3.6. Література

1. Балабанов И. Г. Основы финансового менеджмента: Как управлять капиталом? — М.: Финансы и статистика, 1994.

2. Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП «ИТЕМ ЛТД», «Юнайтед Лондон Трейд Лимитед», 1995.

3. Газеев М. X. и др. Показатели эффективности инвестиций в условиях рынка. — М.: ВНИИОЭНТ, 1993.

4. Инвестиционно-финансовый портфель: Книга инвестиционного менеджера / Под ред. Ю. Б. Рубина. — М.: СОМИНТЭК, 1993.

5. Инвестиционно-финансовый портфель: Книга финансового менеджера / Под ред. Ю. Б. Рубина. — М.: СОМИНТЭК, 1993.

6. Инвестиционно-финансовый портфель: Книга финансового посредника / Под ред. Ю. Б. Рубина. — М.: СОМИНТЭК, 1993.

7. Мескон М., Майкл А., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. / Под общ. ред. Л. И. Евсеенко. — М.: Дело, 1992.

8. Москвин В. А. Кредитование инвестиционных проектов: Рекомендации для предприятий и коммерческих банков. — М.: Финансы и статистика, 2001.

9. Пересада А. А. Інвестиційний процес в Україні. — К.: Лібра, 1998.

10. Пересада А. А. Основы инвестиционной деятельности. — К.: Лібра, 1996.

11. Савчук В. П., Прилипко С. И., Величко Е. Г. Анализ и разработка инвестиционных проектов: Учеб. пособие. — К.: Абсолют-В, Эльга, 1999.

12. Управление инвестициями: В 2 т. / В. В. Шеремет, В. М. Павлюченко, В. Д. Шапиро и др. — М.: Высш. шк., 1998.

Тема 4. Реальні інвестиційні проекти

4.1. Методичні вказівки до вивчення теми

Вивчаючи тему, особливу увагу слід приділити теоретичним засадам, а саме економічній сутності й формам реалізації реальних інвестицій. Економічна діяльність окремих суб’єктів господарювання і країни загалом значною мірою характеризується обсягом і формами здійснюваних інвестицій. У загальноприйня­тому трактуванні інвестиції — це вкладення коштів в основний капітал з метою отримання прибутку. Часто поняття «інвестиції» трактують ширше — як грошові, майнові, інтелектуальні цінності, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту. Саме таке тлумачення цього поняття наведене й у Законі України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р.

Інвестиції в об’єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. З метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікують за такими ознаками [3]:

1. За об’єктами вкладання коштів — виділяють реальні та фінансові інвестиції. Реальні інвестиції — це вкладення коштів у реальні активи, як матеріальні (будівлі, споруди, обладнання, приріст матеріально-виробничих запасів), так і нематеріальні (ліцензії, патенти, право користування природними ресурсами, «ноу-хау» тощо). До нематеріальних реальних інвестицій також відносять вкладення коштів у наукові дослідження та реалізацію їх результатів, які називаються інноваціями. Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові інстру­менти (активи), серед яких найвагомішу роль відіграють цінні папери, зокрема акції та облігації;

2. За характером участі в інвестуванні — розрізняють на прямі та непрямі інвестиції. Під прямими інвестиціями розуміють безпосередню участь інвестора у виборі об’єктів інвестування та вкладання коштів. Непрямі інвестиції передбачають вкладання коштів через опосередкованих осіб (інвестиційних та ін­ших фінансових посередників);

3. За періодами інвестування — інвестиції поділяють на: короткотермінові, що передбачають вкладання коштів в об’єкти на період переважно не більше одного року (наприклад, короткотермінові депозитні вклади, короткотермінові ощадні сертифікати, облігації, казначейські зобов’язання тощо); середньотермінові з періодом інвестування від одного до трьох років (наприклад, облігації підприємств, депозитні вклади з відповідним терміном функціонування або реальні інвестиції в швидкоокупні проекти); довготермінові з періодом інвестування понад три роки (довготермінові облігації, казначейські білети та реальні інвестиції в проекти з відповідним терміном функціонування); безтермінові інвестиції з невизначеним терміном вкладення (наприклад, акції підприємств, нерухомість, антикваріат тощо);

4. За формами власності інвестиційних ресурсів — вирізняють інвестиції: приватні, здійснювані громадянами, недержавними підприємствами, господарськими товариствами, а також громадськими та релігійними організаціями; державні, здійснювані органами влади та управління державою за рахунок коштів бюд­жетів, позабюджетних фондів, позичкових коштів, а також державними підприємствами та установами за рахунок власних і позичених коштів, та спільні, здійснювані громадянами та юридич­ними особами певної країни і чужоземних держав;

5. За територіальною ознакою — інвестиції внутрішні, іноземні та закордонні. Під внутрішніми інвестиціями розуміють вкладення коштів в об’єкти інвестування, розміщені в територіальних межах певної країни. Іноземні інвестиції — вкладання капіталу іноземними юридичними і фізичними особами й іноземними державами, міжнародними урядовчими і неурядовими організаціями.

