8.2. Визначення ціни та обсягу виробництва за монополії

Оскільки фірма за умов монополії сама є галуззю, то крива попиту на її продукцію є водночас кривою попиту галузі (спадною лінією — див. рис. 8.1).

Р,

Рис. 8.1. Криві попиту і граничного виторгу монополіста

Тобто для збільшення обсягу продажу товару монополіст повинен знижувати ціну. Граничний виторг від продажу кожної наступної одиниці товару зменшується, тому крива граничного виторгу MR лежить нижче кривої попиту D. Загальний виторг монополіста зростає на еластичному відрізку кривої попиту (див. п. 5.1), досягає максимуму у точці одиничної еластичності за нульового граничного доходу, а з переходом на нееластичний відрізок кривої попиту починає зменшуватися. Тому фірма-монополіст завжди обирає обсяг виробництва у межах еластичного відрізка кривої попиту. Як і фірма-досконалий конкурент, монополіст прагне до максимізації прибутку. Монополіст максимізує прибуток, виробляючи у точці MR = МС і запроваджу­ючи ціну, яка відповідає цьому обсягу виробництва на кривій попиту (рис. 8.2). Тобто монопольна ціна завжди вища за граничний виторг. Точку, яка визначає обсяг виробництва та ціну товару, що забезпечує монополістові максимальний прибуток, називають точкою Курно. Площа заштрихованого прямокутника відображає величину економічного прибутку фірми (Р—АТС) • Q_m.

Рис. 8.2. Максимізація прибутку за чистої монополії

Зауважмо, що аналізуючи ціноутворення за монополії, не згадуємо про криву пропозиції. Крива пропозиції з'ясовує величину пропозиції товару за ко­жної ціни. Натомість фірма-монополіст сама встановлює ціну: вибір обсягу виробництва продукції автоматично означає і визначення ціни. Тобто ключовим чинником при виборі оптимального обсягу продукції є крива попиту на товар монополіста, а крива пропозиції як така за монополії просто відсутня.

За однакових витрат монополіст менш ефективний порівняно з доско­налим конкурентом, бо виробляє менший обсяг продукції і встановлює вищу ціну (рис. 8.3).

Рис. 8.3. Порівняння конкурентної та монопольної рівноваги

За чистої конкуренції обсяг виробництва та ціна Р_с визначалися б точкою перетину кривих граничних витрат МС та попиту D. Натомість монополіст виробляє обсяг продукції Q_m і продає його за ціною Р_т. Незворотні втрати суспільства, зумовлені монополізацією виробництва, визначаються сумою втрат надлишку споживача та надлишку виробника, що графічно відображається площею заштрихованого трикутника. Водночас інша частина надлишку споживача переходить у руки монополіста (трансформується у надлишок виробника).

У короткостроковому періоді для фірми-монополіста існують і умови мінімізації збитків та припинення виробництва, проте ці ситуації не є типовими для монополії. У довгостроковому періоді, завдяки існуванню бар'єрів для входження у галузь, монополія може отримувати економічні прибутки.

8.3. Монопольна влада. Цінова дискримінація

Спроможність фірми-монополіста встановлювати ціну на рівні, що перевищує граничні витрати, визначає реалізацію її монопольної влади. Показником монопольної влади є індекс Лернера L - (Р - МС) / Р = 1 / I£_D|- як видно з формули, монопольна влада є тим більшою, чим менша еластичність попиту за ціною даного товару.

Важливим наслідком існування монопольної влади с можливість проведення фірмою цінової політики (згадаймо, що досконалий конкурент приймав ціну як дану), основною метою якої є перерозподіл частини надлишку споживача на користь виробника. Це завдання фірма реалізує за допомогою цінової дискримінації — встановлення різних цін для різних покупців, не обумовленого відмінностями у витратах. Необхідними умовами цінової

дискримінації є сегментація ринку — поділ покупців на окремі групи згідно з їх готовністю платити (наприклад, за віком, соціальним статусом, рівнем доходів тощо) та усунення можливостей для перепродажу товару.

Розрізняють три види цінової дискримінації: першого, другого і третього ступеня.

Цінова дискримінація першого ступеня (досконала цінова дискриміна­ція) — це продаж кожної одиниці товару за п ціною попиту. Якщо монополіст спроможний встановлювати різну ціну за кожну одиницю товару, кожен споживач платить саме стільки, скільки він був готовий заплатити. Тобто весь надлишок споживача привласнює виробник (рис. 8.4). Відтак монополіст не має підстав обмежувати випуск продукції, і обсяг виробництва буде таким ж, як і за чистої конкуренції (Q_m - Q_c). Таким чином, цінова дискримінація першого ступеня пом'якшує недоліки монопольної влади — рівноважний обсяг виробництва товару збільшується, незворотні втрати відсутні. Проте загальний добробут суспільства зростає за рахунок додаткових прибутків монополіста, тоді як надлишок споживачів взагалі дорівнює нулеві.

М

Рис. 8.4. Цінова дискримінація першого ступеня

Практично реалізувати досконалу цінову дискримінацію (оцінити готовність платити кожного споживача) надто складно. Значно реальнішою є цінова дискримінація другого ступеня — продаж за різними цінами партій товару. Вона також сприяє збільшенню обсягу виробництва і зростанню прибу­тку монополіста, хоча йому і не вдається привласнити весь надлишок споживача. Зі збільшенням кількості партій, на які монополіст здатен розбити свій товар, цінова дискримінація другого ступеня наближається до дискримінації першого ступеня. На практиці дискримінація нашого ступеня набуває вигляду оптових скидок (що більша партія, то нижча ціна одиниці товару), кумулятивних скидок (наприклад, місячні картки для проїзду у громадському транспорті), дискримінації у часі (наприклад, різні ціни на ранкові та вечірні сеанси в кіно).

Найпоширенішою все ж є цінова дискримінація третього ступеня — продаж товару за різними цінами групам покупців з різною еластичністю по­питу. Споживачі, чий попит на товар менш еластичний, платять вищу ціну (диференціація цін авіаквитків, тарифів на телефонний .та мобільний зв'язок і за доступ до мережі Інтернет). Іншими способами збільшення прибутку монополіста є особливості ціноутворення у пікові періоди встановлення найвищих цін у періоди найвищого попиту на товар чи послугу), міжчасова цінова дискримінація (встановлення спочатку високої ціни для певної частини

нетерплячих покупців і наступне зниження ціни для основної групи споживачів), запровадження двокомпонентних тарифів (встановлення плати за право придбання товару чи послуги з наступною додатковою оплатою кожної одиниці блага), продаж товарів у комплекті.