1. Правомірна поведінка. Типологія правомірної поведінки. Законослухняна поведінка.

Правомірна поведінка - це суспільно необхідна, бажана, допустима, усвідомлена поведінка індивідуальних та колективних суб'єктів, яка відповідає правовим приписам та гарантується державою.

Правомірна поведінка характеризується певними особливостями:1) відповідність даної поведінки вимогам норм права;2) соціальна корисність даної поведінки;3) дана поведінка має суб'єктивну сторону, яка знаходить свій вияв у таких складових чинниках, як: мотив, міра усвідомлення можливих наслідків вчинку; внутрішнє ставлення особи до спричинених наслідків;4) об'єктивна необхідність правомірних дій для функціонування та розвитку суспільства. 5) форми реалізації правомірної поведінки пов'язані з формами реалізації права

- Залежно від суб'єктів розрізняють індивідуальну та колективн. правову поведінку- Залежно від суб'єктивної сторони (внутр.віднош.до діяння) розрізняють:активну, звичайну, пристосовну, маргінальнуть.-Залежно від форм реалізації норм права розрізняють:— дотримання; — виконання; — використання; — застосування. Залежно від юридичних наслідків, які бажає досягти суб'єкт реалізації, розрізняють: юридичні акти та юридичні вчинки.

2. Поняття держави. Сильна і слабка держава. Держава і громадське суспільство.

Держава – це політико-територіальна суверенна організація політичної влади більшості населення, що володіє спеціальним апаратом управління і примусу,

здатна надавати своїм велінням загальнообов’язкового характеру, здійснюючи керівництво загальносуспільними справами і виступає

суб’єктом правовідносин. (М.Кельман, О.Мурашин, Мокічев, Васільєв) Держава є організацією публічної політичної влади суспільства

(найкоротше визначення). Є багато інших визначень. Загальні ознаки держави:

1.це політична організація влади;

2.володіє спеціальним апаратом управління і примусу;

3.за потреби, може застосовувати легальний (узаконений) примус;

4. видає загально-обов’язкові норми права;

5.володіє суверенітетом;

6.має власну фінансову, податкову та інші системи (грошову, митну, тощо);

7.має власну територію, окреслену кордонами;

8.виступає від імені всього суспільства (народу);

9.забезпечує різноманітні інтереси і потреби (індивідуальні, групові, загальні);

10.має власну символіку (герб, прапор, гімн) тощо.

Виходячи з ознак можна констатувати, що основним призначенням держави є забезпечення: єдності; цілісності; безпеки суспільства, а

сучасних демократичних держав ще й забезпечення здійснення прав і свобод людини. Сутність держави – це внутрішній смисл, зміст її діяльності, що проявляється

у завданнях та функціях, які вона виконує. Сутність держави проявляється в двох аспектах:

1. Класовий аспект – зміст якого в захисті класових, кланових інтересів (феодалів, буржуазії, рабовласників, політичних груп тощо) та здійсненні примусу;

