Тема. Ефективність та продуктивність праці

1. Продуктивність праці (виробіток):

2. Трудомісткість:

де Т – витрати праці на виробництво річного випуску продукції.

3. Зростання продуктивності праці за рахунок зменшення чисельності працюючих:

,

де Ч – економія чисельності ПВП під впливом окремих факторів, осіб;

Ч_вих – вихідна чисельність ПВП у розрахунковому періоді, осіб.

На практиці при аналізі та плануванні продуктивності праці її зміна характеризується:

1. абсолютною економією витрат праці (чисельності робітників) – виникає в результаті зменшення чисельності працюючих в умовах незмінного обсягу виробництва або у разі зменшення обсягу виробництва, але меншою мірою, ніж при зменшенні чисельності працюючих;

2. відносною економією витрат праці – виникає внаслідок збільшення обсягу виробництва за умов незмінної чисельності працюючих або у випадку збільшення їх чисельності, проте меншою мірою, ніж при збільшенні обсягу виробництва.

Приріст продуктивності праці від реалізації резервів розраховується за наступними формулами:

• резерви приросту продуктивності праці, що нереалізовані в аналізованому (базовому) періоді:

де П_{п б} – нереалізований у базовому періоді приріст продуктивності праці через неповне використання потенційних можливостей;

Е_{Ч б} – загальна розрахункова відносна та абсолютна економія чисельності промислово-виробничого персоналу (ПВП), що відображає існуючі на підприємстві резерви, чол.;

Ч_б – середньоспискова чисельність ПВП в базовому періоді, чол.

• можливий приріст продуктивності праці, який передбачається отримати в результаті реалізації заходів щодо більш повного використання резервів:

де П_{п пл} – можливий приріст продуктивності праці за рахунок реалізації резервів у плановому періоді, %;

Е_{Ч пл} –відносна та абсолютна економія чисельності промислово-виробничого персоналу (ПВП), яка може бути отримана в результаті виконання запланованих заходів щодо використання резервів, чол.;

Ч_б – вихідна чисельність ПВП, що розраховується на основі планового обсягу виробництва та рівня продуктивності праці, досягнутого в кінці базового періоду, з врахуванням впливу структурних зрушень та зміни осягу кооперативних постачань в плановому періоді, чол.

• резерви виробництва – загальна формула:

,

де R – резерв використання конкретного ресурсу при досягненні конкретної цілі за зазначений період;

E_max - E_min – різниця відповідно максимальної та мінімальної відносних величин, що характеризує максимально можливу ефективність використання конкретного ресурсу при досягненні конкретної цілі за значний період.

Тема. Політика доходів і оплата праці. Системи відрядної форми заробітної плати:

1. Пряма відрядна система:

де – прямий відрядний заробіток;

– відрядний розцінок за виготовлення одного виробу і–го виду;

– фактична кількість виробів і–го виду, виготовлених робітником за певний час (за місяць, день, зміну);

– кількість видів виробів.

Розцінок залежить від виконання норм виробітку:

,

де – норма часу на роботу;

– годинна тарифна ставка робіт, що виконуються;

або

де – годинна норма виробітку.

2. Відрядно – преміальна система:

,

де – заробіток робітника при відрядно – преміальній системі;

– тарифний заробіток робітника при прямій відрядній системі оплати праці;

– сума преміальних доплат.

,

де П₁ – процент доплати за виконання плану;

П₂ – процент доплат за перевиконання плану;

П_пп − процент доплат за кожен процент перевиконання плану.

,

де О_ф, О_пл – відповідно фактичний і розрахунковий обсяг випуску продукції за місяць, шт./міс.

3. Відрядно-прогресивна система – сутність системи полягає в тому, що в межах норми виробітку оплата праці здійснюється за основними (звичайними) розцінками, а понад – за підвищеними, прогресивно зростаючими по мірі перевиконання норм.

,

де – заробіток робітника при відрядно – прогресивній системі;

– вихідна база для нарахування доплат (встановлюється на рівні 110 – 115 %);

– звичайний розцінок за виріб;

– підвищений розцінок за один виріб.

де – відсоток зростання розцінки (визначається за шкалою, яка розробляється і затверджується самим підприємством).

4. Непряма відрядна система оплати праці використовується для оплати праці допоміжних робітників і підсобників, праця яких значно впливає на виробіток основних робітників – відрядників.

де – заробіток підсобного робітника при непрямій відрядній системі;

– фактично виготовлена і–м робітником кількість продукції за зміну;

– непрямий відрядний розцінок при обслуговуванні і–го робітника.

де – змінна тарифна ставка підсобника;

– плановий випуск продукції і–м робітником на зміну, шт./зміну;

Ч_о – кількість основних робітників, що обслуговуються одним підсобником, осіб.

,

де – заробіток допоміжного робітника при непрямій відрядній системі;

– фактично відпрацьований допоміжним робітником час, год./міс.;

– годинна ставка допоміжного робітника, грн./год.;

– середній коефіцієнт виконання норм на дільниці, яку обслуговує допоміжний робітник.

5. Акордна система передбачає встановлення розцінок не за одиницю виконаної роботи, а відразу на весь обсяг робіт із затвердженням терміну його виконання.

6. Колективна (бригадна) система оплати праці застосовується на роботах, на яких виробниче завдання виконується спільно всіма членами колективу (при обслуговуванні складних агрегатів; на роботах, де індивідуальна робота неможлива або недоцільна; на потокових лініях тощо). За колективною системою спочатку здійснюється розрахунок заробітку всього колективу як при прямій відрядній системі, використовуючи бригадний розцінок. Потім цей заробіток розподіляється між членами бригади одним із прийнятих методів.

,

де – відрядний бригадний заробіток;

– бригадна відрядна розцінка за і–ий виріб;

– фактичний бригадний виробіток і–го виробу;

– кількість видів виробів.

,

де – годинна тарифна ставка j–го члена бригади;

– число членів у бригаді;

або

де – годинна тарифна ставка на k–ій операції;

– трудомісткість k–ої операції;

– кількість операцій.

Заробітна плата окремого члена бригади в складі загального бригадного заробітку може визначатися наступними методами:

1) методом годино–коефіцієнтів, якщо усі члени бригади працюють в однакових умовах:

,

де – заробіток j–го члена бригади;

– бригадний тарифний заробіток;

– тарифний заробіток j–го члена бригади.

У свою чергу тарифний заробіток бригади () та окремого її члена () розраховується за формулами:

,

,

де – годинна тарифна ставка j–го члена бригади;

– фактично відпрацьований j–м членом бригади час.

2) методом коефіцієнту трудової участі (КТУ), якщо відбувається суміщення професій у бригаді.

КТУ – це узагальнююча кількісна оцінка реального внеску кожного робітника в залежності від індивідуальної продуктивності праці та якості роботи за відповідний період часу. За КТУ може розподілятися премія та/або відрядний приробіток.

,

де – розподілена частина заробітку j–го члена бригади;

– частина загального заробітку бригади, яка підлягає розподілу через КТУ;

– фактичне значення КТУ, встановлене j–му члену бригади.

Загальний заробіток окремого члена бригади () в разі використання іншого методу розподілу колективного заробітку визначатиметься як сума його складових елементів: