3. Особливості функціонування права Галицько Волинських Держав

Система права Галичини та Волині ґрунтувалася на досить міцній джерельній базі. Джерелами права слугували: а) розвинена система правових звичаїв, які врегульовували взаємини людей і які з часом санкціонувала держава, перетворивши в норми звичаєвого права. Насамперед, це кровна помста, ордалії, свідчення в суді, порядок успадкування майна тощо; б) норми статей  "Руської правди", яка поширювалася в усіх трьох редакціях - короткій, просторовій та скороченій. її правова спрямованість (захист приватної власності) не змінилася до XV ст. і згодом стала підставою для кодифікації права у Великому князівстві Литовському; в) князівське законодавство, репрезентоване уставами, угодами та грамотами князів. Серед документів юридичного характеру можна виокремити: грамоту князя Івана Берладника (середина XII ст.), яка визначала правовий статус іноземних купців та регламентувала умови торгівлі з ними; Заповіт (рукописання) Володимира Васильковича (1287 р.) на успадкування Волині нащадками Данила Галицького; Уставну грамоту Мстислава Даниловича (1289 р.) про форми і розміри повинностей міщан; дві грамоти Андрія Юрійовича (1320 р.) про торговельні привілеї купцям; г) міжнародно-npaвовi акти - декілька угод князів з орденом хрестоносців (1308-1335 pp.); д) канонічне право церковних уставів Володимира та Ярослава, "Номоканон", "Кормча книга"; е) магдебурзьке правo у вигляді грамот князів на самоврядування містам Санок (1336 р.) та Львів (1356 р.) Хоча норми цього права діяли в Галичині не в повному обсязі і у зміненому вигляді.

Цивільно-npавові норми зазначених джерел передбачали інститут права власності та зобов'язальних дій. Придбане шляхом купівлі рухоме та нерухоме майно можна було продати, подарувати, обміняти і вчинити "як буде воля". Згадані також застава та обмін майна. Поширювалися угоди позики, поклажі (депозиту) цінних речей. Родинне право, як і раніше, передбачало шлюб, опіку та успадкування.

Норми карного права збереглися головним чином незмінними з часів єдиної Київської Русі. Щоправда з'явилися й новели, зокрема такий вид злочину, як змова проти князя та його влади. Почали застосовувати поряд зі штрафами такі види покарань, як смертна кара, ув'язнення у фортеці, вигнання, конфіскації. Причому не лише до суспільних низів, але і до відомих, багатих і знатних бояр.

Процесуальне право передбачало змагальний характер розгляду справи, диспозитивність сторін. Впроваджувалися розшук (заклич, звід, гоніння сліду), допит свідків (видоків та послухів), надання доказів, божі суди (ордалії). Вирок виносився усно. Суттєвих зрушень у цій галузі з часів Київської Русі не сталося.

ІІІ варіант

1. Особливості зв’язку ідпу з науками Іст.Укр. Та тдп

Історія держави і права тісно пов’язана з теорією держави і права. Проте від­мінність між ними полягає в тому, що теорія держави і права узагальнює найхара­ктерніші закономірності всієї людської цивілізації, а історія держави і права ви­вчає конкретні державно-правові системи, їх особливості та характерні риси, в да­ному випадку — на території України. Історія держави і права використовує ре­зультати узагальнень, категорії та поняття, розроблені теорією держави і права, й водночас дає конкретний історико-правовий матеріал для таких узагальнень.