33. Класифікація здібностей.

Здібності — властивості індивідуальності, що мають складну багаторівневу природу. На органічному рівні вони виступають як біоло­гічні, генетично зумовлені задатки здібностей; на індивідному — власне здібності, які розвиваються в процесі відповідних діяльностей і залежать від соціального; на особистісному — це ставлення індивіда до здібнос­тей як до засобу реалізації певного способу життя. Останній — власне психологічний вимір здібностей, пов'язаний з вибором і здійсненням інди­відом свого життєвого шляху

Для вивчення здібностей застосовується якісний і кількісний аналіз. За допомогою якісного аналізу з'ясовують властивості індивідуальності, необхідні для успішного виконання конкретної діяльності. Він дає змогу встановити, що, наприклад, одна людина має математичні, інша — педагогічні чи музичні здібності, що провідними в них є ті чи ті компонен­ти, що одні й ті самі здібності в різних людей відмінні. Головне питання, яке розв'язує якісний аналіз, полягає не в тому, щоб визначити, наскільки людина придатна до якоїсь діяльності, а в тому, щоб встановити, які саме здібності їй притаманні.

Види:

Педаго­гічні: Особлива чут­ливість до ви­мог педагогіч­ної діяльності;

Музичні: Здатність чути музику, пере­живати її, від­чувати її вираз­ність, емоційно відгукуватись на неї;

Матема­тичні: Здібності до аналізу кількіс­них і просторо­вих відношень;

Лінгвістичні: Здібності до аналізу кількіс­них і просторо­вих відношень;

34.Задатки та здібності. Порівняльна характеристика.

Здібності — характеристика індивіда з боку психічних явищ, які зумов­люють успішність його діяльності. Отже, про здібності можна говорити як про психічні явища, які визна­чають результативний бік діяльності. Спостережливість чи комунікативність, активність чи сенситивність, відповідальність чи рішучість вважають здібностями (а не сприйманням, спілкуванням, темпера­ментом, характером), якщо вони є чинниками діяльності індивіда. Здібності — це ті психічні явища, які є підґрун­тям для набуття знань, умінь та навичок. Здібності характеризують притаманний індивідові спосіб життя. Люди­на живе також відповідно до своїх здібностей. До того ж на рівні особис­тості вона отримує можливість ставитись до здібностей як до засобу свого життя. Ця обставина підкреслює «інструментальне» значення здібностей.

задатки здібностей, які, судячи з усього, успадковуються. Про це свідчать генетичні дослідження, проведені в ізольованих культурах , на це ж вказує зменшення коефіцієнту інтелекту від дитини до дитини в багатодітних сім'ях .

35.Форми роз-ку здібностей. Обдарованість, талант, геніальність.

Коли рівень розвитку загальних і спеціальних здібностей високий, гово­рять про загальну або ж спеціальну обдарованість — передумову творчих досягнень. При цьому, як правило, мають на увазі інтелектуальну обдарова­ність. Часто її виявляють обдаровані діти — діти, в яких рано виявляються здібності і які набагато випереджають своїх однолітків. Вони характеризуються актуалізова­ною пізнавальною потребою, яка забезпечує мимовільне пізнання довко­лишнього середовища, перетворення невідомого на відоме, породження образів уяви, і відповідною активністю.. Проте таланти виростають не лише з обдарованих дітей. Більше того, багато талановитих людей, навчаючись у школі, не мали великих успіхів¹. Обдарованість, яка все ж переростає в талант, спрямовується на роз­в'язання завдань, висунутих розвитком суспільства, і може проявитись у будь-якій царині: організаторській і .педагогічній діяльності, науковій, ху­дожній і технічній творчості. Особливу роль у становленні таланту відіграє характер, передусім такі його складники, як спрямованість та світогляд .

Надталановитіших людей називають геніями . Про наявність геніальності можна говорити лише у разі досягнення індивідом таких результатів твор­чості, які є незаперечним внеском у культуру