46. Літописання доби Київської Русі

Літописання займає особливе місце в літературі Київської Русі. Літописи — це історичні твори, в яких розповідь велася за роками («літами»). Кожен народ пам'ятає свою історію. Багато відомостей і спогадів про минуле знаходимо в народних переказах, легендах, піснях, що передавалися з покоління в покоління. Літопис як своєрідна форма літературного твору виріс на основі усного історичного епосу. Поштовхом до початку літописання стали бурхливі події патріотичного характеру в Київській Русі, а також бажання знати минуле своєї вітчизни, щоб повніше осмислити і зрозуміти її теперішнє. Літопис як літературний жанр виникає десь у середині XI ст. Один з найдавніших літописів, що дійшли до нас, «Повість минулих літ», складений близько 1113 р. монахом Києво-Печерського монастиря Нестором. У ньому подаються відомості про походження давньоруського народу й держави. Це не тільки найцінніше джерело історії Київської Русі, а й видатний твір літератури. Тут дуже яскраво змальовуються події сивої давнини, розповідається, як жили в той час люди, якими були міста, зброя, човни. Перед нами проходять картини минулого, починаючи від заснування Києва і до початку XII ст. Літопис мав також велике патріотично-виховне значення. У ньому є відомості про діяльність князів, про боротьбу східних слов'ян із зовнішніми ворогами, про народні повстання в Київській Русі. «Повість минулих літ» пройнята любов'ю до вітчизни, турботою про її процвітання. У ній засуджуються князівські усобиці і незгоди, боротьба за владу. Основне завдання літопису — патріотичне висвітлення величі, єдності і незалежності Руської землі. Але в літопис увійшли не лише історичні факти, а й цілі новели, народні перекази, історичні пісні, легенди, у яких були згадки про окремі історичні події. Саме вони надають літопису характеру не тільки історичної, а й художньої пам'ятки. Тут виразно поєднана історична достовірність з поетичним вимислом і живим викладом. На жаль, основний погляд на описані і літописі події є суто релігійними (усе, за літописцем, залежить.від волі Бога, усі нещастя народу — Божа кара за «гріх»). Це й не дивно, бо ж автори літописних творів — церковники. І все ж літописці — щирі патріоти, які вболівають з приводу розбрату, засуджують міжусобні чвари, палко прагнуть бачити рідну землю об'єднаною, державу — могутньою, народ — щасливим. У «Галицько-Волинському літописі» продовжується опис подій Початкового та Київського літописів («Київський літопис» вів опис подій з 1111 до 1292 року). У літописі яскраво описано хоробрість князя Данила та його дружини в бою з татарами на Калці, у Шлезьку, Чехії, похід проти литовських завойовників. Описано історію князя Володимира Волинського,сина Василька. Започаткував цей літопис і пантеон українських святих, до якого увійшли, крім преподобного Антонія Печерського, і Ольга, і Володимир, і Теодосій, і Борис, і Гліб. Літопис «Повість минулих літ» — це не лише систематизована історія України, а й своєрідна хрестоматія поетичних і епічних сказань, оповідань, навіть байок та філософських творів. Велич та багатогранність цієї пам'ятки вражає, бо поєднала в собі твори найрізноманітніших жанрів. Літописи зберегли своє значення й для нашої доби: кожен літопис — це найперше джерело вивчення історії рідного краю. Читайте літописи — славне минуле нашого народу. Бо «хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього» (М. Рильський).