2. Форми і принципи соціального партнерства

Соціальне партнерство між сторонами соціально-трудових відносин, їх суб’єктами

та органами здійснюється водночас на різних рівнях і у різних формах. Основні фор-

ми соціального партнерства (рис.1) такі:

• спільні консультації представників сторін на всіх рівнях;

• колективні переговори на всіх рівнях;

• укладання договорів та угод на всіх рівнях;

• погодження на національному й регіональному рівнях політики доходів і соціаль-

но-економічної політики в цілому, включаючи основні критерії і показники соці-

альної справедливості, заходи щодо захисту місцевого ринку праці та ін.;

• спільне розв’язання колективних трудових спорів, запобігання їм на всіх рівнях;

• організація примирних та арбітражних процедур на всіх рівнях;

• участь найманих працівників в управлінні виробництвом;

• участь представників сторін у роботі органів соціального партнерства на всіх рівнях;

• спільне управління представниками сторін фондами соціального страхування;

• участь найманих працівників у доходах підприємства на умовах, визначених колективним договором;

• обмін необхідною інформацією;

• контроль за виконанням спільних домовленостей на всіх рівнях та ін.

Соціальне партнерство як форма узгодження інтересів сторін може бути ефектив-

ним лише в тому випадку, якщо воно базується на взаємоузгоджених принципах.

Міжнародною організацією вироблені принципи, які можуть і мають скласти основу

концепції соціально-трудового партнерства на будь-якому рівні. Це такі принципи:

1.Загальний і міцний мир може бути встановлений лише на основі соціальної справе-

дливості.

2.Ненадання в будь-якій країні працівникам нормальних умов праці є перешкодою

для інших країн, які бажають покращити становище трудящих.

3.Свобода слова і свобода об’єднання є необхідними умовами постійного прогресу.

4.Злиденність у будь-якому місці є загрозою для загального добробуту.

5.Всі люди, незалежно від раси і статі, мають право на матеріальний добробут і ду-

ховний розвиток в умовах свободи і гідності, сталості в економіці і рівних можли-

востей.

6.Повна зайнятість і зростання життєвого рівня.

Основними загальними принципами соціального партнерства в Україні мають бути:

• законність;

• повно важність та рівноправність сторін та їх представників;

• державне сприяння розвиткові соціального партнерства на демократичних засадах;

• свобода вибору та обговоренню питань, які входять у сферу соціального парт-

нерства;

• добровільність і реальність зобов′язень, які беруть на себе сторони;

• обов’язковість виконання досягнутих домовленостей;

• відповідальність за виконання прийнятих зобов’язень;

• контроль за виконанням досягнутих домовленостей.

Ефективне функціонування системи соціального партнерства забезпечується рів-

ноправністю і рівноцінністю сторін. Нерівноправність веде до переважання інтере-

сів сильнішої сторони, її диктату й ігнорування інтересів слабшого партнера. Резу-

льтатом цього буде конфронтація сторін. Баланс інтересів можуть забезпечити ли-

ше рівноправні сторони. Велике значення має також і рівноцінність сторін. Якщо

рівноправність забезпечується нормативними актами, то рівноцінність багато в чо-

му залежить від загальної економічної ситуації, а також від особистих якостей учас-

ників переговорів: рівня культури, знань, умінь, толерантності. Партнери на перего-

ворах і в ході консультацій повинні бути однаковою мірою компетентними. Тому

важливим завданням є формування професійно компетентних органів і всіх інших

інститутів соціального партнерства.