- •Міжнародна організація праці та її методи відносно регулювання трудових відносин.
- •Поняття «праця», «творчість», та «трудова діяльність».
- •Соціальне партнерство та профспілки.
- •Зайнятість населення,її види та напрямки розвитку в Україні.
- •Суть партнерства, переговорів та трудовий конфлікт.
- •Планування фонду оплати праці на підприємстві.
- •Ціль та принципи соціального партнерства.
- •Праця в економіці будь-яких типів.
- •Розподіл праці.
- •Трудові ресурси та управління ними в будь-якій економічній системі.
- •Продуктивність як показник ефективності праці.
- •Планування фонду оплати праці на підприємстві.
- •Міжнародна трудова міграція.
- •Планування фонду оплати праці на підприємстві.
- •Продуктивність як показник ефективності праці.
- •Населення та його характеристика.
- •Взаємозвязок фонду оплати праці та рівня продуктивності праці.
- •Система показників продуктивності праці.
- •Аналіз стану трудових ресурсів.
Соціальне партнерство та профспілки.
Соціальне партнерство — це система взаємозв'язків між найманими працівниками, трудовими колективами, професійними спілками — з одного боку, роботодавцями та їх об'єднаннями — з другого, і державою та органами місцевого самоврядування — з третього, їхніми представниками та спільно створеними органами з регулювання соціально-трудових відносин, які (взаємозв'язки) полягають у взаємних консультаціях, переговорах і примирних процедурах на взаємоузгоджених принципах з метою дотримання прав та інтересів працівників, роботодавців і держави.
Суть соціального партнерства полягає в тому, що це специфічний вид громадських відносин між різними соціальними групами, прошарками й класами, які мають суттєво відмінні соціально-економічні й політичні інтереси. Ці різні інтереси не можуть стати однаковими, проте можливе їх поєднання, забезпечення певного балансу їхньої реалізації.
Суб'єктами соціального партнерства, як і суб'єктами соціально-трудових відносин, є наймані працівники, трудові колективи, професійні спілки — з одного боку, роботодавці та їх об'єднання — з другого, і держава та органи місцевого самоврядування — з третього, а також їхні представники та спільно створені органи з регулювання соціально-трудових відносин.
Об'єктом (предметом) соціального партнерства є узгоджена соціально-трудова політика, що на різних рівнях має своє конкретне наповнення.
Реалізується соціальне партнерство через систему взаємних консультацій, переговорів, угод на державному, галузевому, територіальному рівнях, укладання колективних договорів на підприємствах або у їхніх підрозділах, укладання індивідуальних трудових контрактів між роботодавцем та працівником, а також через систему вирішення трудових спорів, узгодження й захисту інтересів сторін.
Професійна спілка — це добровільна громадська організація громадян, пов'язаних спільними професійними, виробничими інтересами за родом їхньої діяльності, яка створюється з метою представництва і захисту їхніх соціально-трудових прав та інтересів.
Сучасний профспілковий рух в Україні репрезентують понад 80 всеукраїнських профспілок і профоб'єднань загальною чисельністю понад 16 млн членів. Найбільш представницькою організацією трудящих є Федерація профспілок України, яка складається з 40 галузевих профспілок та 26 регіональних міжгалузевих об'єднань. У 2001 р. вона налічувала загалом 14,3 млн членів2.
Зайнятість населення,її види та напрямки розвитку в Україні.
Зайнятість розкриває один з найважливіших аспектів соціально-економічного життя людини, пов'язаний із задоволенням її потреб у сфері праці. Водночас трудова зайнятість населення країни забезпечує виробництво валового національного продукту, а отже — економічну основу життя суспільства. Разом з тим зайнятість має і соціальний характер: вона відображає потреби людей не лише в заробітках, але і у самореалізації через суспільно корисну діяльність.
Таким чином, зайнятість — це надзвичайно важливе явище соціально-економічного життя суспільства, яке далеко не вичерпується проблемами безробіття, а включає також такі аспекти, як раціональне використання праці; забезпечення гідного рівня життя працюючого населення; задоволення потреб економіки у робочій силі із врахуванням її кількості та якості; задоволення професійних потреб працівників, включаючи потреби у професійній освіті та підтриманні кваліфікації; соціальну підтримку у разі втрати роботи тощо.
Зайнятість — це трудова діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і, як правило, приносить заробіток (трудовий дохід).
Класифікація основних видів та форм зайнятості подана на рис. 6.1.
Як бачимо з рис. 6.1, форми зайнятості класифікуються за багатьма ознаками.
За способом участі працівника в суспільній праці розрізняють зайнятість за наймом і самозайнятість (підприємництво).
За формами власності підприємств розрізняють зайнятість на державних, колективних і приватних підприємствах.
Основними напрямами державної політики зайнятості є:
· сприяння зайнятості населення шляхом збереження ефективно функціонуючих та створення нових робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності;
· сприяння підготовці робочої сили, професійний склад і кваліфікаційний рівень якої відповідає потребам ринку праці;
· підтримка самостійної зайнятості населення, розвитку підприємництва;
· сприяння підвищенню якості робочої сили, розвитку системи професійного навчання кадрів упродовж усього життя з урахуванням потреб ринку праці;
· посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості;
· підтримка громадян, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;
· соціальна підтримка безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, з метою повернення їх до продуктивної зайнятості;
· забезпечення соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном;
· сприяння розвитку системи колективно-договірного забезпечення повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості.