21. Порівняльно-правовий метод та засоби дослідження.

Порівняльний метод (comparative method) – це цілеспрямоване застосування порівняння для досягнення певної мети; це відносно самостійний, організований спосіб дослідження необхідний для досягнення пізнавальних цілей.

Порівняльний метод у науковій літературі трактують як метод визначення невідомого шляхом порівняння з відомим; метод з’ясування якостей чи властивостей явища шляхом порівняння з іншими його якостями чи властивостями або з якостями чи властивостями іншого явища; метод встановлення закономірностей шляхом порівняння об’єктів в різний час, порівняння їх властивостей у минулому з тими ж властивостями у нинішньому стані для встановлення змін чи тенденцій розвитку; метод дослідження схожості та відмінності з метою встановлення класифікацій та типологій соціальних явищ, а також перевірки гіпотез про випадкові відношення шляхом дослідження емпіричного зв’язку та часової послідовності факторів.

Порівняльно-правовий метод – це спосіб пізнання правових явищ, що складаються з системи прийомів, за допомогою яких виявляються подібні та відмінні ознаки, створюються класифікаційні, типологічні групи.

Домінуючим у порівняльно-правовому методі є прийом порівняння, що дозволяє, завдяки зіставленню правових явищ виявляти загальні (спільні) ,подібні ознаки на підставі яких здійснюється угрупування та ідентифікація, а також відмінні, які дозволяють вирізняти утворену групу серед інших.Застосовується порівняльно-правовий метод з метою здійснення класифікаційних, типологічних чи порівняльно-контактуючих характеристик, перевірки гіпотези про випадкові відносини.

Специфіка предмета порівняльного правознавства обумовлює потребу в конкретних прийомах, що входять до складу порівняльно-правового методу.

Як органічно цілісне утворення він складається з таких прийомів:

1) Прийоми збору та вивчення фактів; 2) аналіз; 3) абстрагування; 4)порівняння; 5) оцінювання; 6) узагальнення.

Особливості об’єкта конкретного дослідження обумовлюють коло необхідних прийомів в межах методу. А мета та завдання конкретного порівняльно-правового дослідження, крім названих прийомів можуть обумовити потребу в застосуванні ще й інших прийомів, які входять до складу різноманітних загальнонаукових та спеціально-наукових методів і є необхідними для досягнення результату.

Порівняльно-правовий аналіз, як і будь-який інший науковий аналіз, починається з пізнання правових явищ. При цьому першочерговим завданням є збір та вивчення фактів, розв’язання якого забезпечується завдяки застосування конкретних прийомів збору та вивчення фактів.

У межах конкретного порівняльно-правового аналізу вивчаються не будь-які факти, а лише ті, що є сторонами, зв’язками, властивостями об’єкта дослідження, то саме обумовлені метою і завданнями дослідження прийоми в ідеалі повинні забезпечувати повну, достовірну та всесторонню інформацію, відтворювати не тільки властивості явища, а й конкретно-історичні умови його існування. Така інформація є необхідною емпіричною базою для порівняльного аналізу. Застосуванню ж прийому порівняння має передувати аналіз та абстрагування.

Аналіз передбачає виокремлення властивостей, ознак досліджуваних правових явищ, абстрагування – виокремлення серед них суттєвих та нехтування несуттєвими, другорядними.

Порівняння правових явищ за суттєвими ознаками дозволяє виокремити серед них загальні ознаки, що є основою для угрупування, ідентифікації явищ, а також вирізнення їх з-поміж інших.

Визначальними для процесу порівняння є два принципи: 1)порівнюваності об’єктів; 2) відповідності рівнів та форм порівняння.

Об’єкти порівняння мають належати до певної сфери дійсності, що їх об’єднує, тобто бути порівнюваними.

У процесі порівняльно-правового аналізу порівняння правових явищ здійснюється шляхом їх зіставлення з використанням різноманітних форм: діахронічного, синхронічного, внутрішнього, зовнішнього, нормативного, функційного порівняння.

В залежності від об’єкта дослідження порівняння може проводитись на різних рівнях. В літературі виокремлюють: універсальний (глобальний), макро-( об’єктом порівняння є основні правові системи сучасності, їх типи) мікро-(об”єктами є правові норми, інститути та галузі права), низький, середній,

Для порівняльно-правового аналізу більш важливим є дотримання принципу відповідності рівню, що забезпечується вибором однорівневих об’єктів дослідження та відповідних форм порівняння.

