2.6. Кримінологічні погляди в епоху Відродження

У так звану перехідну епоху, або період Відродження (ХУ-ХУІІ століття), криміналісти ніби застигли, а свіжі ідеї почали виходити від філософів, письменників та інших осіб.

В "Утопії" Томас Мор пов'язує злочинність з убогістю знач­них верств населення, із паразитичним способом життя значної частини населення. Успіх у боротьбі зі злочинністю не в жорсто­кості покарання, а у встановленні справедливих порядків у су­спільстві. Він звернув увагу на те, що, якщо залишаються незмінними причини, що призводять до вчинення злочину, незмінними будуть і наслідки, викликані цими причинами. Потрібно подбати про поліпшення економічного становища суспільства, інакше не допоможуть ніякі жорстокі заходи. Т. Мор обстоював людяність стосовно злочинців. Страти за крадіжку Т. Мор не визнавав і рекомендував за майнові зло­чини призначати роботи виправного характеру - зовсім новий для того часу вид покарання.

Френсіс Бекон (1561-1626) розглядав справедливість як одну з основних рис правового регулювання. Він класи­фікував види насилля (на відкрите, зловмисне, удавано законне) і жорстокість власне закону. Ф. Бекон звернув увагу на вдоско­налення законів, оскільки думав, що легальна форма часто при­криває один із видів насильства чи охороняє обман та жорсто­кість, писав, що філософи часто заглиблюються в сферу пре­красного, але непрактичного, а юристи звичайно нездатні стати над чинним правом. Ціль же будь-якого права - максимальне досягнення щастя для всіх громадян. І не треба соромитися змінювати форму, зміст кримінального права задля цієї мети. Ф. Бекон закликає покінчити з жорстокістю покарань, а також і:і суддівською сваволею. Він важливого значення надавав

32

33

кодификації законів, думав, що найкращі закони ті, котрі за­лишають менше місця для сваволі судді¹⁵.

Томас Гоббс (1588-1679) вважав, що "війна всіх проти всіх" як результат природного стану людей, пов'язаного з трьома основними їхніми рисами: суперництвом, недовірою та любов'ю до слави - може бути припинена тільки страхом перед силь­ною владою, закони якої спрямовують людей до блага, гаран­тують безпеку та спокій. Він дав своїй головній праці назву "Левіафан" (1651), порівнюючи державу та її закони зі страхіт­ливим біблійним чудовиськом.

Джон Локк (1632-1704), відзначаючи вирішальний уплив середовища на формування особистості та її поводження, об­ґрунтовував цим необхідність установити постійні для всіх правила життєдіяльності, що забезпечували б за допомогою правосуддя припинення зазіхань на суспільну й особисту безпеку людей¹⁶.

2.7. Кримінологічні ідеї XVIII ст.

З XVIII ст. починається бурхливий розвиток учень про зло­чин і реагування на нього. Особливе значення мали роботи ПІ. Монтеск'є та Ж.-Ж. Руссо.

Шарль Монтеск'є (1689-1755) у своїх роботах "Перські листи" (1721) та "Про дух законів" (1748) виходив із соціальної зумовленості вдач і поведінки людини. На його думку, особа через обмеженість розумного передбачення, схильність до оману й пристрастей здатна до порушень законів природи та суспіль­ства. Проте справедливий законодавець значною мірою може протидіяти соціальним відхиленням. ПІ. Монтеск'є розвивав ідею закономірного розвитку всього у світі, зокрема й людських дій, і вимагав від законодавця вважати себе "загальним духом свого народу". Він закликав навіть при проведенні реформ не прагнути неодмінно виправити всі негаразди суспільства.

¹⁵ Криминология: Учебник для юр. вузов // Под общей ред. проф. А. И. Долговой - М.: Издательская группа НОРМА-ИНФ- РА.М, 1999.-С. 10.

¹⁶ Криминология: Учебник / Под ред. проф. Н. Ф. Кузнецовой, проф. Г. М. Миньковского. - М.: БЕК, 1998. - С. 16.

34

Закони одного народу не підходять іншому, що живе у відмінних умовах. ПІ. Монтеск'є писав про гуманізацію мір покарання, а також про запобіжні заходи. Він наполягав на економії репресії, її особистісному характері та відповідності тяжкості й харак­терові вчиненого. ПІ. Монтеск'є класифікував злочини та, відпо­відно, рекомендував диференціювати покарання за ними. Він, зокрема, вимагав точного визначення кола державних зло­чинів і писав, що за відсутності в цій царині точності досить для перетворення правління в деспотичне.

Жан-Жак Руссо (1712-1778) констатував у роботі "Мірку­вання про початок і підстави нершності..." (1755), що причиною будь-яких соціальних відхилень, і злочинних діянь зокрема, є ви­никнення приватновласницького суспільства. Розорення бідних, політична нерівність, скупченість у містах, шкідливі для здоров'я роботи, розкіш і зловживання можновладців - усе це неминуче викликає ріст злочинності. У цій ситуації відповідальність за зло­чини, підкреслював він, несе суспільство. Вирішальним для проти­дії злочинності є перетворення суспільних відносин, гуманізація держави та права. Водночас засобом такого перетворення він вважав виховання в дусі справжньої моральності. Превентивна сила законів, на думку Ж.-Ж. Руссо, пов'язана з висловленням у них загальної волі, їхньою справедливістю та корисністю, у якій треба переконувати людей, а не із суворістю законів¹⁷.

Про причини злочинності й заходи боротьби з нею писали також Дж. Локк, Д. Дідро, Вольтер та інші філософи, відзначаючи соціальну невпорядкованість суспільства й необхідність запо­бігання злочинові.