12.2. Регулювання міжнародного виробничого кооперування

Міжнародні економічні організації відіграють важливу роль у правовому регламентуванні міжнародних економічних відносин у сфері виробничого кооперування (міжнародного промислового співробітництва):

- Організація ООН з промислового розвитку (ЮНІДО),

- Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД),

- Комітет з промислового розвитку Економічної і соціальної ради ООН та її регіональні комісії (Європейська економічна комісія ООН (ЄЕК ООН),

- Комісія ООН по міжнародному торговельному праву (ЮНСІТРАЛ),

- Міжнародна торгівельна палата (МТП),

- Міжнародна організація по стандартизації (ІSO) та ін.

Ці МО досліджують можливі шляхи промислового розвитку країн, можливість використання різноманітних методів та інструментів регулювання промислового розвитку, проводять конференції з питань прискорення промислового розвитку, надають консультації з реалізації програм індустріалізації, рекомендації з складання та реалізації міжнародних угод з виробничого кооперування тощо.

Боннською конференцією з економічного співробітництва в Європі )11 квітня 1990 р.) щодо регулювання промислового співробітництва відзначено:

1. Масштаби передбачуваної промислової співпраці в різних формах, визначаються економічною, бюджетно-фінансовою, правовою і соціальною інфраструктурою і політичними умовами в їх країнах. Кожна держава-учасник проводитиме оцінку своїх можливостей і інтересів в плані створення сприятливих умов промислової співпраці (п. В1).

2. Держави-учасники визнають важливість охорони прав промислової, комерційної і інтелектуальної власності для їх співпраці як у сфері торгівлі, так і у сфері досліджень. Вони будуть адекватним і ефективним чином забезпечувати охорону і здійснення прав промислової, комерційної і інтелектуальної власності, зокрема шляхом повного дотримання міжнародних зобов'язань, а також заохочувати підписання між ними відповідних домовленостей (п. В2).

3. У ряді умов розвитку промислової співпраці особливе місце держави-учасники відводять створення відповідних і надійних правових і адміністративних рамок, що включають такі елементи, як: законодавство, регулююче питання оподаткування, конкуренції, банкрутства і неплатоспроможності; закони про компанії; процедури арбітражу (з урахуванням типового закону ЮНСИТРАЛ); захист прав промислової і інтелектуальної власності; захист капіталовкладень в національному законодавстві, а також в рамках багатобічних і двосторонніх угод тощо (п. В3).

6. Держави-учасники готові, за наявності відповідних умов, створювати сприятливу обстановку різних форм промислової співпраці на недискримінаційній основі. Держави-учасники згодні з важливістю стандартизації і сертифікації для вдосконалення своїх економічних відносин; з цією метою вони передбачають налагодження взаємного обміну інформацією, розширення з співпраці в рамках існуючих багатобічних організацій і, при необхідності, надання технічної допомоги (п. В 6).

ЮНСІТРАЛ для врегулювання міжнародних коопераційних відносин, що виникають при будівництві промислових об’єктів розроблено «Керівництво для складання контрактів на будівництво промислових об’єктів».

ЄЕК ООН розробив Керівництво для складання міжнародних угод про виробниче кооперування (2000 рр.), в якому наведено рекомендації для складання даного типа угод:

- Керівництво для складання міжнародних угод про виробниче кооперування №124;

- Керівництво для складання міжнародних договорів між сторонами, що об’єднуються для здійснення конкретного проекту №131 (див. п. 9.2).

Керівництво для складання міжнародних угод про виробниче кооперування №124:

- уточнено сутність міжнародного виробничого кооперування,

- наведено загальну характеристику та класифікацію коопераційних угод;

- визначено особливі риси коопераційних угод, а саме обмін товарами між зацікавленими сторонами, спільність інтересів, довгостроковий характер

- систематизовано мотиви реалізації коопераційних угод з виробничого кооперування в зв’язку з ускладненням форм виробничого кооперування, а саме пе­редача технічних знань чи обмін ними, пошук кращих умов виробництва і викорис­тання робочої сили, розширення серійного виробництва, спеціалізація виробництва, пошук нових ринків, скорочення витрат виробництва тощо [14].

- наведено певні рекомендації підприємствам-кооперантам:

І. Питання, що підлягають обговоренню до укладання угод про виробниче кооперування на підготовчій стадії:

1. «Проведення первісних досліджень, які стосуються можливостей і рентабельності передбачуваної операції:

- національне законодавство та економічне становище країн можливих партнерів, включаючи пільгові умови, які надаються цими країнами для угод про виробниче кооперування, а також вплив податкового законодавства на реалізацію них договорів;

- міжурядові угоди, які можуть впливати на договори про виробниче кооперування, що підлягають укладанню,

- зміна етапу ринку і можливостей збуту продукції, яка може бути отримана в результаті виробничого кооперування;

- можливі сфери виробничого кооперування» (п. №11).

2. «Обрання найбільш сприятливого партнера:

- технічний рівень і спеціалізацію;

- можливості використання за сприятливих умов технології та технічної допомоги;

- економічне і фінансове становище партнера;

- становище, яке займає на ринку; готовність дозволити партнеру скористатися цим становищем;

- собівартість продукції, яка може бути отримана внаслідок виробничого кооперування, порівняно з продукцією конкурентів;

- умови збуту продукції, яка може бути отримана внаслідок виробничого кооперування» (п. №12).

3. «Проведення переговорів з метою укладання первісної угоди, у якій оговорюють:

- період передбаченого співробітництва;

- основні напрями цього співробітництва;

- положення, які стосуються технічних і торговельних секретів, що розкриваються в процесі первісних переговорів;

- первісні заходи, необхідні для здійснення кооперування, і договірні положення, які підлягають прийняттю у зв'язку з цим;

- умови набуття дійсності остаточним договором;

- можливості подальшого поглиблення співробітництва» (п. №13).

ІІ. Сфери, що підлягають координації при реалізації угод: співробітництво в галузі технології, співробітництво в галузі виробництва, передача продукції і збут третім сторонам, координація всіх видів діяльності.

ІІІ. Рекомендації з поширення виробничого кооперування на підприємствах третіх країн.

Сторони вимушені посилити координацію заходів, що проводяться ними:

- уточнити в договорі розподіл завдань між підприємствами-учасниками виробничого кооперування, що здійснюється в третій країні;

- розмежувати між підприємствами ризик і відповідальність;

- визначити їх відповідну частку у винагороді за постачання і послуги;

- забезпечити необхідну кваліфікацію персоналу.

ІV. Рекомендації з укладання угод про виробниче кооперування, пов’язані із спорудженням великих промислових об’єктів (п.34-42).

V. Загальні питання: проблеми фінансування, вплив зміни обставин на угоди про промислове співробітництво, припинення дії угоди тощо (п.48-58).

VІ. Право, що застосовується; урегулювання суперечок (п.59-65).

«В угоді про виробниче кооперування сторони користуються свободою вибору права, що застосовується, наданою в рамках імперативних законів, що діють у даних країнах. Проте національне приватне право окремих країн, як правило, не містить конкретних норм, регулюючих договірні відносини, що створюються виробничим кооперуванням. Сторонам можна рекомендувати керуватися в питаннях, не врегульованих у договорах, торговельною практикою і законодавством, що найбільше відповідають, на їхню думку, існуючим між ними відносинам» (п.59).