§ 2. Джерела кримінального права

Кримінальне право України у період суверенності і неза­лежності характеризується множинністю джерел. Це система внутрі­шніх національних кримінальних законів та міжнародно-правових ак­тів, що містять норми кримінального права.

Концептуальним джерелом кримінального законодавства є Кон­ституція України. Основний Закон містить низку положень щодо кри­мінальної відповідальності, а саме: ніхто не може відповідати за діян­ня, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення; закони та інші нормативні акти не мають зворотної дії в часі, крім ви­падків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність осо­би; ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідаль­ності одного виду за одне й те саме правопорушення; юридична відповідальність особи має індивідуальний характер; ніхто не зо­бов'язаний виконувати явно злочин ні розпорядження чи накази; особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

У Конституції України наголошується також, що «ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому; нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню» тощо¹.

Конституція України має найвищу юридичну силу, тому всі кримі­нально-правові норми повинні відповідати Конституції. Якщо прийня­та кримінально-правова норма суперечить положенням Конституції, то така норма втрачає юридичну силу автоматично або не може її на­бути. У такому випадку, за ст. 8 Конституції, має застосовуватися но­рма Конституції як норма прямої дії. На підставі цієї статті має засто­совуватися конституційна норма і тоді, коли певне положення кримінально-правового характеру не врегульоване кримінальним за­коном, але передбачено Конституцією України.

Основним національним джерелом кримінального законодавства є Кримінальний кодекс України, в якому сукупність кримінально-правових норм об'єднано у відповідні глави та систематизовано в пев­ній послідовності.

Джерелом кримінального права зарубіжних держав є конституція відповідної країни, її внутрішні кримінальні закони та міжнародні правові акти, що містять но­рми кримінального права. У деяких державах кримінальні закони кодифіковано повністю (Російська Федерація — Кримінальний кодекс 1996 р.), в інших (Італія, Іспанія, Німеччина, Франція, США, Китай) поряд із кримінальними кодексами цих держав діють і окремі кримінальні закони. Наприклад, в Італії та Іспанії діють Кримінальні кодекси, а також окремі кримінальні закони у сфері економіки. У Ні­меччини діє Кримінальний кодекс ФРН 1998 р. та кримінальні закони Земель щодо злочинів, за які можуть призначатися покарання на строк не більше двох років або штраф. У Франції — Кримінальний кодекс 1992 р. і кримінально-правові норми, які містяться, наприклад, у Кримінально-процесуальному кодексі та в Кодексі вій­ськової юстиції, у Дорожньому кодексі. У США більшість кримінальних законів, що було кодифіковано, склало розділ 18 «Злочини і кримінальний процес» Зводу законів США. Розділ має рубрику «Злочини», яка нараховує 86 глав. Цей розділ Зводу законів США прийнято називати Федеральним кримінальним кодексом США 1948 р. В окремих штатах Америки діє ^Кримінальний кодекс відповідного штату. Наприклад, Кримінальний кодекс Нью-Йорка 1965 р. Джерелом криміналь­ного права США вважаються також судові прецеденти. У Китаї діє Кримінальний кодекс 1979 р. Разом з тим органи державної влади автономних районів та провін­цій мають право вносити до Кримінального кодексу доповнення. Кримінальні за­кони (статути) Великобританії некодифіковані. Джерелом англійського криміналь­ного права є велика кількість кримінальних законів (статутів), а також судовий прецедент. Правозастосовне значення мають рішення Палати лордів, яка є вищою судовою інстанцією для всього Сполученого Королівства Великобританії, а також рішення Верховного Суду, який складається з Високого Суду, Суду Корони, Апе­ляційного Суду.

Джерелами кримінального права, згідно зі ст. 152 Конституції, мо­жуть бути і рішення Конституційного Суду України про неконсти­туційність кримінальних законів чи їх окремих положень. Такі закони чи їх окремі положення втрачають чинність із дня ухвалення Консти­туційним Судом рішення про їх неконституційність.

Із прийняттям законодавства України про дію міжнародні договори України, статусу джерела кримінального права України набули укла­дені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори. Вони становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм націо­нального законодавства.

До числа Конвенцій, що містять норми прямої дії, належать:

• Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 p.; Додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопо­рушників 1975 p.; Другий додатковий протокол до Європейської кон­венції про видачу правопорушників 1978 p.;

• Європейська конвенція про взаємну правову допомогу у кримі­нальних справах 1959 p.; Другий додатковий протокол до Європейсь­кої конвенції про взаємну правову допомогу у кримінальних справах 2001 p.;

• Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими осо­бами або умовно звільненими особами 1964 p.;

• Європейська конвенція про передачу провадження у криміналь­них справах 1972 p.;

• Конвенція про передачу засуджених осіб 1983 p.;

• Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію дохо­дів, одержаних злочинним шляхом, та про фінансування тероризму 2005 p.;

• Мінська конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р.

Міжнародно-правові норми, які регламентують певне кримінально-правове положення, об'єктивно не можуть бути нормами прямої дії, а тому імплементуються у кримінальне законодавство України опосере­дковано (трансформовано). Це стосується конвенцій щодо боротьби зі злочинами певних видів, які становлять підвищену небезпеку для дер­жав світової спільноти (наприклад, із піратством на морі, незаконним обігом наркотиків, захопленням заручників тощо). Для застосування цих міжнародних норм потрібно визначити санкції стосовно націона­льної правової системи.

Оскільки такі конвенції зазнають не прямої, безпосередньої, а ли­ше опосередкованої імплементації, то практично це виявляється у до­повненні, зміні або заміні відповідних норм національного криміналь­ного законодавства.

Законодавство України вирішує ще одне принципове питання імп­лементації норм міжнародного права, а саме, надає їм пріоритетну чинність, якщо національна кримінально-правова норма суперечить міжнародній нормі. Згідно з ч. 5 ст. 3 КК, закони України про кримі­нальну відповідальність повинні відповідати положенням, що містять­ся в чинних міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких на­дана Верховною Радою України.