1) Історія організації Червоного хреста та Червоного півмісяця

Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця — це міжнародний гуманітарний рух в якому беруть участь близько 97 мільйонів добровольців у всьому світі. Метою діяльності руху є захист людського життя та здоров'я, запобігання людським стражданням та їх полегшення, незалежно від раси, релігійних та політичних поглядів. В 1919 році представники національних товариств Червоного Хреста Великої Британії, Франції, Італії, Японії та США зібралися в Парижі, щоб заснувати "Лігу національних товариств Червоного Хреста". Цей крок був спробою розширити діяльність МКЧХ, який тоді обмежувався гуманітарною допомогою лише під час збройних конфліктів. Планувалося додати до фронту робіт гуманітарну діяльність під стихійних та антропогенних лих. Червоний хрест США став ініціатором утворення ліги, оскільки вже мав значний досвід гуманітарної діяльності в таких ситуаціях.

2) Мікроскопія в розвитку медицини

Вивчення клітини стало можливим лише з моменту винайдення мікроскопа і застосування його для дослідження біологічних об’єктів. Стосовно того, хто першим сконструював мікроскоп, немає єдиної думки. У всякому разі, це відбулося на початку XVII століття одночасно в різних країнах. Безперечно, що заслуги у винайденні мікроскопа мають як голландці брати Янсени, так і італійці Галілео Галілей і Кеплер. Перші мікроскопи давали відносно невеликі збільшення (у 10–12 разів) і використовувалися зазвичай для розглядання різних предметів, часто дрібних паразитів, і тому отримали іронічну назву “блошиного скла”.    Видатний англійський учений Роберт Гук удосконалив мікроскоп і в 1660 році у своїй книзі “Мікрографія” уперше описав коробочки (клітини) у зрізі з корка, а також з інших рослинних об’єктів. По суті це не були клітини в сучасному розумінні, а лише клітинні стінки, окорковілі оболонки клітини, проте термін “клітина”, як елементарна структура живого, залишився у вжитку до сьогодні. Спостереження Р. Гука підтвердили і розширили такі мікроскопісти XVII ст., як М. Мальпігі, Н. Грю і А. Левенгук .    У кінці ХVIII ст. були вдосконалені лінзи мікроскопа, і Ф. Епінус сконструював ахроматичний мікроскоп, який надав поштовх для подальшого вивчення біологічних об'єктів. На початку XIX ст. французький анатом і фізіолог М.Ф.К. Біша в своїй праці “Загальна анатомія” (1801) описав 21 тканину організму людини. У цей же час І. Кулеман дослідив циклічні зміни в яєчнику овець.    У третьому десятилітті XX ст. було описане клітинне ядро. Зо­крема, чеський фізіолог Я. Е. Пуркінє виявив у яйцеклітині курки ядро (1825–1930) і ввів поняття “протоплазма” (сьогодні це поняття “цитоплазма”). Р. Браун описав ядро в рослинній клітині, а К. Вольф у яйцеклітині ссавців (1827). Ядерце описав М. Шлейден (1838).

3) В.Образцов

Василь Парменович Образцов (13 січня 1849 — 27 грудня 1920) — лікар-терапевт, заслужений ординарний професор, доктор медицини, дійсний статський радник, дворянин, один із засновників київської терапевтичної школи. Автор понад 50 наукових праць, присвячених удосконаленню методів клінічного дослідження, вивченню хвороб серцево-судинної системи й органівшлунково-кишкового тракту. Створив наукову терапевтичну школу. Великою заслугою вченого в історії світової клінічної медицини є розробка методу глибокої ковзної методичної пальпації органів черевної порожнини (1887), яка дозволила розпізнати багато хвороб органів травлення, набула загального визнання. Він виділив у самостійну клінічну форму ентерити, описав клініку різних форм апендициту, вдосконалив діагностику інших шлунково-кишкових захворювань. Вдосконалив методи безпосередньої перкусії аускультації серця (1910), сформулював вчення про механізм роздвоєння тонів серця, описав нормальний третій тон, докладно охарактеризував ритм галопу. Разом із М. Д. Стражеском вперше у світі описав клінічну картину тромбозу вінцевих артерій серця (1909; 1910), чим започаткував прижиттєву діагностику інфаркту міокарда.

