7.5. Стрес та шляхи його подолання

шні десятиліття усе небезпечнішим для людини стає оційний стан, як стрес. Стрес (від англ. зігезз — тиск, на- я) — це сукупність адаптаційно-захисних неспеци-

еакцій організму ітЩ-^шіїт шілиВуЯ&ий являє собою •

.. ^^ о І. рсцу дсіііриЬісіДйіі канадсь"

лот Г. Сел'є у 1936 р. Він писав, що стресу не слід бояти- не буває тільки у мертвих. Стресом, писав учений, керувати, і тоді ви відчуєте аромат і смак життя. Жити >го рівня стресу шкідливо: якщо людина не переборює , вона стає слабкою. Г. Сел'є стверджував, що навіть у тої розслабленості спляча людина зазнає певного стресу. )бода від стресу означає смерть.

юній психології стрес розуміють як емоційний стан

1. напруження, який виникає в людини у процесі її

2. у найбільш складних і важких умовах як у повсякден- гі, так і при особливих обставинах.

.ми стресового стану є легка емоційна збудливість, не- гь зосередитись, часті помилки в роботі, погіршення

пам'яті, відчуття постійної втоми (навіть після тривалого сну), прискорене мовлення (людина говорить так, ніби боїться кудись не встигнути), провали в мисленні (прості питання викликають затруднення), відсутність задоволення від роботи, втрата почуття гумору узалежнення від тютюну, алкоголю, комп'ютера тощо, відчуття голоду (часті бажання перекусити, бо їжа дає змогу на декілька хвилин розслабитися) або відсутність апетиту і втрата смаку до їжі, незавершення роботи (людина одночасно починає багато різних справ і не доводить жодної до кінця), соматичні за­хворювання (біль у шлунку, часті сечовипускання, сильні головні болі, неможливість глибоко зітхнути тощо), нетерпіння, підвище­на нервовість, перепади настрою, стан спустошення, втрата само­контролю.

Є такі різновиди стресу: фізіологічний (біологічний), психо­логічний та соціальний. Фізіологічний стрес реалізується через однотипні нервові і психічні процеси. Його стресорами, тобто не­сприятливими факторами середовища, які викликають цей стрес, можуть бути різноманітні негативні впливи зовнішнього середо­вища, наприклад, шум, забруднення, спека, холод тощо; наванта­ження підвищеної інтенсивності, наприклад, фізичні вправи, трав­ми, біль тощо.

При фізіологічному стресі людина проходить три фази присто­сування: тривоги; -с. абілїізаціг та-' висваження. Па фазі тривоги ЛЮДИНа ГІраЦЮЄ З ВсЛИКММ'їіаіірууїчсхіііуііУіу ^ а^і ^^сч.С. ^СьІ.ГС "С'Л'ІІТ -V-' роль, зникає психологічний контакт у спілкуванні, 'з'являється відчуження в стосунках. Вона навіть може втратити вагу. Напри­кінці цієї фази підвищується працездатність і стійкість по відно­шенню до стресора. На фазі стабілізації, або резистентності (від лат. гезізіепз — протидіючий), людина опановує себе і певною мірою адаптується до нових умов. Фізіологічні показники стабілізуються і закріплюються на новому рівні; тривога зникає, вага тіла повертається до норми. На цій стадії стрес є конструктив­ним і може підвищити успішність діяльності людини. Якщо ж стресори продовжують впливати і надалі, набута адаптація втра­чається і настає фаза виснаження — в людини різко знижується працездатність і рівень адаптованості до середовища, вона відчу­ває спустошення. В неї виникає дистрес — повна дезорганізація

сті, втрата самоконтролю. Залишаються лише твердо за- міння і навички. Людина може не пам'ятати, що робила чи а у такому стані.

