3. Стан соціального партнерства в Україні та основні

напрями його розвитку.

Умови формування й розвитку системи соціального партнерства в Україні суттєво відрізняються від інших країн такими особливостями:

1.Україна тривалий час була охоплена глибокою і гострою соціально-економічною

кризою, і нині ледь проглядаються початок стабілізації і покращення становища.

2.Ринкові відносини й інститути як необхідна умова широкого розвитку соціального

партнерства ще лише формуються в нашій країні. Соціальна орієнтація ринкової

економіки є скоріше декларацією, ніж фактом.

3.В Україні сформувалася вкрай поляризована соціальна структура, відбулося недо-

пустиме для цивілізованих країн майнове розшарування населення.

4.Суттєвою перешкодою на шляху цивілізованого соціального партнерства є поши-

рена в Україні корупція. Підприємці потрапляють в умови, далекі від нормальних,

законних відносин капіталу і влади. Створюється замкнуте коло: держава не захи-

щає інтереси підприємців, підприємці не дотримуються законів.

5.В нашій країні виник своєрідний клас псевдо власників – працівників підприємств,

які володіють невеликими пакетами акцій і не можуть вплинути на рішення керів-

ництва. Реальна влада знаходиться в руках директорського корпусу, який, хоча й

не має у розпорядженні контрольного пакету акцій, цілком визначає політику під-

приємства як у сфері виробництва, так і в сфері розподілу прибутку.

6.В Україні, за умов, коли повсюдно ігноруються державні закони, важко сподівати-

ся на дієвість і чинність договорів і угод.

7.Держава, виступаючи одночасно з трьох позицій – власника, адміністратора і га-

ранта інтересів громадян – сьогодні не захищає найманого працівника. Зокрема це

проявляється у наднизьких рівнях оплати праці (в тому числі висококваліфікованої,

передусім у галузях освіти, науки, культури, охорони здоров’я).

8.Здебільшого втратили довіру у громадян профспілки та їхні лідери, які вже мало

ким сприймаються як виразники інтересів трудящих.

9.Значна частка «тіньової» економіки в Україні також не сприяє розвиткові соціаль-

ного партнерства. На «тіньових» підприємствах, як правило, не дотримуються нор-

ми трудового законодавства, зокрема про охорону праці та соціальні гарантії, не

сплачуються податки, не реєструються трудові угоди та ін. Працівники тут розгля-

даються виключно як трудові ресурси виробництва, єдиною метою якого є отрима-

ння прибутку.

Зазначені особливості української дійсності свідчать, що соціальні партнерські від-

носини в нашій країні розвиваються у набагато складніших умовах порівняно з ін-

шими країнами. У зв’язку з цим потрібен пошук оптимальних моделей соціального

партнерства у наших умовах, розробка ефективного механізму соціальної взаємодії.

На сучасному етапі соціально-економічного розвитку України основними напряма-

ми розвитку соціального партнерства має стати подолання перерахованих вище пе-

решкод і проблем. Таким чином, можна виділити такі основні блоки заходів, спрямо-

ваних на формування ефективної системи соціального партнерства в нашій країні:

1.Формування ідеології і культури соціального партнерства в широкому розумінні,

що потребує доброї волі й значних тривалих зусиль від усіх сил суспільства і всіх

свідомих громадян. Організувати цю роботу і подати реальний приклад її здійснен-

ня в державному секторі економіки покликана держава. Загалом необхідна активі-

зація й підвищення ефективності державних функцій в організації соціального пар-

тнерства як власника, роботодавця, законодавця, арбітра, посередника, координа-

тора, гаранта дотримання законів.

2.Наймогутнішим чинником соціального партнерства є створення сприятливого еко-

номічного клімату, зокрема шляхом послаблення податкового тиску і боротьби з

корупцією, що приведе до оздоровлення національної економіки.

3.Підвищення доходів населення загалом, і передусім трудових доходів, подолання

бідності, створення умов для розвитку середнього класу має стати пріоритетним

завданням суспільства і держави.

4.Окремим масштабним завданням слід вважати оздоровлення морального клімату в

суспільстві, подолання корумпованості, забезпечення законності й правопорядку,

відновлення довіри до держави та держслужбовців.

5.Має оформитися роль роботодавців та їх представницьких органів у суспільстві за-

галом і в організації соціального партнерства зокрема. Важливою є також активіза-

ція соціальної свідомості й ролі найманих працівників як учасників соціального па-

ртнерства. Профспілки повинні стати реальними виразниками інтересів трудящих.

За профспілками, владою і роботодавцями має бути визнане право боротися за

встановлення вигідніших умов праці та її оплати для членів профспілок. Працівник

повинен мати реальну мотивацію членства в профспілках, зокрема – можливість

вигідніше колективно продати свої трудові послуги.

6.Важливим завданням є формування, виховання у громадян соціальної компетент-

ності й нормативно-правової підготовки з питань прав людини, побудови стосунків

з роботодавцями, працевлаштування, соціального захисту, трудового права, діяль-

ності профспілок, пенсійних, страхових та інших фондів тощо.

Нинішній стан відносин соціальних партнерів у сфері праці в Україні слід охарак-

теризувати як переважання формальних процедур соціального партнерства, які не

дають реальних економічних наслідків. Зазначені чинники розвитку соціального па-

ртнерства потрібно перетворити на конкретну програму дій соціальних партнерів. У

найближчій перспективі всім сторонам соціально-трудових відносин в Україні нале-

жить зайняти свою нішу в справі регулювання національного ринку праці з метою

його соціалізації: основним завданням профспілок має стати реальне покращання

умов продажу трудових послуг найманими працівниками; підприємці повинні усві-

домити як реальний факт – залежність успішності свого бізнесу від соціального ста-

новища в країні і на підприємстві, отже враховувати й інші, крім збагачення, цілі

підприємницької діяльності і людського життя загалом; держава повинна створити

механізм заохочення сторін до вирішення соціально-трудових проблем методами со-

цільного партнерства.