2. Загальносоціальний аспект – зміст якого у захисті інтересів всього

суспільства (укріпленні правопорядку, боротьби зі злочинністю, охорони здоров’я, будівництво доріг, захисних дамб тощо). Проблему сильної і слабкої держави у нас почали вивчати в роки перебудови. Тоді дехто схильний був вважати демократичну державу апріорі слабкою. І тепер поняття „сильна держава” часто асоціюється з державою авторитарною, тобто з такою, яка, задля досягнення певних цілей, прагне контролювати все суспільство в цілому і життя кожного громадянина зокрема. В умовах глобалізації не досить брати до уваги лише незалежність країни: нині активізувалися два виміри сильної і слабкої держави – внутрішній і зовнішній. Моделі поведінки держав в умовах глобалізації різні. М. Лебедєва, наприклад, розглядає три можливі типи їх поведінки в сучасних умовах: пасивна позиція; намагання ізолюватися; спільна діяльність держав і недержавних організацій з творення нової політичної структури світу постіндустріальної доби . Вибір типу поведінки залежить не лише від окремої держави. За певних обставин він може бути вимушеним. Ознакою сильної держави є її спроможність захистити суверенітет та політичну стабільн. в умовах глобалізації. Найбільш прийнятною для України є стратегія „рівноваги із зовнішнім середовищем”. Вона полягає в участі у формуванні міжнародного порядку, процесах узгодження інтересів різних країн. Нашу державу не можна віднести до сильної, бо вона залежить від розвинених країн світу, світових фінансових організацій, які впливають на соц. політику України, вимагаючи скорочення соціальних програм. Водночас, укр. держава значно більше, ніж розвинені демократії, незалежна від гром. с-ва, оскільки воно ще не розвинене. З державою взаємодіють здебільш корпорації. І саме вони суттєво впливають на державну політику. Сьогодні слід відмовитися від стереотипу, згідно з яким тоталітарна, авторитарна держава є сильною, а демократична, в якій існує політичний плюралізм, – слабкою. Так само не можна вважати, без врахування конкретних особливостей, федеративну державу слабкою, а унітарну – сильною. Сучасні західні дослідники розрізняють сильну і слабку державу на основі двох взаємопов’язаних критеріїв: міри її внутрішньої структурованості та міри її автономії відносно середовища, перш за все – громадянського суспільства. За цими критеріями США, наприклад, вважається слабкою державою, а Франція розглядається як певний еталон сильної держави. Громадянське суспільство - це сфера соціального життя, в якій люди взаємодіють самостійно і автономно щодо держави. В державі переважають вертикальні відносини й ієрархічні зв'язки, для громадянського суспільства характерне переважання горизонтальних зв'язків - відносин конкуренції і солідарності між юридично вільними і рівноправними партнерами. Відносини між державою і громадянським суспільством можуть носити складний і взаємозаперечний характер. З одного боку, держава покликана реагувати на імпульси, що йдуть від суспільства, і в результаті повинна підпорядковуватися його інтересам, але, з іншого - вона сама намагається розширити свій вплив на суспільство. Остання тенденція отримує завершене втілення при тоталітаризмі: громадянське суспільство практично "розчиняється" у державі. І навпаки, можлива ситуація, коли громадянське суспільство намагається поставити себе на місце держави. Надмірна активність суспільства також може спровокувати серйозні суспільно-політичні й економічні кризи. Приклад: в Російській імперії напередодні 1917 р. існувала велика кількість ідеологічно різноманітних організацій, які активно конкурували з державною владою і заперечували саму можливість діалогу з нею. Є й інша небезпека. В середині XX ст. суспільствознавці виступили з попередженням, що надмірно велика кількість активних груп інтересів може паралізувати функції представницької влади і викривити їх на користь більш "організованих" груп навіть в умовах зрілої демократії. До найважливіших умов існування громадянського суспільства можна віднести такі:

• автономність стосовно держави, що передбачає наявність правового механізму, який захищає його від прямого втручання з боку держави, реальні гарантії особистих прав і свобод;

• наявність вільних і самостійних громадян як основних факторів політики;

• різноманітність структурних елементів, у тому числі організацій і інститутів, через які різні групи виражають свої інтереси;

• здатність до колективних дій і самоорганізації: активність громадян не обмежується тільки періодичним голосуванням на виборах, а проявляється в ініціативних рухах, у створенні різноманітних недержавних асоціацій тощо; показником здатності громадянського суспільства до самоорганізації є багатопартійність; партії покликані "відфільтрувати" інтереси різних соціальних груп і втілити їх у конкретні рішення державної влади, тим самим громадянське суспільство є джерелом законів; Держава та громадянське суспільство тісно пов’язані, проте стосунки між ними не є підпорядкованими чи асиметричними, "громадянське суспільство не запроваджується законом, нехай навіть і основним у державі, воно виникає, формується спонтанно у суспільній історії мірою суверенізації життя особистостей та громад. Держава ж певним чином регламентує діяльність інституцій громадянського суспільства, підтримуючи їхній розвиток або гальмуючи його"3, тобто сприяння формуванню простору для розвитку громадянського суспільства може бути одним із завдань держави. Громадянське суспільство неможливе без демократичної держави, вільного ринку тощо.