шість цих фаз дуже індивідуальна: від кількох хвилин і го- кількох днів і тижнів. Поводження людини під час ічного стресу засвоюється у дитинстві, і цей сценарій іється» майже автоматично у дорослому віці. ологгчний стрес, на відміну від фізіологічного, вира- дуже різноманітними реакціями: страх, гнів, депресія то- хологічний стрес може бути інформаційшш та емоціо- . Перший пов'язаний з пізнавальною сферою людини, - з емоційною. Стресорами .інформаційного стресу мо- и несподівані та несприятливі впливи: розумове переван- надмірний обсяг інформації, складні ситуації, у яких слід приймати рішення; емоційного — сильні переживання, ід, хвороба чи смерть близької людини, приниження, ре- лявні загроза, страх, горе. Найруйнівнішими стресорами є тегативні емоції і почуття, інформаційний дефіцит, ситу- значеносгі, невміння знайти вихід з критичної ситуації, ій дискомфорт, наприклад, внутрішній конфлікт, особис- йна криза, почуття провини.

іьпий стрес так само, як і психологічний, виражається

оматтнкми шляхами. Його стресорами можуть оутй гм >-

. '. ^уу ' ігісииХіДііІІА ору ЧНОС^-

і сварки, напружена психологічна атмосфера, труднощі і і у професійній діяльності, втрата роботи, відсутність х зв'язків (наприклад, ізоляція), порушення відносин, >не матеріальне забезпечення, переломні етапи життя ід, розлучення, народження дітей, перехід на нову робо- на пенсію), брак часу, безробіття, соціальна незахи- се більш поширеною стає думка про те, що причиною со- стресу є швидше неперервні дрібні неприємності, аніж

ьні.

їм часом учені до пояснення стресу залучають ще й істо - тори. З кінця XIX ст. темп життя людини помітно ся Окрім того, завдяки науково-технічній революції гла вберегтися від небезпеки, яка традиційно загрожу­вала людству впродовж попередньої його історії і до яких людина більш-менш була пристосована. Адаптація людини до довкілля пе­рестала залежати від зросту і фізичної сили. Проте виникли загро­зи, стосовно яких вона не мала генетичної програми захисту. Відтепер людину почали травмувати не сили природи, а слово та ставлення інших людей. Емоції, що століттями виплескувалися, у ХХ-ХХ1 ст. почали ирудушувати, оскільки у наш час цінується розважливість та емоційна стриманість, У результаті людина відчуває перевантаження не стільки від фізичних зусиль, скільки від психологічного та соціального дискомфорту. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я кількість захворювань через негативні дії стресів за останні 60 років зросла у 25 разів.,

Стрес може по-різному діяти на людину. Він може сприяти мобілізації, підвищуючи її адаптаційні можливості в умовах дис­комфорту і небезпеки (конструктивний стрес). Але він може й різко знизити ефективність її роботи і якість життя (деструктивний стрес). Який з цих двох різновидів стресу ми переживаємо, зале­жить від сили й тривалості стресору; від порогу чутливості до стре­су, тобто того індивідуального рівня напруженості, до досягнення якого ефективність діяльності підвищується, а після якого різко знижується. Кожна людина має свій поріг чутливості до стресу. Він може змінюватися і ним можна керувати. Вирішальне значення у г п>ра набуває оцінка ситуації, власних можливо^±ий га-іп^реаора з-: • ооку людини: аалежно вщіцїьі оЦіиіСи'■■люд^іх^ м^л*^ більший або менший стрес. Так, одна й та сама ситуація може вик­ликати стрес, якщо виявиться несподіваною, і адекватну емоційну реакцію, якщо людина очікує повідомлення. Отже, стресам можна протидіяти, змінивши своє ставлення до подій та ситуації.

У багатьох випадках стресові реакції є навіть доцільними та адекватними, бо викликають стенічні емоції і тим самим мобілізу­ють ресурси організму і підвищують його готовність до психо­логічних і фізичних перевантажень. Однак, сильні і часті стреси спричинюють неадекватні реакції, які супроводжуються емоцій­ним перезбудженням, дезорганізацією поведінки і порушенням

важливих фізіологічних функцій.

Основним критерієм стресостійкості людини є рівень її спро­можності до пристосування у мінливому світі і здатність контро- итуацію. Цьому може сприяти добра освіта, висока фахо- говка, володіння багатьма навичками й уміннями, кон- >, компромісність, навички позитивного мислення, вміння собою, почуття гумору, самоприйняття. логічну стійкість до стресів підтримують внутрішні і ресурси. Внутрішніми ресурсами є: погодженість реаль- сеального Я-образа, відповідність досягнень домаганням, сенсу життя, екстернальність¹, екстравертованість, ве- добродушність, добре фізичне здоров'я і витривалість, юсобом боротьби зі стресом є сміх. Зовнішніми ресурсами зі стресом є підтримка і допомога близьких, друзів, ників.

