3.3. Завдання площини на кресленні

В ПЧП площину задають наступними геометричними елементами:

А₂₀

Трьома точками, (рис.26)

що не належать одній

прямій

В₄₀

С₃₀

Рис. 26

А₁₂₀

С₁₀₀

Прямою і точкою, яка не

належить прямій

В₁₈₀

(рис.27)

Рис. 27

Паралельними прямими (рис. 28)

Дві прямі паралельні, якщо їх

закладання паралельні, інтервали

рівні, а числові позначки збільшу-ються, або зменшуються в одному напрямку Рис. 28

Пересічними прямими (рис. 29) Рис. 29

Але найбільш поширеним методом є завдання площини за допомогою масштабу закладення площини (рис. 30).

М асштаб закладення – це проградуйована проекція лінії найбільшого схилу на горизонтальну площи-ну проекцій (пряма, перпендикулярна до горизонталей площи-ни).

Рис. 30 Горизонталь площини – це лінія, яка з’єднує точки з однаковими числовими позначками.

На кресленні масштаб закладення площини зображують тонкою та товстою паралельними лініями, на яких нанесено градуювання масштабу закладення і позначуються (_і…._і) рис.31. Креслення завжди супроводжується лінійним масштабом.

3.4. Взаємне положення двох площин

1. Паралельність площин (рис. 31)

Дві площини паралельні, якщо:

• їх масштаби закладання паралельні;

• інтервали масштабів закладання рівні;

• напрями зростання числових позначок однакові

Рис. 31

2. Якщо не виконується хоча б одна з умов паралельності двох площин – вони перетинаються.

Для визначення лінії перетину двох площин необхідно:

• на масштабі закладення площин вибрати по дві точки з однаковими числовими позначками;

• через ці точки побудувати по дві горизонталі до їх взаємного перетину;

• отримані точки з’єднати прямою та проставити їх числові позначки (рис. 32) KL – лінія перетину двох площин.

Рис. 32

3.5. Топографічні поверхні

В будівництві часто зустрічаються топографічні поверхні. До таких поверхонь відносять поверхні рельєфу землі, ґрунту та контактів гірничих порід, а також умовні реально не існуючі поверхні. Топографічні поверхні відносять до найбільш складних геометричних форм, які не мають чітких законів утворення. На кресленнях топографічні поверхні зображуються тонкими кривими лініями, які з’єднують однакові числові відмітки і називаються горизонталями.

Механізм утворення горизонталей розглянемо на конкретному прикладі (рис. 33). Як видно з рисунка, топографічну поверхню розтинають січні площини рівня ₁, ₂, ₃, які розташовані на відстані від П₀. Результатом перетину поверхні січними площинами є замкнуті Рис.33 лінії – горизонталі, які мають відповідні числові позначки. Значення числових позначок пишуть у розриві горизонталі. Різницю висотних позначок між двома сусідніми горизонталями прийнято брати рівною 1 м в тому чи іншому масштабі. Відстань між сусідніми горизонталями – це інтервал закладання горизонталей ℓ_г.

Проекції горизонталей на горизонтальну площину проекцій визначають план топографічної поверхні. На рис. 34а дано наочне зображення різних утворень земної поверхні, а на рис.34б – план тієї ж місцевості в горизонталях.

Рис. 34

П росторова крива лінія, яка лежить на поверхні і перетинає дотичні до суміжних горизонталей цієї поверхні під прямим кутом, називається лінією найбільшого схилу (скату) топогра-фічної поверхні. На рис.35 зображена

Рис. 35 лінія найбільшого схилу АВ(а,b) топографічної поверхні між горизонталями 18 та 19. Очевидно, що величина схилу лінії скату поверхні навіть між сусідніми горизонталями неоднакова в різних пунктах поверхні. На кресленні величина аb – інтервал поверхні .

Розв’язуючи різноманітні інженерні задачі, пов’язанні, наприклад, з проектуванням доріг, вертикальним плануванням місцевості необхідно будувати на кресленні профіль місцевості.

Профілем місцевості по деякому заданому напрямку називається лінія перетину топографічної поверхні вертикальною площиною.

Профіль може бути подовжній (вздовж вісі споруди), поперечний (впоперек споруди) і за заданим напрямком.