Змістовий модуль 2. Фінансові системи країн, що розвиваються

Тема 6. Основні риси й особливості функціонування фінансових систем країн, що розвиваються.

План.

1. Державний бюджет та його структура.

2. Доходи державних бюджетів.

3. Витрати державних бюджетів.

1. Державний бюджет та його структура

Становлення національних фінансових систем у країнах, що розвиваються, протікає в складних і суперечливих умовах, що характеризуються такими рисами, як промислова і технологічна відсталість, багатоукладність економіки, нерівноправне положення у світовому господарстві. У той же час між окремими країнами існують великі розходження в географічному положенні, розмірах території, чисельності і складі населення, забезпеченості природними ресурсами, а також у соціальних структурах і політичних режимах.

Фінанси країн, що розвиваються, за структурою багато в чому схожі з фінансами ринково розвинутих держав, але відрізняються від них по своїм цілям и задачам.

Бюджетна система країн, що розвиваються, складається з центрального і місцевого бюджетів.

У країнах з федеральним адміністративним устроєм бюджетна система має три ланки: центральний, федеральні і місцеві бюджети.

Більшість країн (Болівія, Заїр, Гана, Малі, Перу и ін.) мають поряд з центральними приєднані й автономні бюджети, що охоплюють фінансову діяльність державних підприємств і установ, в основному стосовних до виробничої інфраструктури (енергетика, транспорт, зв'язок, іригація і водопостачання), а також закупівельних, заготівельних і збутових організацій, а в деяких країнах – і вищих навчальних закладів, культурних і наукових центрів и т.п.

У ряді країн центральні бюджети підрозділяються на поточний (звичайний) бюджет і бюджет капіталовкладень, або “бюджет розвитку”. Ця особливість бюджетного пристрою характерна насамперед для ряду найбільш молодих афро-азіатських країн (Гамбія, Ліберія, Сьєра-Леонс, Танзанія). З поточних бюджетів кошти виділяються на:

• управління,

• оборону,

• охорону суспільного порядку,

• деякі види соціальних витрат.

У “бюджетах розвитку” концентруються фінансові ресурси, що мобілізуються з внутрішніх і зовнішніх джерел і використовувані для фінансування заходів щодо виконання річних програм у рамках національних планів соціально-економічного розвитку.

У країнах, що розвиваються, державні бюджети виступають головним інструментом перерозподілу національного доходу, зосередження в руках держави фінансових ресурсів. Їх обсяг зростає швидкими темпами.

Що стосується автономних і приєднаних бюджетів, то темпи їхнього росту значно повільніше. Питома вага цих бюджетів у загальнодержавних ресурсах звичайно не перевищує 5-10%. Місцеві бюджети характеризуються слабким розвитком, особливо в відношенні доходної бази. У цілому для країн, що розвиваються характерний високий ступінь централізації бюджетних ресурсів, зв'язаний із загальною обмеженістю джерел доходів і необхідністю концентрації всіх наявних засобів.

Зростання бюджетів спирається як на загальний розвиток економіки, розширення сфери товарно-грошових відносин, так і на активну участь у міжнародному обміні, використання зовнішніх фінансових ресурсів. Йому сприяє також зміцнення фінансового апарата, удосконалення податкових систем, розвиток джерел внутрішнього державного кредиту.

Протягом останніх років зростання державних бюджетів випереджало зростання валового національного продукту. У результаті в більшості з них помітно розширився бюджетний перерозподіл національного доходу. Найнижчий рівень бюджетного перерозподілу (від 6% до 12%) національного доходу зберігають у даний час найменш розвиті країни – Бангладеш, Бутан, Непал, Сомалі, Гватемала. Розширення перерозподільної функції державних фінансів стримується не тільки їхньою бідністю, але і перевагою в економіці натурального і напівнатурального господарства.

Лише в невеликій групі країн, що розвиваються, що досягли визначених успіхів в економічному розвитку (Індії, Мексиці, Аргентині й ін.) бюджетний перерозподіл національного доходу в останні роки перевищувало 20-25 %. Найвищий серед країн, що розвиваються, рівень даного показника (більш 30%) досягнутий у країнах - виробниках і експортерах нафти, де основним джерелом росту бюджетних ресурсів є надходження від збуту нафти на світовому ринку.