іьше стреси загрожують таким типам людей: соціальний — надмірно правильна, надто відповідальна і, надто вимоглива до себе. Якщо людина хоче уникнути все, що потрібно робити, варто робити добре; :ималіст - людина бачить у всьому кривду, несправед- остійно живе у конфлікті з навколишнім світом, є «не- ним борцем за правду і справедливість»; ший — людина прямолінійна, безкомпромісна, із зави ретензіями, все оцінює в чорно-білих тонах; кий — вроджені або набуті психофізичні можливості яйдног ттрис- г?н:^вуєтт>ся до реального життя, часто не є установки людини на те, що вона є слабкою; >жно-недовірливий — людина з постійними депресіями і :траху, який знесилює організм. Значна частина стресів страхом почути глузування або осуд інших людей про вас; нтарист - - людина самостверджується за будь-яку ціну, а життя на «потім». Іде до успіху у справах, вважаючи, родить себе потім, але це «потім» не настає, і людина >ться. Все, що складає людське щастя: любов, сім'ю, ша пропустила;

^ресивний — сплав почуття власної неспроможності, фа- їдцінної ідеї і придушеного інстинкту самозбереження.

-V

■ть - це схильність приписувати причини своїх дій та поведінки зовнішнім

/7.6*. Індивідуальні відмінності та експресія емоцій і почуттів

Люди між собою відрізняются за багатьма параметрами емоцій: емоційною збудливістю, чутливістю, ригідністю, лабільністю, стійкістю і експресивністю.

у Емоційна збудливість — це готовність людини емоційно реагу­вати на значимі для неї подразники. Вона може виявлятися у таких особливостях поведінки, як запальність і дратівливість. Виявлено, що між емоційною збудливістю та ефективністю діяльності існує криволінійна залежність: найефективніших результатів діяльності досягають при середній силі емоційного збудження. При цьому слід мати на увазі, що для кожної людини є оптимум емоційного збудження, який забезпечує максимальну ефективність у роботі. Надто слабке емоційне збудження позбавляє людину належної мо­тивації, а надто сильне дезорганізовує її і робить некерованою. Індивідуальні відмінності емоцій і почуттів стосуються також різного реагування на стрес. Так, упевнені у собі люди, які розрахо­вують лише на себе і не потребують зовнішньої підтримки, менше підвладні стресу, ніж ті, що невпевнені у собі й хворобливо реагу­ють на критику. Також більше стресові піддаються тривожні люди.

Близькою за змістом до емоційної збудливості є емоційна чуиитвість. Це є достатньо стійка властивість індивіда, яка. вияв-

соціальні події, на особливості інших людей тощо. Емоційно ригідні люди вирізняються стабільністю та в'язкістю емоцій. Вони надмірно зосереджуються на значимих для них подіях, об'єктах, образах, не­вдачах тощо. Протилежною до ригідності є емоційна лабільність — це нестійкість емоцій. Навіть дуже сильна емоція швидко послаб­люється, і людина стає байдужою, або ж одна емоція легко змінюється на іншу Емоційна стійкість являє собою відсутність реакції людини на емоціогенну ситуацію, а також здатність завдяки вольовим зусиллям придушувати емоційні реакції.

Індивідуальний перебіг емоцій і почуттів супроводжується внутрішніми та зовнішніми змінами, які відбуваються в людини. Внутрішні зміни — це зміни серцебиття, дихання, тиску, органів травлення і виділення, ендокринної системи. Здатність назовні ви- свої переживання називають експресивністю. Засобами :ії емоцій та почуттів є мовлення (насамперед, інтонація, модуляція голосу), вираз обличчя (особливо очей), міміка, іміка, рухи, поза. На обличчі виражається більшість гарних емоцій, і здатність до їхнього розуміння є вродже- сспресія жестів формується упродовж життя і може зміню- гіід впливом культурного середовища. Керуючи виразними , ми тим самим частково керуємо і нашими емоціями та по- и. Наприклад, стримуючи виразні рухи під час гніву, ми ^гємо гнів. Чим більше виражені зовнішні реакції, тим ивнішою є людина.

