2) Берестейський мирний договір унр з державами німецько-австрійського блоку. Падіння радянської влади в Україні

1. Переговори у Бресті. 2. Делегація УНР на переговорах. 3. Повернення в Київ Української Центральної Ради. Питання виходу з війни було одним з головних на початку української революції. Для лідерів національно-визвольного руху підписання миру означало підтримку народу, а зволікання — втрату популярності. Ініціатива у проведенні мирних переговорів належала більшовикам, які на 2-му Всеросійському з'їзді Рад проголосили Декрет про мир. Раднарком звернувся до всіх воюючих сторін з пропозицією розпочати мирні переговори. На Декрет про мир відгукнулись лише Німеччина та її союзники. Переговори розпочались у Брест-Литовську. Перемир'я було укладено 2 (15) грудня 1917 p. Керівники Центральної Ради, не бажаючи бути заручниками російсько-німецької змови, вирішили втрутитись у переговорний процес. У Бресті відбулася неофіційна зустріч української делегації з представниками Німеччини та Австро-Угорщини. 11 (24) грудня Генеральний Секретаріат звернувся з нотою до всіх воюючих і нейтральних країн. У ній говорилось, що УНР до утворення федеративного російського уряду буде здійснювати міжнародні відносини самостійно. Вказуючи на те, що влада Раднаркому не поширюється на Україну, Генеральний Секретаріат заявляв, що угода, яку хоче укласти Росія зі своїми противниками, буде чинною в Україні лише тоді, коли її ухвалить і підпише уряд УНР. У відповідь делегація УНР була запрошена до участі у переговорах. Напередодні від'їзду делегації, яку очолив Всеволод Голубович (згодом 0. Севрюк), її докладно інструктував М. Грушевський. Делегація повинна була домагатися включення до складу УНР Східної Галичини, Буковини, Закарпаття, Холмщини, Підляшшя, а в разі відмови — утворення з цих земель у складі Австро-Угорщини окремого коронного краю з широкими правами автономії. Переговори розпочались 28 грудня 1917 р. (10 січня 1918 p.). Російську делегацію очолював Л. Троцький, який змушений був визнати українську делегацію. Наприкінці січня у переговорах була оголошено перерву. Раднарком вирішив скористатися цією перервою для встановлення контролю над Україною. До складу російської делегації було включено представників радянської "УНР". Але повноважність цієї делегації не була визнана представниками Четверного союзу. До того ж, виконуючий обов'язки голови делегації УНР О. Севрюк ознайомив делегації з текстом 4-го Універсалу УЦР і зажадав визнання УНР незалежною державою. 9 лютого 1918 р. договір УНР із Центральними державами було укладено. За договором, УНР зобов'язалася поставити до Німеччини та Австро-Угорщини 60 млн пудів хліба, 2750 тис. пудів м'яса, 400 мли яєць та іншої сільгосппродукції і сировини. Делегації Німеччини та Австро-Угорщини погодились на приєднання до УНР Холмщини та Підляшшя і утворення на західноукраїнських землях окремого коронного краю. Після підписання миру делегація УНР оголосила, що УЦР перебуває у важкому становищі і вимагає негайної допомоги. У лютому війська Четверного союзу перейшли у наступ. На Україні попереду їх просувались українські частини. Третього березня 1918 р. РСФРР підписала у Брест-Литовському мир з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною. Росія зобов'язувалась визнати право українського народу на самовизначення, законність влади Центральної Ради на території України, визнати мирний договір держав австро-німецького блоку з УНР, укласти з нею мир, вивести з її території формування Червоної гвардії, припинити будь-яку агітацію і пропаганду проти уряду і громадських установ УНР. У цій ситуації керівництво радянської "УНР" опинилось у скрутному становищі. У своєму розпорядженні Народний Секретаріат мав близько 25 тис. червоноармійців. Для оборони Києва було зібрано ледь 3 тис. чол. Чинити опір 450-тисячній німецько-австрійській армії було недоцільно. 1 березня 1918 р. радянські війська залишили Київ. 7 березня сюди повернулась УЦР. Протягом березня — квітня радянські війська були витіснені з України. Берестейський договір поклав початок міжнародно-правовому визнанню України як незалежної держави. Незважаючи на складні умови, він був успіхом молодої української дипломатії. Ключові дати лютий 1918 р. - договір УНР з Центральними державами березень 1918 р. - відновлення влади Центральної Ради в Україні

3) Становище культури в Україні у 30-х роках. Розстріляне відродження

Розстріляне відродження — літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.

Термін «розстріляне Відродження» вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавріненко, вживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 1920-30-х рр. За це десятиліття (1921—1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників).

Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12—13 відбулися арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового, у недоброї пам'яті харківському будинку «Слово».

Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року. Тоді, «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення за вироком Трійки розстріляний Лесь Курбас. У списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляних 3 листопада також були Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції — цвіту української нації.

17