Парагрип

Парагрип (paragrippe) – гостра вірусна хвороба людини з крапельним механізмом передачі. Перебігає з переважним ураженням гортані та бронхів, помірною інтоксикацією і гарячковою реакцією.

Етіологія. Збудник – параміксовірус, що містить РНК. Розрізняють його 4 типи, які, подібно до вірусу грипу, мають гемаглютинін і нейрамінідазу. Разом з тим, віруси не володіють антигенною мінливістю, тому епідемії та пандемії не спричинюють. Найбільш вірулентний вірус 3-го типу.

Епідеміологія. Джерелом збудника є хворий з клінічно вираженою або стертою формою парагрипу. Безсимптомне носійство зустрічається дуже рідко. Хворі виділяють вірус протягом 7-10 діб з краплями носоглоткового слизу, особливо інтенсивно в перші дні захворювання при кашлі та чханні. Збудник передається з повітрям, значно рідше і в меншій кількості – через побутові речі.

Сприйнятливість до парагрипу висока. На нього припадає коло 20 % гострих респіраторних захворювань у дорослих і до 30 % – у дітей. Частіше спостерігається спорадична захворюваність, рідше – локальні спалахи. Захворювання виникають протягом усього року з невеликими підйомами в холодний період.

Патогенез. Вірус розмножується переважно в епітелії слизової носа і гортані, де виникає запальний процес, який може розповсюдитись на трахею і нижні дихальні шляхи. Внаслідок набряку слизової оболонки гортані, нагромадження секрету в її просвіті та ларингоспазму може виникнути стеноз гортані (круп). Проникнувши в кров, віруси і продукти розпаду зумовлюють розвиток інтоксикації організму та гарячки. Пневмонія є наслідком активізації бактерій.

Майже всі люди переносять парагрип у дитячому віці. Наявність типоспецифічного гуморального імунітету не завжди запобігає повторним захворюванням, які, одначе, перебігають легко.

Клінічні прояви. Інкубаційний період триває від 2 до 7 діб. Частіше хвороба розпочинається з невеликого нежитю, кашлю, сухості та першіння в горлі, субфебрилітету. Токсикоз помірний або відсутній. Зрідка хворі скаржаться на мерзлякуватість, біль голови, ломоту в тілі, відзначають швидке підвищення температури тіла до 39 °С і більше.

Лице звичайного кольору. Половина хворих має кон’юнктивіт. Ніс закладений, виділення з нього спочатку рідкі, серозні, а потім густі або слизово-гнійні. Гіперемія слизової оболонки задньої стінки глотки помірна, на ній з’являються лімфоїдні фолікули, іноді на м’якому піднебінні – зернистість. Шийні та підщелепні лімфатичні вузли збільшуються зрідка. Пульс відповідає температурі тіла. Тони серця ясні або приглушені. Іноді трохи збільшені печінка і селезінка. Периферична кров без змін, часом відзначаються помірний лейкоцитоз і моноцитоз.

Аденовірусна хвороба

Аденовірусна інфекція (adenovirosis) – гостра вірусна хвороба з крапельним механізмом передачі, ураженням органів дихання, очей і лімфатичних вузлів.

Етіологія. Збудник – аденовірус, що містить ДНК. Від людини виділено понад 30 типів аденовірусів. Вони стійкі до дії низької температури, при кімнатній температурі зберігають життєздатність до 2 тижнів, швидко інактивуються при нагріванні чи під дією дезінфекційних речовин.

Епідеміологія. Джерелом збудника є хворий, рідше – здоровий вірусоносій. Хворі виділяють вірус 1-2 тижні. Носійство аденовірусів у піднебінних мигдаликах може тривати багато місяців без будь-яких ознак хвороби.

Зараження частіше відбувається під час кашлю, чхання, розмови. Віруси можуть також розмножуватись в епітелії кишок і виділятись із калом, що зумовлює вірогідність фекально-орального механізму передачі. Описані спалахи аденовірусних кон’юнктивітів після купання в басейнах.

Найбільш сприйнятливі до хвороби діти віком від 6 міс. до 6 років. Аденовірусна інфекція розповсюджена повсюди. Захворюваність підвищується в холодну пору. У міжепідемічний період на частку цієї інфекції припадає 3-7 % ГРХ у дітей, дорослі хворіють ще рідше. Епідемічні спалахи спостерігаються частіше в дитячих садках і яслах, рідше – у школах і серед призовників. Вони звичайно припадають на перші місяці формування колективу і припиняються, коли інфікування охоплює 60-80 % осіб.

Імунітет типоспецифічний і не захищає від зараження аденовірусом іншого типу.

Патогенез. Місцем проникнення і розмноження вірусів є епітеліальні клітини верхніх дихальних шляхів, очей і кишок, а також лімфатична тканина. Запальний процес супроводжується вираженою ексудацією, випадінням фібрину і некрозом. Характерне поступове втягнення нових ділянок слизової оболонки, розповсюдження запального процесу з верхніх дихальних шляхів на нижні з розвитком пневмонії. Внаслідок заковтування інфікованого харкотиння вірус потрапляє в травний канал, який може вражатись навіть більше, ніж дихальні шляхи.

Клінічні прояви. Інкубаційний період коливається від 4 до 12 діб, здебільшого триває 5-7 діб. Хвороба починається з підвищення температури тіла, легкого ознобу, болю голови, ломоти в тілі, зниження апетиту. Явища інтоксикації виражені слабо. Гарячкова реакція нерідко у вигляді субфебрилітету, може проявлятись двома хвилями. Обличчя червоне і дещо одутле. Склери різко ін’єковані. Слизові оболонки носоглотки і кон’юнктиви гіперемійовані. З 1-го дня дуже рясні виділення з носа і сльозотеча. Піднебінні мигдалики набряклі, на їх поверхні може відкладатись плівка. Часто збільшені підщелепні та задні шийні лімфатичні вузли. Пульс частий. Нерідко збільшені печінка і селезінка. При ураженні травного каналу виникає біль у животі, пронос до 4-6 разів на день.

У разі неускладненого перебігу гарячка триває 1-2 тиж., з її спадом поступово зникає інша клінічна симптоматика.

Можливі ускладнення у вигляді пневмоній, синуситів та отиту, які супроводжуються появою нової гарячкової хвилі та погіршанням загального стану.

Залежно від локалізації основного патологічного процесу та його проявів розрізняють декілька клінічних форм: аденовірусний ринофарингіт або риніт, фарингокон’юнктивальна гарячка, кератокон’юнктивіт, ларинготрахеобронхіт, пневмонія, мезаденіт (запалення брижових лімфовузлів).

Найчастіше виникає ринофарингіт. Для фарингокон’юнктивальної гарячки властиве приєднання кон’юнктивіту (нерідко плівчастого) зі значним набряком повік. Кератокон’юнктивіт характеризується втягненням у запальний процес рогівки, можлива часткова втрата зору. Аденовірусний мезаденіт супроводжується нападами болю в животі, його здуттям і запором.