ачимо, що не завлсди за зовнішнім виразом можна судити авжні переживання людини. Так само відсутність експресії вдчить про те, що людина не переживає ті чи інші емоції. Во- - їх приховувати. Не завжди емоції, особливо їхній зовнішній ід показувати оточуючим, бо при надлишковості або неадек- і вони можуть дезорганізовувати діяльність людини, поста- ї в незручне становище. Тому для людини дуже важливо є [ся контролювати зовнішнім виявом емоцій та почуттів, іь експресії проявляється у трьох формах: придушенні, тоб- ховуванні емоційного * стану; маскуванні, тобто заміні ього виразу того стану, який переживається, іншим станом; Л, іубш- вод^ які людина не переживає

іжіііїуі ^іаШм ^т'У 4ЄШ Шїе^(УїЗЇШїЄ ҐОВІ)^^

ти інтелект, який охоплює низку здібностей людини: івання власних емоцій, опанування емоціями, розуміння нших людей. Наявність емоційного інтелекту є важливою ою успіху людини.

ії — це відносно прості та короткотривалі душевні пережи­ті характеризують ситуативне ставлення людини до инього світу і до самої себе. Почуття — це складні та :талі душевні переживання, які характеризують стале і ене ставлення людини до навколишнього світу і до себе, я виникають на основі емоцій, а розвиваються у процесі ого формування людини. Вони важко надаються вольовій і їх неможливо викликати за власним бажанням.

Емоційно-почуттєва сфера характеризується такими власти- вост.ями: суб'єктивна забарвленість, полярність, амбівалентність, інтенсивність, тривалість, предметність. Емоції та почуття ви­конують сигнальну, регулятивну, комунікативну, організаційну, синтезуючу, експресивну, спонукальну, антиципуючу,' евристичну, адаптаційну та оздоровчу функції.

Теоретичними підходами до емоцій є еволюційна та психоор- ганічна теорії, теорія когнітивного дисонансу, когнітивно-фізіо­логічна, інформаційна, психоаналітична і теорія диференційованих емоцій. Еволюційна теорія вважає, що емоції з'явились у ході ево­люції живих істот як життєво необхідні адаптаційні механізми до довкілля. ПсихоОрганічна теорія емоції пов'язує зі змінами, що відбуваються в організмі людини. Теорія когнітивного дисонансу розглядає емоції як основний мотив людських вчинків. За когнітив ­но-фізіологічною теорією знання, якими володіє людина, дають змогу маніпулювати її емоційними станами. Інформаційна теорія припускає, що емоції є результатом відображення мозком людини певної актуальної потреби та ймовірності її задоволення. Психо­аналітична теорія стверджує, що емоції є різновидом мимовільної активності організму як результату розрядки несвідомої інстинк­тивної енергії. Теорія диференційованих емоцій основну увагу звер­тає на 10 фундаментальних емоцій, кожна з яких наділена унікаль- ;игіМи Ш(уппіяа . . . . '-

' ^%£мщіГ^:та Шіїутігія^ШаСифщ/ідігіь ШапуШймиЬтйками: рівнем організації (нижчі та вищі), знаком (негативні та пози­тивні), характером впливу на життєдіяльність людини (активні та пасивні), ступенем розвитку (прості та складні), потребами і цілями діяльності (альтруїстичні, комунікативні, глоричні, прак­тичні, романтичні, гностичні, естетичні, гедонічні, акизитивні, пугнічні, моральні, релігійні). До складних (фундаментальних) емоцій належать такі переживання людини, як інтерес, радість, здивування, гнів, відраза, презирство, страх, сором, сум і провина.

Дружбу характеризують позитивні сталі індивідуально- вибіркові міжособистісні відносини, засновані на взаємній прихиль­ності, повній довірі, спільності інтересів, постійній готовності у будь -який момент прийти на допомогу один одному. Любов полягає у стійкій, самовідданій і свідомій прихильності людини до когось чи :ь. Кохання є інтенсивним, напруженим і відносно стійким \ям однієї людини до іншої, пов'язане з фізіологічним потя- ибокою духовною прихильністю до іншої людини. Триком- на теорія кохання Р. Стернберга включає інтимність, їсть та рішення/обов'язок.