Порівняльно-правовий аналіз може застосовуватись для порівняння правових явищ в їх розвитку в різний період часу (в діахронічній формі) чи для одночасного порівняння, тобто тих правових явищ, що знаходяться у певному проміжку часу (в синхронічній формі). Діахронічне порівняння притаманне історичному порівняльно-правовому дослідженні, коли об’єктом дослідження є існуючі в минулому правові системи чи інші правові явища.

Синхронічне порівняння застосовується для одночасного аналізу правових систем чи інших правових явищ.

На будь-якому рівні дослідження і при застосуванні будь-яких форм, порівняння має доповнюватись оцінюванням, так як неможливо зробити висновки про подібність чи відмінність правових явищ не склавши уявлень про подібні та відмінні їх властивості, які формуються, зокрема в процесі оцінювання.

У філології слово “оцінювати” трактується досить широко: “як визначення якостей, характеристика висновків про що-небудь, визначення сутності, значення, ролі чого-небудь Прийом оцінювання застосовується вже при аналізі правових явищ, що є об’єктами порівняльно-правового дослідження.

В порівняльно-правовому аналізі оцінювання тісно взаємопов’язане з іншими прийомами, є передумовою абстрагування, а також невід’ємним компонентом порівняння.

З’ясовуючи які із суттєвих ознак є загальними, а із загальних –подібними чи відмінними здійснюється оцінювання виявлених властивостей порівнюваних правових явищ, що є підставою для застосування прийому узагальнення. Завдяки такому прийому ті чи інші правові явища, що мають загальні (суттєві, подібні) ознаки угруповуються, а утворювана група за цими ж ознаками може бути ідентифікаційною моделлю для порівняння з іншими явищами.

22. Метод теорії держави і права — це сукупність логічних прийомів і конкретних засобів пізнання загальних і основних закономірностей виникнення, розвитку і функціонування держави і права.

Метод теорії держави і права полягає в застосуванні для їх дослідження сукупності загальних засобів, прийомів і принципів, за допомогою яких можна досягнути бажаних наукових результатів. На відміну від предмета дослідження, який дає відповідь на питання, які саме проблеми вивчає та чи інша наука, метод розкриває, за допомогою яких принципів відбувається це визначення.

Метод дослідження відрізняється від методики. Методика становить сукупність технічних засобів збирання, зберігання, систематизації та узагальнення наукового матеріалу (складання плану дослідження, юридичної практики, їх конспектування і фіксації, запису на дискетах).Методи дослідження, що застосовуються загальною теорією держави і права, є досить різноманітними і залежать від загальнофілософських позицій, з яких ведеться дослідження.

Загальнотеоретичне поняття – це науково достовірне знання про найбільш загальні закономірності державно-правових явищ.

Сутність загальної теорії держави та права – виявлення найбільш загальних закономірностей та утворення на цій основі загальнотеоретичного поняттєво-категоріального апарату.

Загальнотеоретичні категорії – це найбільш загальні державно-правові поняття,що відображають стійкі внутрішні та зовнішні взаємозв’язки.

Поняття — це юридичне знання, яке відтворює суттєві якості, зв’язки та відносини будь-якого державно-правового явища.

Категорія — це загальне поняття. Вона виражає знання про закономірні зв’язки явищ і предметів об’єктивного світу, їх найхарактерніші ознаки.

Категорії не однорідні. Одні з них є результатом узагальнення існуючих ознак і зв’язків державно-правових явищ у цілому, інші — окремих їх сфер. Категорії першої групи є здобутком загальної теорії держави і права, усі інші мають галузевий характер. Категоріями загальної теорії держави і права є “держава”, “право”, “форма держави”, “механізм правового регулювання” та ін.

Галузеві юридичні науки також мають певні категорії. Незважаючи на те що їх обсяг менший від обсягу категорій загальної теорії держави і права, вони є широкими поняттями в межах галузевої науки. Наприклад, до категорій кримінального права належать “злочин” та “покарання”, цивільного права — “право власності”, державного права — “правове положення громадянина” та ін.

Дефініція — коротке визначення державно-правового поняття, яке виражає суттєві ознаки юридичного явища. Наприклад, дефініція держави.У дефініціях правових понять відображаються всі або більшість їх суттєвих ознак. Такі поняття в логіці називаються повними, або реальними. \

У визначеннях часто зазначають лише окремі суттєві ознаки правових понять, що зумовлено аспектом їх дослідження. Наприклад, у визначенні права можна зробити акцент на його об’єктивній зумовленості чи підкреслити його суть, зміст, забезпеченість примусовою силою держави. В юридичних науках визначення понять мають суттєвіше значення, ніж в інших науках. Це пояснюється нормативністю і формальною визначеністю права.