Закордонні — вкладення коштів в об’єкти інвестування за межами території даної держави.

Розглянута класифікація (рис. 4.1) відбиває лише найсуттєвіші ознаки інвестицій. Вона може бути поглиблена залежно від підприємницьких чи дослідницьких цілей.

Рис. 4.1. Класифікація інвестицій за окремими ознаками

Дещо з іншого погляду класифікують інвестиції В.Я. Шевчук і П. С. Рогожин. Основними параметрами наведеної у [13] класифікації є:

1. Рівень правочинності прийняття рішень про інвестування. За цією ознакою інвестиції поділяють на: центральні, або держбюд­жети, — фінансуються з державного бюджету і призначені для розвитку окремих галузей економіки держави чи для реалізації ок­ремих великих соціально-економічних програм; місцеві — фінан­суються з бюджетів органів місцевого самоуправління; інвестиції підприємств, які реалізуються з прибутку та коштів амортизаційного фонду підприємства; іноземні інвестиції — інвестиції, джерело надходження яких знаходиться за межами території держави;

2. Характер об’єктів капітальних вкладень: інвестиції у сфери виробництва, транспорту, комунального господарства тощо;

3. Матеріально-технічний зміст інвестицій — це частина видатків інвестора, пов’язана з:

• виконанням будівельно-монтажних робіт;

• придбанням обладнання та його монтажем;

• пусконалагоджувальними роботами;

4. Взаємозв’язки інвестицій за цією ознакою інвестиції поділяють на:

• основні, які реалізуються безпосереднього для досягнення поставленої в ході інвестування мети (спорудження конкретного об’єкта, придбання нових технологій тощо);

• супутні — виконують допоміжну роль у реалізації основних інвестицій (наприклад, будівництво житлового масиву паралельно зі спорудженням автозаводу);

• спільні — реалізуються двома чи декількома інвесторами для досягнення єдиної мети (наприклад, участь кількох інвесторів у спорудженні капіталомісткого промислового об’єкта з метою спільної експлуатації та отримання прибутку);

5. Вплив на зростання продуктивності та розвиток технологій — виокремлюють інвестиції, метою яких є:

• збільшення обсягів виробництва;

• оновлення технологій;

• поліпшення якості продукції;

• зниження витрат на виробництво продукції тощо.

Капітальне будівництво як форма реалізації інвестиційних проектів. Відповідно до реальних інвестицій понятійні межі інвестиційного процесу окреслюються лише інвестиціями, що спрямовуються на речові елементи основного капіталу. Вони пов’язані зі створенням нових, реконструкцією та розширенням й технічним переоблад­нанням наявних підприємств і реалізуються в процесі капітального будівництва. Тобто мова йдеться про так звані реальні інвестиції.

Чинними нормативними документами регламентовано загальні визначення понять «нове будівництво», «розширення підприємства», «реконструкція підприємства» і «технічне переобладнання підприємства».

Нове будівництво — це будівництво комплексу об’єктів основного, підсобного та обслуговуючого призначення новостворюваних підприємств, будівель і споруд, а також філіалів та окремих виробництв, які після введення в експлуатацію перебуватимуть на самостійному балансі. Таке будівництво, як правило, здійснюється на нових майданчиках з метою створення нової виробничої потужності. Якщо будівництво підприємства чи споруди передбачено здійснювати чергами, то новими вважають першу і наступні черги до введення в дію всіх запроектованих потужностей. Новим є також будівництво на новому майданчику підприємства такої самої або більшої потужності (продуктивності, пропускної спроможності, об’єму будинку чи споруди) замість ліквідованого підприємства, подальшу експлуатацію якого за технічними та економічними умовами визнано недоцільною, а також у зв’язку з необхідністю, викликаною виробничо-технологічними або санітарно-технічними вимогами.