ійний стан — це така психологічна характеристика особи- що відображає її порівняно тривалі душевні переживання, иренішими з них є емоційний тон відчуттів, настрій, при- ь, екстаз, афект., натхнення, тривога, апатія, фрустрація, е вигорання, емпатія та стрес. Емоційний тон відчуттів — ійне забарвлення наших відчуттів та сприймань. Наст- загальний відносно стійкий емоційний стан людини, що ха- ізує її життєвий тонус упродовж певного часу. Прист- - це стійкий, глибокий і тривалий емоційний стан людини, ий з її стійким прагненням до певного об'єкта. Екстаз — хоплення й замилування, що поєднується зі скованістю Ьект — це відносно короткотривалий емоційний стан, який тє сильні і бурхливі емоції людини. Натхнення — це стан ості творчого потенціалу людини. Тривога — це емоційний їєтрого внутрішнього беззмістовного неспокою, який ий з прогнозуванням невдачі, небезпеки або з очікуванням іжливого для людини в умовах невизначеності. Індивідуаль- тогічну особливість, яка шяв^мшіьс^щ схшшоспгі людини іііа'і,п,*иопіуаомі/со иьрслсиьиння їприЬОси, називають їїіри- ю. Апатія- є емоційним станом, при якому виявляється сть, відсутність інтересу до навколишнього. Фруст- це психічний стан зростаючого незадоволення, що виникає стних ситуаціях, які перешкоджають досягненню мети чи чию потреб і бажань, загрожують людині або її престижу, гідності. Стан фрустрації може викликати такі типові агресіюг депресію, стереотипну поведінку, регресію або ку ціяей і бажань. Агресія являє собою деструктивну по- юдини з прагненням заподіяти іншому травму. Депресія — птя пригніченості, песимізму, занепаду духовних сил. гипна поведінка виявляється у повторенні фіксованої і; регресія - у поверненні зразків поведінки, які були пні у більш ранньому віці або у примітивізації поведінки,

зниженні її конструктивності і якості. Емоційне вигорання — це емоційний стан людини, яка інтенсивно і тісно спілкується з інши ми в емоційно насиченій атмосфері при виконанні професійних обов'язків. Здатність людини увійти в емоційний стан іншої люди­ни, співпереживаючи і співчуваючи їй, називають емпатією.

З фізіологічної точки зору, стрес — це сукупність адаптаційно- ? захисних неспецифічних реакцій організму на будь-який вплив, який являє собою загрозу для організму; з психологічної — емоційний стан психічного напруження, який виникає в людини у процесі її діяльності у найбільш складних і важких умовах як у повсякденному житті, так і за особливих обставинах. Стрес поділяють на фізіологічний (біологічний), психологічний та соціальний. Дистрес — це повна дез­організація діяльності, втрата самоконтролю. Основним критерієм стерсостійкості людини є рівень її спроможності до пристосування у мінливому світі і здатність контролювати ситуацію.

Люди між собою відрізняються за багатьма параметрами емоцій: емоційною збудливістю, чутливістю, ригідністю, лабіль­ністю, стійкістю та експресивністю. Експресивність — це здатність назовні виражати свої переживання. Контроль експресії виявляється у трьох формах: придушенні, маскуванні і симуляції. Емоційний інтелект включає такі здібності людини, як розпізна­вання власних емоцій, опанування емоціями, розуміння емоцій інших людей, * -•; - ^

Список літератури

1. Василюк Ф. Е. Психология переживання: Анализ преодоления кри-

тических ситуаций. — М., Изд-во Моск. ун-та, 1984. — С. 33-42.

2. Вильямс К. Тренинг по управленню стрессом. — М: Зксмо, 2002.

3. Тозман Л. Я. Психология змоциональньїх отношений. — М.. Изд-во

Моск. ун-та, 1987. — 174 с.

4. Додонов Б. И. В мире змоций. — К: Политиздат Украиньї, 1987. -

139 с,

5. Изард К Змоции человека. — М , 1980. — 439 с.

6 Китаев-Смьік Л. А. Психология стресса. — М , 1983..— 368 с. 7. Колошин В. Ф. Як долати стрес у педагогічній діяльності // Практична психологія та соціальна робота. — 2004. — № 8. — С. 58-67. - 2004. - № 9. - С, 60-66.

312

1