Термін — це слово чи група слів (словосполучення), які точно визначають певне юридичне поняття. У правовій науці терміни поділяються на загальні(житлове приміщення), спеціальні юридичні(прокурор, підсудний) та терміни спеціальних наук(епідемія), які використовуються у юриспруденції.

Юридична аксіома — це юридичне положення, істинність якого перевірена часом і яке є відправною точкою юриспруденції.

Методи науки теорії держави і права поділяються на загальні, окремі (конкретні) і спеціальні.

Загальним методом теорії права і держави, як і всіх суспільних наук, є метод філософської діалектики (матеріалістичної та ідеалістичної). Він полягає у підході до вивчення держави і права, який ґрунтується на загальних закономірних зв'язках розвитку буття і свідомості. Наприклад, метод філософської діалектики припускає розгляд права як явища, котре: 1) визначається природою людини і умовами життя суспільства; 2) пов'язано з іншими соціальними явищами, пронизує сферу суспільних відносин — економічних, політичних, духовних та ін.; 3) перебуває у постійному розвитку, якісному відновленні (рабовласницьке, феодальне, буржуазне, некапіталістичне право).

Основні окремі (конкретні) методи теорії держави і права: 1) формально-догматичний (юридико-технічний) метод припускає вивчення права як такого, у «чистому вигляді», поза зв'язку з економікою, політикою, мораллю та іншими соціальними явищами. 2) соціологічний метод полягає в дослідженні права не на рівні абстрактних категорій, а на підставі конкретних соціальних фактів. Соціологічний метод містить у собі такі засоби, як аналіз статистичних даних і різного роду документів, соціально-правовий експеримент, опитування населення і т. ін. Наприклад, засоби аналізу письмових документів (звітів, службових записок тощо) забезпечують достовірність знань про події, факти, необхідні для дослідника;3) статистичний метод використовується для встановлення статистичних даних про предмет вивчення, скажімо, даних про кількість правопорушень, про відсоток економічних злочинів тощо;4) конкретно-історичний метод допомагає вивчити специфіку державно-правового явища конкретного історичного періоду, простежити динаміку його розвитку, наприклад, особливості соціального регулювання в період первіснообщинного ладу, ранньої державності, сучасної правової держави та ін.;5) порівняльно-правовий метод припускає зіставлення юридичних понять, явищ і процесів і виявлення між ними схожості та відмінностей. Порівняння дозволяє класифікувати державно-правові явища, з'ясувати їх історичну послідовність, генетичні зв'язки між ними.

Спеціальні методи — методи, що грунтуються на досягненнях суспільних і технічних наук:математичний; кібернетичний;психологічний та ін.

З метою різнобічного пізнання держави і права слід користуватися зазначеними методами у сукупності.

23. Одним з найбільш продуктивних методів пізнання права є юридична герменевтика, що займає особливе місце в методології права, оскільки наука права є головним чином "розуміюча" і "тлумачать" дисципліна.

Згідно Гадамеру, головне завдання герменевтики полягає не стільки в розробці сукупності правил або процедур з метою інтерпретації тексту, скільки в ідентифікації того, що насправді відбувається з інтерпретатором крім і поза його бажань і дій в самому процесі інтерпретації. Таким чином, філософська герменевтика ставить перед собою онтологічну завдання, а саме: пояснити відносини між текстом та інтерпретатором, минулим і сьогоденням, сьогоденням і майбутнім, тобто тими герменевтичних відносинами, які знаходяться в основі розуміння.

Основними категоріями юридичної герменевтики є: Розуміння, тлумачення, юридичний текст і контекст.

Згідно Гадамеру, герменевтичний процес складається з трьох основних операцій: 1) застосований-

ня, 2) розуміння, 3) тлумачення.

Розуміння (взаєморозуміння) в герменевтиці визначається: 1) ступенем спільності суб'єктів герменевтического спільноти; 2) справжнім прагненням до взаєморозуміння, т.е.установкой на автентичну і раціональну комунікацію, на комунікативний, а не на стратегічний тип поведінки (Юрген Габермас).

Для юридичної герменевтики характерним є принцип "достатності розуміння", згідно з яким абсолютно правильне розуміння не тільки недосяжно, але і навряд чи необхідно. Замість цього інтерпретатор юридичного тексту цілком задоволений таким рівнем розуміння цього тексту, який є достатнім для вирішення конкретного спору або проблеми, і який не є явно несправедливим.

