників на основі проектних даних. Різниця між ними показує вплив проекту на фінансовий стан і результати діяльності підприємства.

Фінансове планування в проектному аналізі. Розділи фінансового плану. Фінансовий план фірми, яка розробляє проект, призначений узагальнити результати проектного аналізу, що передували його розробленню.

Фінансовий план розробляється за двома вимірами: «без проек­ту» та «з проектом». Це означає, що показники фінансового плану розраховуються як без урахування проектних показників, так і з урахуванням їх. Це дає можливість визначити вплив проекту на розвиток діяльності фірми.

Якщо для реалізації проекту створюється нова фірма, її діяльність «з проектом» рекомендується розглядати у зв’язку з діяльністю фірм-засновників. Такий підхід не завжди вдається реалізувати через складність корпоративних взаємин. У такому разі допускається розглядати лише варіант «з проектом».

Фінансовий план включає такі відносно самостійні розділи (модулі):

• план прибутку;

• податковий план;

• баланс грошових потоків;

• прогноз бухгалтерського балансу;

• розрахунок показників ліквідності та рентабельності;

• розрахунок показників ефективності проекту.

Оцінювання інвестиційної привабливості підприємства. Одним з найважливіших напрямів аналізу у разі оцінювання кредитоспроможності підприємства, що подає заявку на кредит для реалізації інвестиційного проекту, є вивчення інвестиційної привабливості підприємства-позичальника. На рис. 3.2 наведено найважливіші фактори, що впливають на інвестиційну привабливість підприємства, які необхідно оцінювати інвесторам і кредиторам для прийняття рішення щодо виділення коштів на реалізацію інвестиційного проекту.

Рис. 3.2. Фактори, що впливають на інвестиційну діяльність підприємства

Ці фактори умовно можна розподілити на дві групи: фактори, зовнішні щодо підприємства, які управляльно впливають на роботу підприємства ззовні, та внутрішні, що існують усередині підприємства. Відповідно ці групи факторів формують певні системи зовнішніх і внутрішніх ризиків, що виникають за інвестиційного кредитування підприємницької діяльності^*. Хоча на рис. 3.2 усі фактори пронумеровано, це не означає, що якийсь з них є більш або менш приоритетним настільки, що за оцінювання інвестиційної привабливості підприємства йому має надаватися найбільше значення або, що він може не братися до уваги. Необхідно застосовувати комплексний підхід, що передбачає аналіз усіх факторів з урахуванням їх взаємних зв’язків і впливів.

У сучасній літературі з управління інвестиціями, банківської справи та фінансового менеджменту відсутнє цілісне відображення системи факторів, що визначають інвестиційну привабливість підприємства, але щодо кожного з них банківські фахівці можуть знайти чимало важливих аспектів і показників, на які варто чи корисно зважати для зниження відповідних ризиків.

Визначення інвестиційної кредитоспроможності підприємства-позичальника. Однією з найважливіших стратегічних цілей розпочатої реструктуризації української банківської системи, є створення умов для розвитку кредитування банками інвестиційних проектів у реальному секторі економіки. Спостерігається явна тенденція повороту всієї банківської системи до вирішення завдань підйому виробництва. А це означає, що банкам, крім традиційних банківських кредитів підприємствам на поповнення оборотних коштів доведеться освоювати довгострокове (за ук­раїнськими мірками) кредитування інвестиційних проектів.

Але перш ніж ухвалити рішення про надання інвестиційного кредиту підприємству, банк повинен оцінити інвестиційну кредитоспроможність клієнта. Тут одночасно виникають дві проблеми: по-перше, банк повинен створити відповідний внутрішній механізм інвестиційного кредитування підприємств і відпрацювати технологію кредитування інвестиційних проектів, істотно відмінну від технології видачі короткострокових кредитів; по-друге, банк має визначитися щодо кредитоспроможності підприємства для надання довгострокового кредиту, який витрачатиметься не на безпосереднє виробництво продукції, а на розвиток основних фондів підприємства.

Методики оцінювання кредитоспроможності підприємства-позичальника відомі давно, й українські банки застосовують їх (хоча й з різною ефективністю) на практиці. Проблема полягає у тому, що жодна з них сьогодні не придатна для визначення істинної здатності підприємств повернути довгострокові інвестиційні кредити.

У разі інвестиційного кредитування необхідно вміти прогнозувати майбутній стан підприємства, тобто враховувати можливу динаміку його фінансового стану протягом значного періоду.

Це потребує:

1. уведення у в повсякденний діловий обіг поняття «інвестиційна кредитоспроможність підприємства», під яким розуміється здатність підприємства погасити інвестиційний кредит за наслідками успішної реалізації інвестиційного проекту. Це поняття істотно відрізняється від поняття «кредитоспроможність підприємства», що є універсальним, як заведено у банківській практиці, означає лише здатність повертати короткострокові позики;

2. розроблення методичного підходу до достовірного визначення інвестиційної кредитоспроможності підприємства для прак­тичних цілей.

Дійсно, якщо звичайна кредитоспроможність позичальника визначається переважно його поточним фінансовим станом, то виникає проблема: як достовірно визначити фінансовий стан підприємства через рік, два або більше років, коли закінчиться термін реалізації інвестиційного проекту? Треба вирішити її таким чином, щоб отриманий результат був достатньою мірою достовірним для прийняття банком рішення. У основу методичного підходу до цієї проблеми можна покласти такі об’єктивно існуючі положення:

1. На теперішній час фінансовий стан будь-якого підприємства може бути досить точно визначений — для цього необхідні інформація та певна відповідна кваліфікація фахівців, які її оцінюють. Отже, можна встановити й поточну кредитоспроможність підприємства для оцінення можливості погашення короткострокового кредиту.

2. Є можливість достовірно визначити всі основні внутрішні ризики, що існують на підприємстві та пов’язані з його змогою успішно реалізувати інвестиційний проект. Це ризики, що виникають унаслідок: низької ефективності наявної системи уп­равління підприємством; неефективного маркетингу; недостат­ньої конкурентоспроможності продукції; незавершеної структури або недостатності виробничого потенціалу підприємства; можливого погіршання якості фінансового менеджменту. Правові ризики, пов’язані переважно з якістю організації договірної діяльності, діючи окремо або в сукупності, впливають на інвестиційну привабливість та інвестиційну кредитоспроможність підприємства.

3. Оцінка поточної кредитоспроможності на теперішній час та об’єктивно існуюча система ризиків фактично слугуватимуть відправною точкою в системі координат, в якій рухатиметься підприємство в процесі реалізації інвестиційного проекту аж до його завершення.

4. Інвестиційний проект містить цілком конкретний набір параметрів, що їх підприємство повинне буде додержуватися у процесі його реалізації. А те, як воно має намір їх досягнути, рухаючись з сьогоднішньої відправної точки в системі координат, має бути відображене в бізнес-плані реалізації інвестиційного проекту, що надається підприємством банку.

5. Банк має можливість не тільки проаналізувати бізнес-план, а й самостійно обстежити підприємство з метою перевірки достовірності відомостей, що містяться у бізнес-плані.

6. Результати аналізу бізнес-плану реалізації інвестиційного проекту та обстеження підприємства-позичальника, зокрема його інвестиційної програми, мають відбиватися на змісті прав та обов’язків сторін у договорі (або сукупності договорів) про надання інвестиційного кредиту.