- •4. Походження і розвиток адвокатури Стародавнього Риму
- •5. Вплив Римського приватного права на розвиток адвокатури (4)
- •6. Види юридичних професій у Стародавньому Римі
- •7. Видатні римські юристи-оратори
- •8. Адвокатура у середні віки
- •9. Розвиток адвокатури в епоху відродження (14-17ст.)
- •10. Адвокатура нового часу
- •11. Надання правової допомоги та судове представництво у Київській Русі
- •12. Адвокатура на українських землях періоду Литовсько-польської держави
- •13. Права і обов’язки адвокатів (прокураторів) за Литовськими статутами
- •14. Адвокатура України часів Гетьманщини
- •15. Правове регулювання діяльності адвокатури відповідно до Прав за якими судиться малоросійський народ
- •16. Підготовка та передумови проведення судової реформи 1864
- •17. Вплив судової реформи 1864 року в Російській імперії на становлення і розвиток адвокатури
- •18. Загальні положення судових статутів від 20 листопада 1864 року про присяжних повірених і приватних повірених
- •19. Вимоги до присяжних повірених
- •20. Організація діяльності рад присяжних повірених
- •21. Права і обов’язки присяжних повірених
- •22. Відповідальність присяжних повірених
- •23. Правовий статус приватних повірених
- •29. Правозаступництво в судах у перші роки радянської влади (1917-1922 роки)
- •30. Перше радянське положення про адвокатуру 1922 року
- •31. Перехід від індивідуальної практики до колективних форм адвокатської діяльності у 20-х на поч. 30-х хх сторіччя. Правовий статус колегій захисників.
- •32. Вимоги до членів колегій захисників
- •33. Роль адвокатури у зміцненні правопорядку в Україні в період неп-у
- •34. Правова регламентація діяльності адвокатури за положенням про адвокатуру срср 1939 року
- •35. Положення про адвокатуру Української рср 1980 року
- •36. Колегії адвокатів як організаційні форми діяльності радянських адвокатів
- •37. Правовий статус президій колегій адвокатів
- •38. Юридичні консультації як форма діяльності адвокатів у радянські часи
- •39. Членство у колегіях адвокатів у радянській Україні
- •40. Порядок набуття і припинення членства у колегіях адвокатів
- •41. Професійні права і обов’язки радянських адвокатів за положення про Адвокатуру урср 1980р.
- •42. Види юридичної допомоги, яка надвалася адвокатами в радянські Україні
- •43. Обмеженість прав захисників у кримінальному судочинстві у період репресій
- •44. Участь радянських адвокатів у цивільному судочинстві та юрисконсультській діяльності
- •45. Оплата праці радянських адвокатів та зрівнялівка у вирішенні цих питань
- •46. Роль радянської адвокатури у правовому вихованні громадян та практичному поширенню знань
- •47. Відносини радянської адвокатури з судами та правоохоронними органами
- •48. Етичні засади діяльності радянських адвокатів
- •49. Заохочення і дисциплінарна відповідальність радянських адвокатів
- •50. Утворення спілки адвокатів України як крок до згуртування адвокатів для захисту їх професійних інтересів
- •51. Значення Закону України «Про адвокатуру» для деформування адвокатури у післярадянський період
- •52. Формування демократичних принципів організації і діяльності прокуратури в Законі України «Про адвокатуру»
- •53. Реформування організаційних форм діяльності адвокатури України на основі вільного вибору членів адвокатського середовища
- •54. Реформування системи оплати праці адвокатів в Незалежній Україні
- •55. Підсилення гарантій адвокатської діяльності в незалежній Україні
- •56. Удосконалення порядку атестування адвокатів в чинному законодавстві України про адвокатуру
- •57. Удосканалення порядку притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності в Незалежній Україні
- •58. Розвиток єтичних засад адвокатської діяльності в незалежній Україні
7. Видатні римські юристи-оратори
Одним з найвідоміших ораторів, юрисконсультів визнавали Катона. Він був першим у Римі, хто приділив увагу красномовству і досяг у цьому вершин, саме він вперше визначив завдання красномовства, заявивши, що оратор повинен прагнути досконалості в мистецтві і мати на меті тільки загальне благо. Катона називали батьком латинського красномовства.
