Інфекційний мононуклеоз

Iнфекцiйний мононуклеоз (mononucleosis infectiosa) – гостра вірусна хвороба людини, яка супроводжується системним збільшенням лімфатичних вузлів, тонзилiтом, гарячкою, збільшенням печінки і селезінки, появою в кровi атипових мононуклеарiв.

Етіологія. Збудником є вірус герпесу людини 4-го типу (ВГЛ-4), або вірус Епштейна-Барра. Вiн містить ДНК, вибірково уражає лімфоїдну тканину. У довкiллi вiрус мало стiйкий.

Епідеміологія. Основним джерелом збудника є хворі на інфекційний мононуклеоз, які заразнi з перших днiв захворювання, i реконвалесценти – до 6 мiс. пiсля видужання. Періодично вiрус видiляють i здоровi люди, якi є вiрусоносiями. Вiрус міститься в привушних залозах i видiляється зi слиною. Зараження вiдбувається повiтряним шляхом, при поцiлунках, а також алiментарним, контактно-побутовим i зрiдка трансфузiйним шляхами.

Факторами передачi можуть бути iграшки та iншi предмети, забрудненi слиною хворого на iнфекцiйний мононуклеоз чи вiрусоносiя. Хвороба мало контагiозна. Зараженню сприяють скупченiсть людей i тiсне спiлкування хворих i здорових осiб. Iнфiкуються частiше діти (особливо у вiцi до 2 рокiв), iнфекцiйний процес у них перебiгає здебiльшого безсимптомно. Хворіють частiше пiдлiтки i особи до 25 рокiв. У віці пiсля 40 рокiв хвороба реєструється дуже рiдко. Захворюванiсть на iнфекцiйний мононуклеоз переважно спорадична, зростає в холодну пору року, виявляється повсюдно. Можливi групові спалахи (у сім’ях і колективах).

Патогенез. Збудник iнфекцiйного мононуклеозу потрапляє в органiзм через слизовi оболонки ротоглотки i верхнiх дихальних шляхiв. З током лімфи і крові він проникає в піднебінні мигдалики, лімфатичні вузли, селезінку та інші органи, в яких є скупчення лімфоїдної тканини, спричиняючи її гіперплазію. Суттєве значення в патогенезі хвороби мають алергічні реакції. Часто піднебінні мигдалики уражаються ще й вторинною бактерійною флорою. Пiсля хвороби залишається стiйкий імунітет.

Клінічні прояви. Інкубаційний період може тривати від 2 до 50 діб, найчастіше складає 12-20 діб. Інфекційному мононуклеозу притаманне розмаїття проявів, але найчастіше він перебігає безсимптомно (субклінічно).

Для клінічно вираженого інфекційного мононуклеозу характерні інтоксикація, гарячка, збільшення лімфатичних вузлів, ураження лімфоїдної тканини носо- і ротоглотки, збільшення печінки і селезінки, зміни в загальному аналізі крові. Хвороба здебільшого починається гостро, з підвищення температури тіла до 38-40 °С, болю голови, загальної слабості, болю в горлі. Гарячка може тривати 1 міс. І довше; іноді температура тіла субфебрильна чи навіть нормальна.

Найчастішим симптомом хвороби є ураження лімфатичних вузлів. У патологічний процес, як правило, втягуються всі групи лімфовузлів, однак найчастіше підщелепні, передньо- і задньошийні. При пальпації вони

помірно щільні, малоболючі, не спаяні між собою і з навколишніми тканинами, шкіра над ними не змінена; розміри їх – від дрібної горошини до 3-5 см у діаметрі. Через 2-3 тиж. вони зменшуються, однак незначне збільшення лімфовузлів і деяка їх болючість можуть спостерігатись до 2-3 міс. і довше.

Збільшення носоглоткового мигдалика спричинює труднощі для дихання носом (часом воно взагалі неможливе), гугнявість голосу, хропіння під час сну. Виділення з носа відсутні. Ураження піднебінних мигдаликів проявляється катаральним, лакунарним, фолікулярним чи виразково-некротичним тонзилітом. Піднебінні мигдалики збільшені, набряклі, часто покриті білуватим чи білувато-сірим пухким нальотом, який зрідка виходить за їх межі, легко знімається шпателем, слизова не кровить. Слизова оболонка ротоглотки, язичок також набряклі, гіперемійовані, задня стінка глотки зерниста. Фарингіт може перебігати тяжко. У хворих збільшується селезінка, дещо рідше – печінка. Ураження печінки часом супроводжується помірною і короткотривалою жовтяницею, незначним підвищенням активності амінотрансфераз у сироватці крові.

У 5-25 % хворих з’являється висипка на шкірі, найчастіше плямисто-папульозна чи розеольозна.

У розпалі хвороби виявляються характерні зміни в аналізі крові: помірний лейкоцитоз (15-20 109 /л) за рахунок лімфоцитів, моноцитів, плазматичних клітин, а також атипових мононуклеарів, зсув нейтрофільної формули вліво, збільшення ШОЕ до 20-30 мм/год. Атипові мононуклеари можуть з’являтись із перших днів хвороби, однак здебільшого виявляються на 2-му тижні, відсоток їх коливається від 10 до 80. З 4-го тижня хвороби кількість атипових мононуклеарів починає знижуватись. Лімфоцитоз зберігається довше, часом декілька місяців.

Іноді основні синдроми хвороби відсутні чи переважають ознаки, які не є типовими, наприклад, ураження нервової системи, висипання, жовтяниця тощо.

Здебільшого хвороба триває від 7-10 діб до 4-6 тиж., однак можливий затяжний перебіг (до 3 міс.) і навіть хронічний (до 2 років).