Принципи кримінального права

Термін «принцип» походить від латинського ргіпсіріит, що означає початок, основа. Принципи кримі­нального права — це вихідні, основоположні ідеї, які ви­пливають зі змісту правових норм, закріплених у криміна­льному законодавстві.

У загальній теорії права неоднозначно розуміють зміст принципів і дається різний їх перелік. Однак прийнято розрізняти два види принципів: 1) загальноправові, прита­манні всім галузям права; 2) спеціальні (галузеві), характе­рні лише для окремих галузей права.

До загальноправових принципів належать в основному ті, що закріплені в Конституції України. Це принцип суве­ренітету і незалежності України, цілісності та недоторкан­ності її території (ст. 1 і 2); принцип поділу державної вла­ди на законодавчу, виконавчу, судову (ст. 6); принцип верховенства права (ст. 8); принцип рівності громадян пе­ред законом (ст. 24); принцип законності (ст. 29, 61, 62 і 124). До загальних принципів усіх галузей права відносять також вихідні положення гуманізму та справедливості права.

Певні загальноправові принципи більшою або меншою мірою характерні і для окремих галузей права. До того ж деякі з них мають спеціальне призначення і конкретний зміст у тій чи іншій галузі права. Особливо це стосується принципів законності і справедливості.

До спеціальних принципів кримінального права треба віднести принципи законності, рівності громадян перед за­коном та гуманізму (в їх конкретному кримінально-правовому змісті), а також особистої відповідальності за наявності вини, невідворотності кримінальної відповіда­льності, справедливості (індивідуалізації) відповідальності та економії кримінальної репресії.

§ 1. Принципи законності, рівності громадян перед законом і особистої відповідальності за наявності вини

У теорії кримінального права принцип законності виража­ється формулою: немає злочину — немає покарання без вказівки на те у законі (nullum crimen, nulla poena sine lege).

Принцип законності у загальній формі закріплено в Конституції України таким положенням: «Ніхто не може відповідати за діяння, які на час вчинення не визнавалися законом як правопорушення» (ч. 2 ст. 58). Зміст цього принципу розкривається також у ч. 2 ст. 4 КК, згідно з чим «злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння». Це положення, по-перше, зобов'язує державні органи влади і посадових осіб суворо до­держуватися норм кримінального закону при притягненні людини до кримінальної відповідальності та застосуванні до неї покарання і, по-друге, виключає застосування кримінального закону за аналогією щодо дій, які не передбачені нормами Загальної та Особливої частин КК.

Принцип рівності громадян перед законом означає, що особи, які вчинили злочин, рівні перед законом і підлягають кримінальній відпові­дальності незалежно від статі, національності, походження, майнового стану, займаної посади, віросповідання, переконання тощо. Тут йдеться про юридичну рівноправність громадян, яка за цим принципом відрізня­ється від фактичної (соціальної) рівності. Сенс юридичного аспекту у да­ному випадку полягає в забезпеченні однакового для всіх громадян обов'язку понести за вчинений злочин покарання, вид і розмір якого пе­редбачені кримінальним законом. Фактична рівність громадян у сфері кримінального права забезпечується принципом справедливості, застосу­вання якого під час визначення міри кримінального впливу дозволяє вра­ховувати особливості конкретної події і індивідуальні властивості особи, яка вчинила злочин, і тому фактична відповідальність кожної людини за вчинений злочин у всіх випадках неоднакова.

Принцип особистої відповідальності за наявності вини особи є ві­дображенням загальноконституційного принципу, відповідно до якого «юридична відповідальність особи має індивідуальний характер» (ч. 2 ст. 61 Конституції). Згідно з цим принципом особа, яка вчинила діяння, що виписано в законі як злочин, підлягає особистій кримінальній відповіда­льності. Разом з тим відповідно до цього принципу неприпустимо покла­дати кримінальну відповідальність на особу за злочин, який було вчинено іншою особою, а також неможливо притягати до кримінальної відповіда­льності юридичну особу. Іншими словами, особиста відповідальність за вчинений злочин можлива лише при встановленні в діянні конкретної особи вини у формі умислу чи необережності (ст. 23—25).