23. Стиль як відображення способу мислення

Традиційним є функціональний поділ стилів. Ще Аристотель називає стилем систему прийомів та засобів, що відбирають у відповідності з метою і методом впливу на адресата.

Функт. поділ стилів присутній в працях Гумбольдта, Потебні тощо. Однак уявлення про стиль, як мовлене вий різновид, пристосований для вирішення певних ком. завдань, було підмінене уявленням про так звані підмови відповідної сфери суспільного життя.

В основі більшості сучасних класифікацій стилів принцип приуроченості до різних сфер суспільного життя. Але це не відповідає сучасному стану справ, оскільки повідомлення в межах однієї сфери можуть переслідувати різні комун. цілі. Уявлення про сутність стилю можуть бути різноманітними.

О.Пешковський: „Стиль – це зовнішня оболонка змісту твору.” Стиль крім одного значення має нести додаткове комун. значення, основна мета твору – повідомлення думки, а все інше вже впливає на стиль: вплив на уяву, на волю читача.

М.Бахтін виводив природу стилю із природи жанру. Він вважав, що стиль – це один елементів жанрової єдності.

О.Чічерин підкреслив зв`язок стилю із складом мислення автора.

М.Гоголь: стиль у письменника утворюється тоді, коли автор добре знає того, для кого пише.” Тобто зовнішній вплив на стиль.

Стилі залежать від типу мислення.

Типи мислення:

1.мислення пов`язане із знанням, що формується

а) живе споглядання – перша стадія сприймання світу, характеризується емоційною оціночністю і налаштованістю;

б) поч. етап абстракт. мислення – наша буденна свідомість з її форм.-логіч. мисленням;

в) вищий етап абстракт. мислення – це теоретична свідомість, яка характер. діалектичне мислення.

2. Мислення, пов`язане із готовим знанням.

21. Поняття про жанр

Особливістю кожного твору є характерний тільки для нього зв`язок виділених структур. На основі повторюваних у різних творах зв`язків структур виділяються типи творів, або жанри. Жанрова характеристика творів стає визначальною для літ. редактора або журналіста, оскільки, напр.. редакторська праця завжди спрямована на коригування структур твору у межах певного жанру. Поняття „жанр” у журналістиці позначає стійку форму відображення дійсності, що визначається конкретним призначенням журналістського твору, характером досліджувального об`єкта, специфікою методів аналізу і відображення життєвих фактів, явищ, ситуацій, масштабом висновків, особливостями композиційно-стилістичних засобів. Питання жанру тісно пов`язане з питанням стилю. Жанри журн. творів не існують поза стильовими характеристиками творів. Кожен жанр репрезентує ту чи іншу комбінацію елементарних стилів. Жанри – це власне змістові типи, організовані певним способом, стилем. Одже, для творення певного жанру потрібен стиль.

15. Експресивність. Емоційність. Емотивність Емоціогенність

Експресивність. Вияв емоцій в людей індивідуальний, у зв´язку із чим говорять про таку особистісну характеристику, як експресивність. Чим більше виражає людина свої емоції через міміку, жести, голос, рухові реакції, тим більше в неї виражена експресивність. Експресивність є інтегральною функцією двох додатків: ступеня вираження (сили) емоцій і контролю людини за їхнім виявом.

Емоційність - це швидкість і глибина емоційної реакції людини на ті чи інші події. Для емоційної людини велике значення має все, що відбувається з нею і довкола неї. У неї набагато сильніше, ніж у неемоційної людини, виражені тілесні реакції, зв'язані з емоціями. Емоційна людина майже не буває спокійною, постійно перебуває під владою будь-яких емоцій, у стані підвищеного збудження або, навпаки, пригніченості.

Емотивність - це емоційність в мовному значенні, тобто чуттєва оцінка об'єкту, вираз мовними або мовленнєвими засобами відчуттів, настроїв, переживань людини.[14, с.153] Емотивність завжди експресивна та оціночна, але не навпаки.

Емоціогенність – це здатність тексту викликати певні емоції у читача. Навіть неемоційний твір може бути емоціогенним, якщо в ньому йдеться про важливі для реципієнта речі. Твір може хвилювати, викликати зневіру чи підбадьорювати, може обурювати читача і залишати його байдужим. Із цього погляду всі твори – потенційно емоціогенні. Адже читачі шукають у них відповіді на болючі питання, сподіваються знайти слушну пораду, яка допоможе, а отже, підніме настрій, заспокоїть тощо. Проте часто реакція читачів на реальні тексти буває такою, якої автор і не передбачав: автор хотів заспокоїти, а насправді вийшло – роздратував, автор хотів порадити – а вийшло, що образив.