Лекція 15.

Тема: Територіально-політична організація держави (державний устрій)

Ознаки унітарної держави

• Територія держави складається з території адміністративно-територіальних одиниць цієї держави.

• В унітарній державі діє принцип єдиного громадянства, єдиної правової і судової системи.

• Діють єдині вищі органи державної влади.

• Всі унітарні держави поділяються на:

• Централізовані – для цих держав є характерним призначуваний порядок формування місцевих органів влади. В літературі розглядається як найменш демократичний вид унітарної держави. Притаманний для країн Центральної Африки. Відсутні місцеві виборні органи.

• Децентралізовані – відсутні призначувані органи влади. Місцеві органи обираються безпосередньо населенням, центральною владою здійснюється лише опосередкований контроль за їх діяльністю. Такий контроль як правило передбачає контроль за коштами, які надаються центральною владою відповідним адміністративно-територіальним одиницям. Класичним прикладом є Великобританія.

• Відносно децентралізовані – поруч з виборними органами, які безпосередньо обираються населенням адміністративно-територіальної одиниці, існують і призначувані особи (органи), які призначаються центральною владою. Класичним прикладом є Франція, де місцеві ради і мери обираються населенням, а префекти призначаються центральною владою.

Автономії

Виділяють такі види автономій:

1. Персональна автономія – національні меншини, які рівномірно проживають по всій території держави, мають право організовувати свої культурні заклади, створювати свої обєднання для підтримки і розвитку своєї ідентичності.

2. Корпоративна автономія – створюється внаслідок існування в межах держави окремих лінгвістичних груп. В такому випадку особи, які виконують функції публічної влади на відповідній території, зобов’язані крім державної мови володіти і відповідної мовою, використання якої є властивим для відповідної адміністративно-територіальної одиниці. В окремих випадках передбачається встановлення квот для представників лінгвістичної групи в державному апараті.

3. Національно-територіальна автономія – встановлюється в місцях компактного проживання національних меншин. При такій автономії місцеве населення обирає місцевий парламент, який має право на прийняття місцевих законів і формування місцевого уряду. Втім, будь-які рішення, прийняті місцевими органами, можуть «блокуватися» центральною владою внаслідок застосування інституту вето, яке може бути використане центральною владою. Право на застосування вето належить призначуваній з центру посадовій особі.

Федеративні держави

• Територія федерації складається з території її суб’єктів.

• Як правило кордони суб’єктів федерації не можуть бути змінені центральною владою.

• Діє дві правові системи – існує правова системи федерації і правові системи суб’єктів федерації. Так само функціонує дворівнева судова система.

• Існують законодавча та виконавча гілки влади як на рівні суб’єктів федерації, так і на загально федеративному рівні.

• Існує конституція як федерації, так і суб’єктів федерації.

• Досить часто існує принцип подвійного громадянства.

Традиційно при розгляді питання федерації розглядається питання права суб’єктів громадянства на сецесію, тобто права на вихід зі складу федерації. В контексті права на сецесію часто розглядається також питання права центральної влади на військову інтервенцію. Основний закон ФРН – право на інтервенцію

Всі федерації поділяються на симетричні та асиметричні.

В симетричних федераціях правовий статус суб’єктів є однаковим, в асиметричних – правовий статус суб’єктів різний (приклад симетричної федерації – ФРН, асиметричної - Росія).

За розподілом компетенції між федерацією та суб’єктами федерації виділяють:

• Американська модель – в конституції визначаються сфери відносин, які відносяться до відання центральної влади, всі інші питання відносяться до компетенції суб’єктів федерації. В літературі використовується також термін «залишкова компетенція суб’єктів федерації».

• Німецька модель – в конституції встановлюється окремо компетенція федерації, окремо суб’єктів федерації, і окремо питання, які відносяться до сумісної компетенції суб’єктів федерації та федерації.

• Модель, характерна для країн Латинської Америки – встановлюється в конституціях компетенція окремо для суб’єктів федерації і окремо – для самої федерації.

• Австрійська – встановлюється сфера відносин, відносно яких приймаються загально федеративні закони і які реалізовуються федеративною виконавчої владою. Законодавча регламентація здійснюється центральною владою, практичне провадження забезпечує уряд суб’єкта федерації. Питання, відносно яких приймаються центральним парламентом загальні принципи, однак ці загальні принципи конкретизуються шляхом прийняття місцевих законів, які втілюють уряди суб’єктів федерації. Питання, які належать до відома суб’єктів федерації.

Як правило однією з ознак, яка є властивою для федерації є наявність двопалатного парламенту. В такому разі одна палата розглядається як така, що представляє інтереси всього народу, а інша покликана забезпечувати врахування інтересів суб’єктів федерації. Втім наявність двопалатного парламенту не обов’язково свідчить про федеративну форму територіального устрою.

При розгляді питання федерації обов’язково необхідно звертати увагу на підстави розмежування федерації і конфедерації. Рішення загальних органів конфедерації обов’язково потребують затвердження суб’єктами конфедерації. При федеративній формі територіального устрою рішення центральних органів не потребує затвердження суб’єктами федерації і поширюється на суб’єктів федерації автоматично.