Білет 19

1) Відкриття в галузі медицини та фізіології, відзначені Нобелівською премією

2000: Арвід Карлсон - «За відкриття факту, що дофамін грає роль нейромедіатора й необхідний для контролю рухових функцій у людини».

Пол Грінгард - «За відкриття механізму дії дофаміну та інших нейромедіаторів».

Ерік Кендел - «За відкриття молекулярних механізмів роботи синапсів».

2001: Ліланд Гартвелл, Тімоті Хант, Пол Нерс - «Відкриття ключових регуляторів клітинного циклу».

2002: Сідні Бреннер, Роберт Горвіц, Джон Салстон - «За відкриття у галузі генетичного регулювання розвитку людських органів».

2003: Пол Лотербур, Пітер Менсфілд - «За винайдення методу магнітно-резонансної томографії».

2004: Річард Ексел, Лінда Бак - «За дослідження нюхових рецепторів і организації системи органов нюху».

2005: Баррі Маршалл, Робін Воррен - «За дослідження впливу бактерії Helicobacter pylori на виникнення гастриту і виразки шлунку і дванадцятипалої кишки»

2006: Ендрю Фаєр, Крейґ Мелло - «За відкриття РНК-інтерференції — можливості контролю активності певних генів».

2007: Маріо Капеччі і Олівер Смітіз, Мартін Еванс - «За дослідження в застосуванні модифікації генів у стовбурових клітинах зародків мишей».

2008: Люк Монтаньє і Франсуаза Барр-Сінуссі, Гаральд цур Гаузен - «За вивчення вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) і папіломавірусу».

2009: Елізабет Блекбурн і Керол Грейдер, Джек Шостак - «За відкриття того як  хромосоми  захищені  теломерами та ензимом теломерази».

2010: Роберт Едвардс - «за розробку технології штучного запліднення».

2011: Жуль Гоффман, Брюс Бетлер - «За роботи з вивчення активації вродженого імунітету».

Ральф Стейнман - «За відкриття дендритних клітин і вивчення їх значення для набутого імунітету».

2) Виникнення педіатрії та акушерства

Лікування дитячих хвороб здавна було тісно пов'язане з практикою допомоги породіллі, лікуванням жіночих хвороб. і розвитком уявлень про заразних хворобах.Про це свідчать праці видатних лікарів стародавнього світу (Сорана з Ефеса, Га-лена) і середньовіччя (Абу Бакра ар-Разі, який дав класичний опис віспи і кору, Ібн Сіни та інших). Спеціальні твори про хвороби дітей почали з'являтися наприкінці XV - початку XVI ст. У XVII-XVIII вв. найбільший внесок у вивчення дитячих хвороб внесли англійські лікарі. Томас Сиденгам (Sydenham, Thomas, 1624-1689) описав ряд захворювань: скарлатину, якій дав назву scarlet fever, ревматичну хорею, подагру, коклюш, краснуху, пику і ін Прагнучи до систематизації хвороб, він сприяв розвитку нозологічного напряму в медицині. Усі хвороби Сиденгам подразделял на гострі (від бога) і хронічні (від нас самих). Хвороба він розцінював як «зусилля природи відновити здоров'я шляхом видалення внедрившегося хвороботворного початку» і прагнув до пізнання цілющих сил самого організму, виступав за практичне навчання медицині біля ліжка хворого. У. Кадоган (W. Cadogan) склав працю «Досвід вигодовування та догляду за дітьми від народження до трьох років», Г. Амстронг (G. Armstrong) написав «Нарис про найбільш небезпечних дитячих хворобах», М. Андервуд (М. Underwood) підготував обширне керівництво по дитячих хвороб.Важливе значення мало відкриття Е. Дженнером методу вакцинації проти натуральної віспи.

