Загорловий абсцес

Загорловий абсцес спостерігається переважно в дітей віком до 1 року і дуже рідко може бути в дітей віком 4—5 років. Це захворюван­ня являє собою запалення та нагноєння лімфовузлів, розміщених у за-горловому просторі. До 4—5 років ці вузли підлягають зворотному розвитку, що виключає розвиток цього захворювання в осіб старшого віку. У них можуть бути холодні натьоки в загорловому просторі, які розвиваються за умови ураження шийного відділу хребта туберкульоз­ним процесом.

У разі гострого запалення верхніх дихальних шляхів або ангіни інфекція проникає в загорлові лімфовузли, де виникає запалення та розвивається загорловий абсцес. У носовій частині горла загорловий простір поздовжньою фасцією поділяється на праву та ліву половини, у зв'язку з чим загорловий абсцес буває правобічним або лівобічним. У ротовій та гортанній частинах горла абсцес займає серединне положен­ня. Якщо абсцес своєчасно не розкрити, він може спуститись у заднг середостіння та спричинити задній медіастиніт.

Клініка. У дитини підвищується температура тіла, вона стає ве­редливою, відмовляється від їжі, тому що ковтання болюче. Якщо загорловий абсцес розміщується в носовій частині горла, пору­шується носове дихання. Згодом порушується дихання і через рот, у горизонтальному положенні дитина дихає особливо важко. Мати повинна тримати дитину на руках. Якщо їжа потрапить у гортань, може бути кашель.

Загальний стан важкий, живлення різко знижене через порушення ковтан­ня. Під час огляду горла слизова обо­лонка його задньої стінки гіперемійова-на, інфільтрована, набрякла, випинає вперед. Під час пальцевого дослідження в ділянці випинання виз­начають флуктуацію. Для уточнення діагнозу можна провести пункцію ви­пинання на задній стінці горла товстою голкою. Інколи виявляють під кутом нижньої щелепи, тому що загорловий абсцес може поширюватись у парафарингеальну клітковину.

Лікування полягає у розкритті загорлового абсцесу. Помічник лікаря фіксує дитину на руках. Хірург шпателем відтягує язик донизу. Скальпе­лем із гострим кінцем, обгорнутим марлею або липучим пластирем так, щоб залишилися вільними 0,5 см його гострого кінця, проводять розріз гнояка знизу догори. Той же асистент нахиляє дитину донизу, щоб не було аспірації гною. Або ж розріз виконують із одночасним підве­денням до місця розрізу наконечника увімкненого електровідсмоктувача.

Хірургічне втручання проводять на тлі призначення протизапаль­ної терапії. Наступні 2—3 дні проводять розведення країв розрізу для ліпшого випорожнення гнояка.

Бічний горловий абсцес

Це захворювання має назву «навкологорловий абсцес», тому що відбувається гостре запалення клітковини навкологорлового простору. Цей сполучнотканинний простір обмежений із середини бічною стінкою горла, спереду — висхідною гілкою нижньої щелепи з внут­рішнім крилоподібним м'язом, позаду — передхребетною фасцією та зовні - - глибоким листком фасції привушної залози. Зверху в цей простір вдається шилоподібний відросток разом із початковими части­нами м'язів, що відходять від нього.

Етіологія. Інфекція в навкологорлову клітковину може потрапити контактним шляхом із піднебінного мигдалика, внаслідок ураження 7-го або 8-го зубів, за наявності остеомієліту нижньої щелепи, захво­рювань середнього вуха та привушної залози. Іноді трапляється гема­тогенне або лімфогенне поширення інфекції із зазначених вище ор­ганів. Захворювання може виникнути і внаслідок травми горла.

Клініка. Оскільки навкологорловий простір розміщений глибоко, то на початку його захворювання симптоми нечіткі, особливо коли вони з'являються на тлі захворювань, що спричиняють абсцес (пара-тонзиліт, мастоїдит, гострий пародонтит або гострий паротит).

Характерними симптомами є тризм жувальних м'язів, висока тем­пература тіла, біль у горлі, зміни в крові, характерні для гострого запа­льного процесу.

Під час об'єктивного обстеження відзначається пастозність та інфільтрація тканин за кутом нижньої щелепи та під ним, різкий біль за ходом внутрішньої яремної вени.

Під час фарингоскопії визначають випинання піднебінного мигда­лика, м'якого піднебіння на хворому боці, але на відміну від паратон-зиліту зберігається рухливість передньої дужки. Може бути випинання бічної стінки горла на рівні мигдалика, яке поширюється донизу. Вико­нуючи пункцію такого випинання, можна отримати гній. Варто обсте­жити розміщені поруч органи, щоб визначити джерело проникнення інфекції в пригорлову клітковину.

