2.2 Основні напрями соціально-реабілітаційної діяльності з

дітьми з обмеженими можливостями

Діяльність фахівця з соціальної реабілітації дітей-інвалідів повинна бути багатоплановою та включати в себе всі основні напрями соціально-реабілітаційного процесу, такі як: організаторська діяльність; діяльність з діагностики психічного та особистісного розвитку дитини; розвиваюча та корекційна робота; консультування та просвітництво дітей, батьків та спеціалістів, які займаються з дітьми; діяльність по охороні здоров’я та безпеки життєдіяльності та соціально-диспетчерська робота.

В структурі організації соціально-реабілітаційної діяльності умовно можливо виділити такі аспекти: підготовчий (конструктивний) та організаційний.

Підготовчий аспект включає в себе діяльність зв’язану з проектуванням, плануванням процесу соціальної реабілітації, визначенням його змісту, цілей та завдань; умов та форм проведення корекційних та розвиваючих занять; участь дітей у ігровій та трудовій діяльності, варіанти організації міжособистісних відносин. Організаційний аспект – спеціаліст з соціальної реабілітації реалізує на практиці цілі та завдання соціальної реабілітації.

Діагностика психічного та особистого розвитку дитини. Ціль діагностики – з’ясування за допомогою психодіагностичних засобів сутності індивідуально-психологічних особливостей особистості з ціллю оцінки її актуального стану, прогнозу подальшого розвитку та розробка рекомендацій. Предметом психологічного діагнозу є встановлення особливостей розвитку дитини, як в нормі, так і в патології. Основними етапами психодіагностичного обстеження є: збір даних; обробка та їх інтерпретація; прийняття рішення – встановлення психологічного діагнозу та визначення на його основі прогнозу розвитку.

Психологічна діагностика – невід’ємна частина процесу соціальної реабілітації. Її результати необхідні для: створювання соціально-психологічного портрету дитини, яка має обмежені можливості; з’ясування сильних та слабких сторін в розвитку дитини; з’ясування змісту та форм соціально-реабілітаційної роботи, вибору засобів та форм психологічної корекції та особистого розвитку дитини; встановлення зворотного зв’язку на різних етапах процесу.[11,205]

Розвиваюча та корекційна діяльність. Цей напрямок є центральним в соціально-реабілітаційній діяльності з дітьми. Зміст, форми та методи розвиваючої та колекційної роботи повинні забезпечувати цілісний вплив на особистість дитини.

Розвиваюча робота традиційно орієнтована на розвиток пізнавальної, емоційної, вольової та соціальної сфер особистості. Її зміст визначається програмою та індивідуальним планом корекції і розвитку особистості кожної дитини. Реалізація цієї програми здійснюється шляхом включення дитини у різні форми спілкування та діяльності. В процесі взаємодії у дитини поступово розвивається не тільки інтелектуальна сфера, а й розширюється досвід соціальних відносин.

Психокорекційна робота орієнтована на рішення конкретних проблем, зв’язаних з вторинними порушеннями в розвитку дитини. Психокорекційна робота здійснюється у двох формах: індивідуальна та групова. Вибір форм та корекційних методик визначається завданнями, які поставленні перед кожною дитиною.

Просвітництво та консультування дітей, батьків та фахівців, які обслуговують дітей-інвалідів. Головним завданням психолого-педагогічного просвітництва є надбання дітьми знань і навичок, які допоможуть їм успішно взаємодіяти з іншими людьми, розвити мотивацію життєдіяльності, активність. Особливою умовою є те, що необхідно враховувати індивідуальні та вікові особливості дитини, рівень її розвитку, готовність до засвоювання знань.

Консультування розраховано на роботу з дітьми старшого віку, як правило, це індивідуальний вид роботи, який організовується по запиту самих дітей або по результатам психодіагностичного обстеження. Воно може мати різний зміст, стосуватися багатьох проблем розвитку та особистого самовизначення, взаємодії з іншими людьми та інші.

Діяльність з охорони здоров’я та безпеки життєдіяльності. Охорона здоров’я дитини є особливим завданням реабілітаційних заходів. Фахівець повинен знати закономірності виникнення, течії та наслідки хвороби як бази для визначення та розробки основних підходів соціальної реабілітації дитини. В завдання оздоровчої роботи входить розвиток та укріплення фізичних сил, та можливостей дитини.[10,23]

Соціально-диспетчерська робота. Її ціль – надання дітям, батькам та колегам соціальної та психологічної допомоги, для цього їй необхідно мати банк даних о службах та фахівцях, які змогли б оказати допомогу дитині. В рамках соціально-диспетчерського напряму вирішуються слідуючи завдання: визначення характеру проблеми та можливостей її рішення; пошук служби або фахівця, який зможе надати допомогу; підготовка необхідного супроводу; аналіз результатів взаємодії дитини з фахівцем; контроль за організацією допомоги дитині в умовах освітнього закладу.

Процес соціальної реабілітації визначається компетентністю фахівця.

До дітей з обмеженими можливостями потрібен особливий підхід, тому дуже важливо обрати правильні засоби, методи та форми реалізації дітей – інвалідів.