Акушерство-вчення про вагітність, пологи та післяпологовий період і гінекологія - в широкому сенсі слова - вчення про жінку, у вузькому сенсі - вчення про жіночих хворобах - є найдавнішими галузями медичних знань. До XIX ст. вони не розділялися, і вчення про жіночих хворобах було складовою частиною вчення про родопомочі. Перші відомості про родопомочі і жіночих хворобах містяться в медичних текстах стародавнього Сходу:, китайських ієрогліфічних рукописах, єгипетських папірусах («гінекологічний папірус" з Кахуна, XIX ст. До н. Е.., І папірус Г. Еберса, XVI в! До н.е..), вавілонських і ассірійських клинописних табличках, індійських аюрведичні текстах. У них йдеться про жіночих хворобах (зміщенні матки, пухлинах, запаленнях), диететике вагітних, нормальних і ускладнених пологах. Стародавні греки знали і про кесарів розтин, проте виробляли його тільки на мертвій жінці з метою витягу живого плода (згідно міфології, так був народжений бог лікування Асклепій). Зауважимо, що перші достовірні відомості про успішну операцію кесаревого розтину на живу породіллі відносяться до 1610 р., її зробив німецький акушер І. ​​Траутман (I. Trautmann) у м. Віттенберг. У заключний період історії стародавньої Хреціі-епоху еллінізму, коли олександрійські лікарі почали виробляти анатомічні розтини, заняття акушерством і гінекологією стало виділятися в самостійну професію. Відомим акушером свого часу був учень Герофіла Демет-рії з Апамеї. Він вивчав розвиток вагітності, причини патологічних пологів, дав аналіз різного роду кровотеч і розділив їх на групи. Інший олександрійський лікар Клеофант (II ст. До н е.) склав велике твір з акушерства і жіночих хвороб.У I-II ст. н. е.. в Римі працював хірург і акушер Архіві, який вперше застосував при обстеженні піхви і шийки матки дзеркало, що його їм диоптра. Гінекологічні дзеркала та інші хірургічні інструменти виявлені при розкопках давньоримських міст Помпеї і Геркуланум, похованих під попелом вулкана Везувію в 79 р. н е.

Білет № 8

1.«Чорна смерть» (Чорний мор) — пандемія бубонної чуми, занесена зі Східного Китаю, прокотилася по Європі в середині XIV сторіччя (1347—1351). Збудником чуми є чумна паличка (Yersinia pestis). Як вважають, збудником «Чорної смерті» став новий варіант чумної палички — medievalis. До цього у світі був поширений інший варіант (anticus), який, зокрема, викликав першу пандемію чуми (Юстиніанову, VII сторіччя). Висловлюється припущення, що ця епідемія вперше потрапила до Європи в результаті біологічної атаки за допомогою мух Кримського міста Кафа (зараз Феодосія)^[1], тобто стала результатом використання ентомологічної зброї.

До Колумба кількість населення Америки сягала 75 млн., з них 12 млн. населяли Північну Америку. До 1900 року корінного населення Північної Америки зменшилося до 273 тис. Кого звинуватити у такій величезній різниці? Звичайно, багато факторів вплинули на скорочення численності індіанців. Однак цілком справедливо стверджувати, що винна завезена з Європи вітряна віспа, проти якої індіанці не мали жодного імунітету.