Лікування. Хворі з підозрою на пригорловий абсцес підлягають невідкладній госпіталізації, їм призначають антибіотики широкого спектра дії у великих дозах. Для ліквідації або зменшення тризму ще­лепи доцільно уводити 0,5% розчин новокаїну в товщу жувальних м'язів з обох боків. Розтин абсцесу роблять позаду піднебінно-горло­вої дужки в ділянці найбільшого випинання. За наявності парафарин-геального абсцесу тонзилогенного походження варто видалити мигда­лики на боці ураження. Якщо після тонзилектомії відзначається випинання в ніші, проводять його пункцію. За наявності гною тупо розщеплюють горлову фасцію та м'яз верхнього стискача горла. В утворений отвір уводять корнцанг і розкривають абсцес. Якщо абсцес погано очищується від гною через бічну стінку горла або симптоми за­хворювання наростають, а також не вдається розкрити абсцес через горло, проводять зовнішнє розкриття пригорлового простору. У тако­му разі розріз шкіри та поверхневої шийної фасції проводять уздовж переднього краю грудино-ключично-соскового м'яза таким чином, щоб середина розрізу була на рівні кута нижньої щелепи. Абсцес розк­ривають пошарово та дренують.

Гострий тонзилогенний сепсис

Гострий сепсис може розвинутись як після ангіни, так і після заго­стрення хронічного тонзиліту. Нерідко це ускладнення виникає під час перебігу паратонзиліту.

За шляхами поширення інфекції з піднебінного мигдалика розрізняють 3 форми сепсису: 1 -ша — переважно гематогенна; 2-га — переважно лімфогенна; 3-тя — переважно тканинна. У разі переважно гематогенної форми інфекція поширюється по венах, відбувається їх тромбоз, який доходить до внутрішньої яремної вени. Ця форма харак­теризується важкою клінічною картиною, і її перебіг може відбуватися у вигляді септицемії та септикопіємії. Остання з них характеризується появою метастатичних гнояків у різних органах.

Легший перебіг спостерігається в разі переважно лімфогенної фор­ми, коли інфекція поширюється по лімфатичних судинах, спричиняю­чи гнійний та регіонарний лімфаденіт.

Менш бурхливий перебіг тканинної форми сепсису, коли інфекція по­ширюється по міжтканинних просторах. Спочатку інфекція з мигдалика проникає в примигдаликову клітковину, спричинюючи розвиток пара-тонзиліту. Згодом інфекція поширюється в пригорловий простір і виникає парафарингеальний абсцес, з якого запальний процес по міжфасціальних проміжках шиї опускається донизу, у переднє середостіння. Це сприяє роз­витку переднього медіастиніту, внаслідок якого хворий може загинути.

Клініка. Клініка гострого тонзилогенного сепсису залежить від його форми. У разі переважно гаматогенної форми спостерігається гектична лихоманка. Підвищення температури тіла супроводжується ознобом, а зниження — рясним потовиділенням. Шкірні покриви ма­ють землистий відтінок, риси обличчя загострені, спостерігається за­падання очних яблук (обличчя Гіппократа), можлива іктеричність склер. Слизова оболонка ротової порожнини та порожнини горла суха, вкрита густим слизом. У деяких хворих виявляються метастатичні абс­цеси в підшкірній жировій клітковині, м'язах, печінці, головному моз­ку та в інших органах. Під час дослідження крові визначається лейко­цитоз, зсув лейкоцитарної формули вліво до появи юних форм і навіть мієлоцитів, ШОЕ — 50—60 мм/год. Можливі зміни в сечі.

У разі переважно лімфогенної форми відзначається збільшення лімфовузлів за кутом нижньої щелепи та під ним, температурна ре­акція менш виражена, менш помітні зміни в крові.

Переважно тканинна форма характеризується послідовним розвит­ком паратонзиліту, парафарингеального абсцесу, глибокої флегмони шиїта переднього медіастиніту.

Дуже важливо виявити джерело інфекції. У хворих із гострим тон-шлогенним сепсисом виявляють різні зміни в зіві. Під час фаринго­скопії можна виявити симптоми катаральної, фолікулярної, лакунарної ангіни чи паратонзиліту. Якщо сепсис розвинувся через деякий час після гострого запалення в горлі, то під час огляду можуть бути виявлені залишкові симптоми перенесеного гострого захворювання ;ІЬ<» ознаки хронічного тонзиліту.

Важливо на висоті лихоманки провести посів крові, що дасть змогу визначити збудника захворювання та підібрати найефективніший ан­тибіотик.

Лікування. Насамперед необхідно усунути джерело інфекції. Тому ур гентно проводять видалення мигдаликів — тонзилектомію. Хворим на ката­ральну, фолікулярну, лакунарну ангіну, хронічний тонзиліт проводять тонзи­лектомію з обох боків, на паратонзиліт - - видаляють мигдалик на боці ураження. Одночасно проводять інтенсивну антибіотикотерапію, часто н поєднанні з призначенням великих доз сульфаніламідних препаратів. У рачі стафілококового сепсису уводять антистафілококову сироватку. За поши­рення тромбофлебіту на внутрішню яремну вену її перев'язують.

Якщо у хворого переважно тканинна форма сепсису, то після тон-зилектомії розкривають бічний навкологорловий абсцес. Якщо відбу­вається розвиток переднього медіастиніту, доводиться проводити ко-лярну медіастинотомію з дренуванням переднього середостіння.

Останніми роками у хворих на тонзилогенний сепсис успішно ви­користовують внутрішньолімфатичне уведення антибіотиків.