Тлумаченням або інтерпретацією називається сукупність прийомів, застосовуваних до творів людського духу з метою зрозуміти їх.

На думку Гадамера, інтерпретація (тлумачення) не є випадковим додатковим актом щодо розуміння, швидше за розуміння завжди є інтерпретацією, а, отже, інтерпретація є експліцитно формою розуміння

З точки зору гносеології (теорії пізнання), Існують три можливі джерела пізнання зовнішнього світу, у тому числі права:

1) чуттєвий досвід, 2) розум; 3) інтуїція

Причому ці три джерела пізнання у своїх кінцевих висновках ведуть до світогляду матеріалізму (чи філософського емпіризму), ідеалізму (або філософського раціоналізму) і інтуїтивізму *.

У такому ракурсі юридична герменевтика також може спиратися на розуміння і тлумачення права з точки зору його матеріального змісту (матеріальних інтересів конкретних осіб), з точки зору юридичних понять і конструкцій юридичної логіки, за допомогою яких наука права прагне охопити право, А також на основі інтуїтивного проникнення у зміст права і його зв'язки з реальним життям.

юридична герменевтика перетворює право в справжню творчість, як сказали б давньоримські юристи, в мистецтво добра і справедливості.

24. Формально-догматичний (юридико-технічний) аналіз належить до Основних окремих (конкретні) методів теорії держави і права.

Юридико-технічний метод припускає вивчення права як такого, у «чистому вигляді», поза зв'язку з економікою, політикою, мораллю та іншими соціальними явищами. Його призначення полягає в аналізі чинного законодавства і практики його застосування державними органами, у виявленні зовнішніх, очевидних аспектів правових явищ без проникнення у внутрішні сутнісні сторони та зв'язки. Він здійснюється за допомогою формально-логічних прийомів: аналізу і синтезу, індукції та дедукції, абстракції та інших, що сприяють встановленню зовнішніх ознак правових явищ, їхніх відмінностей одне від одного, виробки понять та їх визначень у стислих формулах. Прикладами можуть бути поняття «суб'єкт права», «нормативний акт», «гіпотеза», «санкція», «дієздатність», «правоздатність» тощо;

26. Історико-правовий метод- конкретно-історичний метод допомагає вивчити специфіку державно-правового явища конкретного історичного періоду, простежити динаміку його розвитку, наприклад, особливості соціального регулювання в період первіснообщинного ладу, ранньої державності, сучасної правової держави та ін.; . Історичний підхід заснований на вивченні державно-правових явищ у їхньому виникненні і розвитку. Домінуючим, але не єдиним, є історичний метод, в основі якого лежить вивчення реальної історії держави і права як елементів суспільства у їх конкретному різноманітті; виявлення історичних фактів і на цій основі розумове відтворення історичного процесу, що розкривається через логіку, закономірності їх розвитку (історична школа права, історичні науки).

У межах історичного підходу активно застосовується порівняльно-історичний метод - сукупність пізнавальних засобів, процедур, які дозволяють виявити схожість і відмінність між явищами, що вивчаються, визначити їхню генетичну спорідненість (зв'язок запоходженням), загальне й специфічне в їхньому розвитку.

У кожному порівняльно-історичному дослідженні ставляться конкретні пізнавальні цілі, які визначають коло джерел та особливості застосування

способів зіставлень і порівнянь об’єктів дослідження і встановлення ознак схожості і відмінності між ними. 3а характером схожості порівняння поділяють на історико-генетичні та історико-типологічні, де схожість є

результатом закономірностей, притаманних самим об’єктам, і порівняння, де схожість є наслідком взаємовпливу явищ. На цій основі виділяють два види порівняльно-історичних методів: порівняльно-типологічний, що розкриває схожість генетично не пов'язаних об’єктів, і власне порівняльно-історичний, що фіксує схожість між явищами як свідчення спільності їхнього походження, а розходження між ними - як показник їхнього різного походження.

25. «Моделювання - це процес пізнання природних і соціальних явищ шляхом конструювання у свідомості аналога соціальної реальності. Подумки сформулюватиний законодавцем той чи інший варіант ідеальної поведінки, представлення про соціальні явища вдягається у форму моделі. Засоби вираження моделі різноманітні: Природна мова, формули, конструкції, цифри і т. п. », - відзначає В. К. Бабаєв

Дослідження будь-якого правового явища логічно починати з вивчення етимологии слів, що відображають його сутність. Крім того, «поглиблені знання про властивості слів (словосполучень, пропозицій і т. п.) Допомагають збагнути логіку юридичного мислення, вміло формулювати наукові гіпотези, ідеї, теорії, концепції і оперувати на практиці різними юридичними категоріями і конструкціями

Слово «модель» має латинське коріння і в перекладі означає міру, образ, спосіб та ін.