2. В ХVІІІ ст. в періоді царювання Петра І Росія досягла значного розвитку всіх галузях державної і суспільному житті. Петр І багато зробив для укріплення руського національного государства. Більше значення він приділяв розвитку медицини і фармації. В 170 р. він зробив указ про відкриттю 8 часних аптек в Москві і заборонив продавати лікарства в інших містах, в тому числі і зелених лавках. З творення цього указу була введена така звана аптечна монопатія. Сущность в цьому заключалася в виключення конкурентної боротьби як між аптеками і зелених лавках, так і між самих аптек. До приказу Петра І в кожному районі міста дозволяли відкривати тільки одну аптеку. Для відкриття 8 часних аптек в Москві потребувалося 12 років. Всього в першій половині ХVІІІ ст. в Москві було 14 аптек. Перші грамоти на відкриттю вільних аптек були видані Петра І в кінці 1701 р. Г.Грігорісу і Д.А.Гуршіну. аптеки були і в інших містах. Першу аптеку в Петербурзі відкрили в 1704 р. в Києві – в 1715 р., в Симбірзі – в 1778 р., в Нижньому Новгороді – в 1780 р., в Пермі – в 1786 р., і т.д. Наряду з приватними аптеками продовжували існувати аптеки державні, які належали державі. Вони поділялися на головні, польові і лікарняні. Указом від 10/ХІІ 1706 р. Петро І офіціально ввів статус Головних аптек. Головні аптеки, находяться в Москві і Петербурзі снабжали лікарськими засобами польові і лікарняні аптеки, а також громадські населення.  В ХVІІІ ст. в зв'язку з розвитком промисловості, налагодилися виробництва по випуску хімічних продуктів аптеки стали получати деякі хімічні продукти. В 1720-1721 р.р. в Петербурзі був винайдений перший в Росії завод по приготовленню лікарських сировин. В аптечних лабораторіях не тільки готовили лікарських сировин, по також проізводили очистку солей, спирта, кислот, получали мінеральні води. Аптечні лабораторії були перші закладами, які готовили необхідні хімічні продукти і розробляли методи випробування. Аптеки являли перші хімічні дослідів і проізводства лабораторіях і школи для підготовки спеціалістів. В 1714 р. Аптекарський приказ був переобладнаний в аптекарську канцелярію. Главні аптеки, які в 1721 р. перейменували в Медицинську колегію, а потім в Медицинську канцелярію.

3. Народився у сім'ї лікаря, що походить зі старовинного але збіднілого роду. Освіту одержав у Феррарі (Італія). Близько 1515 одержав звання лікаря, був професором університету (1526) і міським лікарем у Базелі, багато подорожував по Європі. Різко виступав проти схоластичної медицини і сліпого шанування авторитету Галена, протиставляючи їм спостереження і досвід. Відхиляв вчення древніх про чотири соки людського тіла і вважав, що всі процеси, що відбуваються в організмі, — хімічні процеси. Вивчав лікувальну дію різних хімічних елементів і сполук; зблизивши хімію з медициною, Парацельс став одним із засновників ятрохімії. Виділяв ліки з рослин і застосовував їх у вигляді тинктур, екстрактів і еліксирів; розвив нове для того часу уявлення про дозування лік, використовував мінеральні джерела для лікувальних цілей. Вказував на необхідність пошуків і застосування специфічних засобів проти окремих хвороб(наприклад, ртуті проти сифілісу). Погляди Парацельса і його практична діяльність не були вільні від середньовічної містики, релігії. Він створив вчення про «архея» — вищий духовний принцип, що регулює життєдіяльність організму.

Білет №9

1.Університе́т (лат. universitas — «сукупність») — автономний вищий навчальний заклад, тип якого виробився в Європі за середньовіччя. В університеті об'єднується низка факультетів для підготовки фахівців високої кваліфікації з точних, природничих і гуманітарних наук.Факульте́т (нім. Fakultät, від лат. facultas — спроможність, здатність)^[1]  — основний організаційний і навчально-науковий структурний підрозділ вищого навчального закладу третього та четвертого рівнів акредитації, що об'єднує відповідні кафедри і лабораторії^[2].Ця назва почала використовуватись ще у середньовічних університетах, коли створилися умови для підготовки фахівців за різними напрямками. У цивільних вищих закладах освіти факультет очолює декан, у силових — начальник.Ректор (лат. rector — правитель, керівник) — керівник вищого навчального закладу. В епоху Відродження ректорами називалися головні вчителі і завідувачі багатокласних шкіл. У Франції ректором називається також людина, яка очолювала навчальний округ («академію»).