Розширення наявних підприємств — будівництво додаткових виробництв на наявному підприємстві (споруді), а також будівництво нових і розширення наявних цехів і об’єктів основного, підсобного та обслуговуючого призначення на території наявних підприємств або прилеглих до них майданчиках з метою створення додаткових чи нових виробничих потужностей.

Розширення наявних підприємств може передбачати будівництво в складі їх філій і виробництв, які після введення в експлуатацію не матимуть самостійного балансу. Якщо в процесі проектного опрацювання з’ясовується, що поряд із розширенням під­приємства необхідна та економічно доцільна реконструкція діючих цехів і об’єктів основного, підсобного та обслуговуючого призначення, відповідні роботи та витрати включають до проекту на розширення підприємства, але виділяють у зведеному кошторисному розрахунку окремим рядком.

До реконструкції наявних підприємств відносять переобладнання цехів та об’єктів основного, підсобного й обслуговуючого призначення, як правило, без розширення будівель і споруд основного призначення; воно пов’язане з удосконаленням виробництва і підвищенням його техніко-економічного рівня на основі досягнень науково-технічного прогресу і здійснюється за комплексним проектом на реконструкцію підприємства загалом з метою збільшення виробничих потужностей, поліпшення якості та зміни номенклатури продукції в основному без збільшення чисельності працівників з одночасним поліпшенням умов їхньої праці та охорони довкілля.

За реконструкції діючих підприємств може здійснюватися:

• розширення окремих будівель і споруд основного, підсобного й обслуговуючого призначення у випадках, коли нове високопродуктивне і досконаліше за технічними показниками обладнання не може бути розміщене в наявних будівлях;

• будівництво нових і розширення існуючих цехів та об’єктів підсобного й обслуговуючого призначення з метою ліквідації диспропорцій;

• будівництво нових будівель і споруд того ж призначення замість ліквідованих на території діючого підприємства, що їх подальшу експлуатацію за технічними та економічними умовами визнано недоцільною.

Реконструкція має забезпечувати:

• підвищення виробничої потужності підприємства, насамперед за рахунок усунення диспропорцій у технологічних ланках;

• упровадження маловідходної, безвідходної технологій і гнуч­ких виробництв;

• скорочення кількості робочих місць;

• підвищення продуктивності праці;

• зниження матеріаломісткості виробництва і собівартості продукції;

• підвищення фондовіддачі та поліпшення інших техніко-економічних показників наявного підприємства.

Технічне переобладнання наявних підприємств — це комплекс заходів з підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів і ділянок на основі впровадження передової техніки і технології, механізації та автоматизації виробництва, модернізації та заміни застарілого й фізично спрацьованого устаткування продуктивнішим, новим, а також з удосконалення загальнозаводського господарства і допоміжних служб. Технічне переобладнання здійснюють за проектами й кошторисами на окремі об’єкти або види робіт, які розробляють за єдиним техніко-економічним обґрунтуванням, здебільшого без розширення виробничих площ.

Мета технічного переобладнання — інтенсифікація виробництва, збільшення виробничих потужностей, випуску продукції та поліпшення її якості поряд із забезпеченням зростання продуктивності праці, скорочення робочих місць, зниження матеріаломісткості й собівартості продукції, економії матеріальних і паливно-енер­гетичних ресурсів, поліпшення інших техніко-економічних показників роботи підприємства. Під час технічного переобладнання наявних підприємств можуть здійснюватися: додаткове встановлення на існуючих виробничих площах обладнання і машин; упровадження автоматизованих систем управління і контролю, радіо, телебачення та інших сучасних технічних засобів управління виробництвом; модернізація й технічна перебудова природоохоронних об’єктів, опалювальних і вентиляційних систем; приєднання підприємств, цехів та установок до централізованих джерел тепло- та електропостачання. При цьому допускаються часткова перебудова (посилення конструкцій, що несуть навантаження, заміна перекриттів, зміна планування будівель і споруд та ін.), та розширення наявних основних виробничих будівель і споруд відповідно до габаритів розміщуваного нового устаткування, а також розширення наявних або будівництво нових об’єктів підсобного та обслуговуючого призначення (наприклад, об’єктів складського господарства, компресорних, котелень, кисневих приміщень тощо).

Характерні ознаки нового будівництва, розширення, реконструкції та технічного переобладнання наведено в табл. 4.1.

Таблиця 4.1