За формою відображення моделі слід розділити на матеріальні, теоретичні (Об'ектівірованние3) і метатеоретическое (ідеальні). Приклад матеріальних моделей ми вже призвели. До другої групи можна було б віднести правові норми, юридичні конструкції, правові принципи, правові аксіоми і т. п., до третьої групи - правові парадигми, стиль правового мислення, правові методи і т. п.

Слід також визнати, що моделювання стосовно до права можна розглядати з двох сторін.

З одного боку, право являє собою ідеальний зразок (модель) найважливіших суспільних відносин, і отже, може використовуватися для їх пізнання і вивчення. Право регулює суспільні відносини, надаючи

зразки належної поведінки суб'єктів. З даних методологічних позицій моделювання потрібно розглядати як складову частину соціологічного підходу до теорії правової системи суспільства

З іншого боку, право як складна система сама є об'єктом моделювання, результатом якого виступають різні моделі правового матеріалу: моделі правових норм, юридичні конструкції, зразки індивідуальних актів (договорів, судових і слідчих актів та ін) 5. У якості ідеальної моделі реальної правової структури можна розглядати і структурні ряди правових категорій6. У визначеному розумінні можна говорити про власне-правовому моделюванні, тобто моделюванні права «самого в собі».

Правова модель - це створена в результаті абстракції, ідеалізації (для теоретичних і метатеоретическое моделей) або спостереження (для матеріальних моделей) форма відображення правової (або навколишньої) дійсності, яка перебуває у відношенні відповідності з досліджуваним об'єктом, Що служить засобом відволікання і вираження внутрішньої структури складного явища (або наочності в описі об'єктів матеріального світу), що дає інформацію про об'єкт або виконує спеціальну описову (демонстраційну) завдання.

.

27.Методика правового дослідженя.- це сукупність взаємопов»язаних етапів, стадій, правил найбільш доцільного застосування наукових методів та засобів пізнання правових явищ з метою виявлення відповідних властивостей цих явищ, їх групування,класифікація

Лекція:4 основні етапи:

1. Підготовка програми дослідження-фіксує мету та завдання на підставі об»акта та предмета дослідження, які дії повинні вчинити , який метод будемо застосовувати

2. етап емпіричного пізнання - збір та аналіз фактів, вибірка документів.

3. теоретичний етап- провести аналіз, виявити властивості, сформувати ознаки(на підставі етапу№3)

4. підготовка пропозицій та рекомендацій щодо впровадження результатів аналізу-висновки про результати проведеного дослідження і пропозиції рекомендації впровадження у юридичну практику.

Структура наукового дослідження містить у собі приблизно такі етапи і дії:

¨ постановку й уточнення завдання;

¨ висування гіпотез або вихідних положень;

¨ теоретичну розробку гіпотез, їх формальну перевірку, критику й оцінку, створення програм і інструкцій для емпіричного дослідження;

¨ проведення емпіричних досліджень і спостережень, збір і опрацювання емпіричних даних:

¨ порівняння запропонованих гіпотез із даними експерименту й спостережень, остаточну Оцінку (у рамках даного дослідження), прийняття або відкидання запропонованих гіпотез;

¨ формулювання невирішених питань і виявлення труднощів, що ведуть до постановки нових завдань.

Оскільки для пізнання правового процесу, явища і т.д. необхідно одержати первинну детальну інформацію про нього, її суворий добір і аналіз, то очевидно, що одним із головних інструментів у процесі такого пізнання є емпірична частина наукового дослідження. На відміну від методів, процедура дослідження - це найбільше загальна система дій і спосіб організації наукового дослідження державно-правових явищ.

До головних елементів процедури проведення конкретного юридичного дослідження відносяться:

¨ спосіб - сукупність головних операцій збору, опрацювання або аналізу даних, властивих визначеному методу;

¨ техніка - сукупність спеціальних правил використання того або іншого способу;

¨ методика - сукупність технічних прийомів, пов'язаних із даним способом (а також приватні дії), їхня послідовність і взаємозв'язок;

¨ засоби - матеріальні і нематеріальні "інструменти" збору, опрацювання, аналізу й узагальнення інформації.

На вибір конкретних елементів і правил процедури впливають компоненти методології більш високих рівнів, зокрема, парадигма, методологічні підходи, методи.