Профе́сор (лат. professor — викладач, вчитель) — вчене звання (науково-педагогічне), посада викладача вищого навчального закладу чи співробітника наукової установи. Професор веде навчальну та методичну роботу, читає лекційні курси, проводить наукові дослідження, керує самостійною підготовкою та науково-дослідною роботою студентів, підготовкою наукових та педагогічних кадрів. Дека́н (лат. decanus, от decem — «десять»; дословно — «десятник»)

Студе́нт — (лат. studens, родовий відмінок studentis — «ретельно працюючий», «такий, що займається»), учень вищого, у деяких країнах і середнього навчального закладу. Каранти́н (від італ. quaranta — сорок) — адміністративні та медико-санітарні заходи на обмеження контактів інфікованої або підозрілої на інфікування особи (осіб), тварини, вантажу, товару, транспортного засобу, населеного пункту, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.

2. Випускники та професори старої Києво-Могилянської академії відіграли важливу роль в освітньому та професійному житті України. Багато хто з козацької старшини та гетьманів Запорізького козацтва навчалися тут. До випускників зокрема належали Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Скоропадський таІван Самойлович. Канцлер Російської імперії Олександр Безбородько походив з України та здобував освіту в КМА. Університет довгий час був також важливою релігійною школою, звідси вийшли такі відомі християнські діячі як Степан Яворський, Феофан Прокопович і Дмитро Ростовський. Протягом 17 та 18 ст. КМА була колискою культурного життя України та Російської імперії. Декілька поколінь художників, архітекторів, музикантів та науковців були виховані в ній, наприклад архітектор Іван Григорович-Барський, композитор Артемій Ведель, філософ Григорій Сковорода та науковець Михайло Ломоносов. Після перетворення в Київську духовну академію навчальний заклад зберіг свою міжнародну репутацію як центр православної релігійної освіти.

3. Випускники та професори старої Києво-Могилянської академії відіграли важливу роль в освітньому та професійному житті України. Багато хто з козацької старшини та гетьманів Запорізького козацтва навчалися тут. До випускників зокрема належали Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Скоропадський таІван Самойлович. Канцлер Російської імперії Олександр Безбородько походив з України та здобував освіту в КМА. Університет довгий час був також важливою релігійною школою, звідси вийшли такі відомі християнські діячі як Степан Яворський, Феофан Прокопович і Дмитро Ростовський. Протягом 17 та 18 ст. КМА була колискою культурного життя України та Російської імперії. Декілька поколінь художників, архітекторів, музикантів та науковців були виховані в ній, наприклад архітектор Іван Григорович-Барський, композитор Артемій Ведель, філософ Григорій Сковорода та науковець Михайло Ломоносов. Після перетворення в Київську духовну академію навчальний заклад зберіг свою міжнародну репутацію як центр православної релігійної освіти.