Вирізнялися блискучі судові оратори Красс і Антоній, адвокати, для яких не існувало нічого важливішого за їхніх клієнтів. Красс був більш відомий як політичний оратор.
Гортензій — один з найвідоміших представників римської адвокатури — здобув загальну повагу і визнання. Не було, мабуть, жодної людини, у кого б цей красень, талановитий оратор, який вирізнявся гострим розумом і витонченими манерами, не викликав би захоплення. Він першим розпочав застосовувати прийоми побудови промови, методи аналізу доказів, що робило його виступи блискучими, доказовими, особливо впливовими на слухачів. Гортензій був настільки відомим і талановитим оратором, що певний час складав конкуренцію Цицерону.
Особливе місце в історії належить видатному оратору, адвокату, письменнику та державному діячу Марку Тулію Цицерону (106–43 рр. до н. е.). Своїми захисними та обвинувальними промовами, літературними творами він захищав ідеали свободи. Відомі промови проти Катіліни сприяли попередженню підпалу Риму, а судова промова на захист грецького поета Авла Ліцінія Архія зупинила незаконне позбавлення його громадянських прав. Відомими стали його твори — діалоги «Про державу» та незавершений — «Про закони», трактат «Про оратора». Збереглися 58 його промов, в основному судових, 19 трактатів — з риторики та політики, з практичної філософії — «Тускуланські бесіди», «Про обов’язки», більш як 800 листів.
За висловом Квінтіліана — відомого оратора Риму, з повною справедливістю сучасники проголосили Цицерона царем адвокатури і ім’я його стало навіки синонімом красномовства.
Пліній молодший, відомий адвокат, який виступав майже у всіх відомих процесах того часу, з особливою посвятою виконував свої фахові обов’язки, демонструючи чесність і безкорисливість. Згодом він розчарувався в адвокатській діяльності і відійшов від практики. Пліній молодший був останнім яскравим представником судового красномовства у Римі. Його листи було видано, зокрема, у книзі «Письма Плиния младшего», що вийшла друком в Москві у 1984 р.
8. Адвокатура у середні віки
У середні віки (V—XV століттях) принципи організації адвокатури зазнають певних змін, зокрема, щодо допуску до адвокатури. У Франції для цього необхідно було мати диплом ліценціата прав (юридичну освіту), виголосити присягу та бути внесеним до списків адвокатів. Практичний досвід не був обов'язковим. У середньовічній Німеччині адвокатура являла собою абсолютно вільну професію. Будь-яка особа могла отримати право на зайняття адвокатською діяльністю на невиз-начений строк.
Класичний порядок допуску до адвокатури сформувався у цей період в Англії. Тут особа, що виявила бажання присвятити себе адвокатській діяльності, мала пройти восьмирічний курс навчання в судовій колегії, і через три роки отримувала звання "внутрішніх адвокатів" (inner barristers), які не мали права виступати в судах. Ще через п'ять років навчання внутрішні адвокати перетворювалися на "зовнішніх" (outer, utter barristers) і отримували право практикувати1.
Для внутрішньої організації адвокатури у середньовіччя характерним було те,що адвокати були абсолютно самостійними і незалежними від своїх колег за професією, тобто вони не утворювали особливого стану. У Франції вже спостерігається зародок станової організації. Тут у XIV ст. в складі релігійного "братства св. Миколи" (патрон юристів) утворилася община адвокатів і повірених, на чолі якої стояли депутати, що обиралися її членами.
Професійна діяльність адвокатів, в описувані часи, здійснювалася у таких формах: надання юридичних порад, захист у суді, складання судових паперів3
Значних змін зазнала у середні віки діяльність адвокатів в кримінальному процесі. У цей період публічний і загальний процеси почали перетворюватися у таємний та інквізиційний, чим обмежувалася участь адвокатів у кримінальному процесі. Наприклад, у Франції в 1539 p. указом короля Франциска І участь адвоката у процесі дозволялася лише за спеціальним дозволом суду'.
Загалом для адвокатури середньовіччя характерним було" відсутність чіткої станової організації; відокремлення правозаступництва від судового представництва; відносна свобода професії; тісне спілкування з судом; дисциплінарна залежність від суддів; римська система визначення гонорару2.