Білет 10

1.Алхі́мія — це загальна назва систем трансформації людини, що засновані на метафорі хімічних перетворень та використовують хімічні сполуки, а також спроб отримання дорогоцінних металів, еліксирів, філософського каменю, універсального розчинника, питного золота та інших речовин, які начебто володіють дивовижними властивостями. Першим знаменитим європейським алхіміком став монах-домініканець Альберт фон Больштедт (1193-1280), більш відомий як Альберт Великий (Albertus Magnus). Праці Альберта Великого («Книга про алхімію», «Про метали і мінерали», «Алхімічний свод» та інші) відіграли важливу роль у тому, що натурфілософія Аристотеля стала найбільш важливою для європейських вчених пізнього середньовіччя та початку Нового Часу. Альберт Великий першим з європейських алхіміків детально описав властивості миш'яку, і тому йому часто приписують відкриття цієї речовини. Альберт Великий мав думку про те, що метали складаються з ртуті, сірки, миш'яку та нашатирю. Сучасником Альберта Великого був англійський монах-францисканець Роджер Бекон (1214-1292). Він написав, зокрема, знамениті трактати «Дзеркало алхімії» та «Могутність алхімії». У трактатах дається детальний опис природи металів з точки зору ртутно-сірчаної теорії. Роджер Бекон визначав алхімію наступним чином: «Алхімія є наука, що вказує, як приготувати і отримати засіб, еліксир, який, якщо його кинути на метал чи недосконалу речовину, робить їх досконалими у момент дотику.»Ятрохі́мія (від грец. ἰατρός - хімія) — напрям у природничих науках та медицині 16-18 століть, представники якого розглядали процеси, що відбуваються в організмі, як хімічні явища, хвороби — як результат порушення хімічної рівноваги і ставили задачу пошуку хімічних засобів їхнього лікування.Зародження і розвиток ятрохімії, яка набула найбільшого поширення у Німеччині та Нідерландах, пов'язане з діяльністю Парацельса, Я. Б. ван Гельмонта, лікаря й анатома Ф. Бое (Сільвіуса, 1614-72), який сформулював основні положення ятрохімії і відкрив при Лейденському університеті першу хімічну лабораторію для аналізів. Представники ятрохімії приділяли особливу увагу вивченню процесів травлення, а також статевих та інших залоз; розрізняли «кислотні» і «лужні» хвороби. Власне кажучи, ятрохімія підводила наукову (хімічну) основу під теорію гуморальної патології. Р. Декарт явился типичным представителем я т р о ф и з и к и — направления в естествознании и медицине, которое рассматривало живую природу с позиций физики. По сравнению со средневековой схоластикой метафизическое мышление XVII в. было явлением прогрессивным, и механистические взгляды Декарта оказали положительное влияние на дальнейшее развитие философии и естествознания в эпоху нового времени. Однако наряду с материалистическим пониманием мира Декарт в ряде вопросов толковал явления идеалистически. Так, он считал, что мышление является способностью души, а не тела.

2.Знаходимо в інших білетах(1,4,11,16,17,18).

3. Паре успішно застосовував при операціях перев'язування судин ниткою,

довів, що проводити ампутацію необхідно в здорових тканинах, уперше

застосував ампутацію в області суглоба, резекцію ліктьового суглоба.

Запропонував і описав безліч ортопедичних пристосувань і бандажів. Ввів

у хірургічну практику операції по виправленню роздвоєної («заячої»)

губи, розробив метод відновлення розщепленого неба («вовчої пащі»),

удосконалив лікування переломів, запропонував використовувати протези

кінцівок, удосконалив багато хірургічних інструментів. Нововведення Паре

в акушерстві стали основою сучасної практики родопомочі. Помер Паре в

Парижі 20 грудня 1590р.

Білет 11

1.З приходом 19 століття наука починає розвиватися з небаченою досі швидкістю. Наукових відкриттів здійснюється стільки, що важко детально їх відстежити. Медицина і біологія в цьому не відстають. Найбільш значний внесок у цій області зробили німецький мікробіолог Роберт Кох, французи медик Клод Бернар і хімік-мікробіолог Луї Пастер.  Бернар заклав основи ендокринології - науки про функції та будову залоз внутрішньої секреції. Луї Пастер став одним з основоположників імунології та мікробіології. На честь цього вченого названа технологія пастеризації - це спосіб термічної обробки в основному рідких продуктів. Ця технологія застосовується для знищення вегетативних форм мікроорганізмів для збільшення терміну зберігання харчових продуктів, наприклад пива і молока. Роберт Кох відкрив збудника туберкульозу, бацилу сибірської виразки і холерний вібріон. За відкриття туберкульозної палички він був нагороджений Нобелівською премією.

2. Професійні хвороби — захворювання, у розвитку яких переважну роль відіграють несприятливі умови праці — професійні шкідливості. Характер професійних хвороб визначається особливостями механізму дії шкідливих виробничих факторів та їх поєднань на організм людини, а також сила і тривалість дії. Класифікація професійних хвороб побудована за етіологічним принципом з урахуванням шкідливого виробничого фактора, який спричинив розвиток хвороби.

 3. –

Білет № 20

1.Внаслідок розвитку природничих наук, головним чином фізики, хімії, біології, фізіології, хірургія в XIX ст. досягла великих успіхів. Цьому сприяло розв'язання таких основних проблем, як знеболювання і боротьба з нагноєнням ран. Нерозв'язаність цих проблем обмежувала діяльність хірурга. Розвиток хірургії гальмувало також те, що різні питання хірургічної патології вивчалися лише за допомогою клінічних спостережень, суто емпірично, без експериментальної перевірки. Недостатньо вивчена була і топографічна, прикладна хірургічна анатомія. Через брак належної клінічної бази викладання хірургії на медичних факультетах вітчизняних університетів, як і майже в усіх тогочасних університетах на Заході, студенти не мали змоги здобувати глибокі знання з хірургічної патології, опановувати цю важку і відповідальну спеціальність. У розв'язанні всіх цих складних проблем, що зумовило блискучий розвиток хірургії наприкінці XIX ст., велику роль відігравали вітчизняні вчені.

2.—

3—

Білет 21

1.Первый специализированный Институт детских болезней основал в Вене Макс Кассовитц.Основателем русской педиатрической школы стал русский врач Нил Фёдорович Филатов (1847—1902).Первой в России педиатрической больницей традиционно считается Инфекционная больница № 18 имени Н. Ф. Филатова, которая была открыта 31 декабря 1834 года, недалеко отАларчина моста в Санкт-Петербурге^[1][2][3]. Согласно недавно раскрытым архивным источникам^[4][5][6], по информации проф. В. Ю. Альбицкого, в одном из зданий московского Императорского воспитательного дома в 1799 году была организована Окружная больница для служителей и питомцев; по мнению автора, «по существу, это был первый педиатрический стационар в России»^[7].Санкт-Петербургская государственная педиатрическая медицинская академия (СПбГПМА) — старейшее педиатрическое высшее учебное заведение (ВУЗ) в мире — основана в 1925 году, а приём студентов на 1й курс открыт с 1932 года.

2. З розвитком хімії було знайдено анестезуючі речовини. В 1800 р. англійський хімік Г. Деві звернув увагу на сп'яніння і анестезію під час вдихання закису азоту, відкритого в 1776 р. Прістлі (веселящий газ). Ці властивості закису азоту було використано лише в 1844 р. Горацієм Уельсом при екстракції зубів.За його прикладом закис азоту почали широко застосовувати в Америці у зуболікарській практиці. У 1878 р. в лікарнях Нью-Йорка було виконано 104 тисячі операцій під наркозом закису азоту без смертельних випадків.У 1880 р. за ініціативою С. П. Боткіна було вивчено дію закису азоту в експерименті. Тоді ж С. Клнмкович уперше успішно застосував суміш закису азоту з киснем для знеболювання родів в акушерській клініці Медико-хірургічної академії.У дореволюційний період наркоз закисом азоту використовувався в Росії рідко через відсутність промислового видобутку газу і брак відповідної апаратури.10 жовтня 1846 р. за порадою бостонського хіміка й лікаря Чарлза Джексона (1805-1880) було застосовано лікарем Мортоном при вириванні зубів, а хірургом Уорреном при вилущуванні новоутворення на шиї сірчаний ефір. У наступному році шотландський хірург і акушер Д. Сімпсон (1811-1870) для знеболювання родів застосував хлороформ. Анестезуючі властивості закису азоту, сірчаного ефіру, хлороформу було відкрито суто емпірично. Вперше експериментальну перевірку дії ефіру й хлороформу, показань і протипоказань до застосування їх було проведено М. І. Пироговим і професором фізіології Московського університету С. М. Філомафітським, про що докладніше буде далі. З часом було виявлено ще менш шкідливий інгаляційний наркоз такими газами, як закис азоту, циклопропан та ін.У 1879 р. професор В. К. Анреп (1852-1919, Петербург) вивчав анестезуючі місцеві властивості розчинів кокаїну і першим увів для анестезії розчин кокаїну під шкіру.

3. Богомолець.