9. Народ – носій суверенітета і джерело державної влади.

Влада народу є первинною щодо державної влади, а державна влада похідною від влади народу. Саме тому народ може бути суб'єктом влади лише в умовах демократичної держави. У відносинах з державною владою народ виступає як виборчий корпус.

тобто усі громадяни України, які мають виборчі права. Шляхом вільних виборів народ України передає державі владу, що йому належить, а остання здійснює її від імені і за участю народу. Влада народу як носія суверенітету має зверхність над будь-якою, в тому числі державною або партійною владою, як всередині держави, так і за її межами. Подібно до того, як народ є джерелом державної влади, народний суверенітет є джерелом суверенітету демократичної держави. Державна влада здійснює своє верховенство як на політичному, так і на економічному рівні. Народ є власником усіх природних ресурсів у межах території України та її виключної (морської) економічної зони (ст. 13 Конституції). Народ здійснює владу безпосередньо, через державні органи і шляхом самоврядування. У державному апараті слід розрізняти органи первинного і вторинного представництва народу. Державні органи первинного представництва утворюються шляхом їх виборів, за допомогою яких влада делегується державі безпосередньо народом. В Україні ними є Верховна Рада України і Президент України. Інші державні органи, які ними формуються, є органами вторинного, опосередкованого представництва населення. Верховенство народного суверенітету над державним обумовлює виключне право народу визначати та змінювати конституційний лад в Україні.

111. Місцева державна адміністрація поняття, структура.

118.119

Виконавчу владу в областях і районах, містах

Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Склад місцевих державних адміністрацій формують голови

місцевих державних адміністрацій.

Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на

посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням

Кабінету Міністрів України.

Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх

повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом

Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої

влади вищого рівня.

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні

органам виконавчої влади вищого рівня.

Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові

відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого

Президент України приймає рішення і дає обгрунтовану відповідь.

Місцеві державні адміністрації на відповідній

території забезпечують:

1) виконання Конституції та законів України, актів Президента

України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої

влади;

2) законність і правопорядок; додержання прав і свобод

громадян;

3) виконання державних і регіональних програм

соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони

довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і

національних меншин - також програм їх національно-культурного

розвитку;

4) підготовку та виконання відповідних обласних і районних

бюджетів;

5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;

6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;

7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих

відповідними радами повноважень.

37. Міжнародно- правові стандарти і конституційне законодавство України про правове становище людин і громадянина.

Міжнародно-правові стандарти в галузі прав людини — це встановлені в договірному порядку правові норми мінімаль¬но припустимого поводження держави з індивідами (гро¬мадянами, іноземцями, апатридами), що перебувають на її території. Міжнародно-правові стандарти в галузі прав людини є різноманітними. За дією в просторі розрізняють універ¬сальні (діють у всьому світі) і регіональні (діють у певному регіоні Земної кулі) стандарти. До універсальних належать, наприклад, Загальна Де¬кларація про права людини (1948 ), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права і Міжнародний пакт про соціальні, економічні та культурні права (1966 ). До регіо¬нальних — Європейська конвенція про захист прав людини й основних свобод (1950), Залежно від дії за колом осіб розрізняють загальні (сто¬суються прав усіх людей) і спеціальні (стосуються прав окремих категорій населення) стандарти. Наприклад, Між¬народний пакт про громадянські та політичні права і Європейська конвенція про захист прав людини й основних свобод належать до загальних стандартів. Прикладом спе¬ціальних стандартів є Конвенція про права дитини, Міжнародні стандарти прав і свобод людини виконують такі функції:

1) визначення переліку прав і свобод людини, які в обов'¬язковому порядку повинні бути визнані державами — учас¬ницями тієї чи іншої конвенції;

2) формулювання змісту прав і свобод, що повинні одер¬жати втілення в конституціях і законах держав — учасниць конвенції. Наприклад, Міжнародний пакт про соціальні, економічні та культурні права 1966 р. розкриває поняття достатнього життєвого рівня

3) встановлення зобов'язань держав щодо забезпечення реалізації проголошуваних прав і свобод.

При створенні конституції широко використовувався міжнародний досвід в галузі прав людини.

30. Людина, особистість, громадянин в сучасному конституціоналізмі.

Зазвичай у повсякденній мові поняття «людина», «особистість», «громадянин» вживаються як рівнозначні поняття, і це не випадково, адже характеристики «особистість.» і «громадянин» застосовуються лише до людини. В Юридичній мові всі ці терміни вживаються в різних значеннях.

Поняття «людина» означає насамперед біологічну характеристику суб'єкта. Людина — це жива істота, що володіє даром мислення і мови, здатністю до праці. Поняття «особистість» вживається в сенсі соціальної характеристики суб'єкта. Особа — це індивідуально визначена сукупність соціально значущих властивостей людини. Людина стає особистістю під впливом суспільства.

Законодавчо встановлені права, свободи й обов'язки складають її правовий статус.

Поняття «громадянин» вживається стосовно людини, що має правовий зв'язок з якою-небудь державою (у монархчних державах цьому поняттю відповідає термін «під¬даний» ).

люди, що перебувають на території України, за своїм правовим статусом належать до однієї з трьох категорій:

громадяни України, іноземні громадяни чи піддані, особи без громадянства (апатриди).

Концепція народного представництва. Поняття та форми представницькой демократії. Український парламентаризм: історія становленя і етапи розвитку.

Концепція народного представництва отримала розвиток у 18-19ст яка містить наступні принципи:

1Народне представництво засновується на конституції

2народ як носій суверенітету уповноважив представників здійснювати народну владу

3 народ обирає в парламент своїх представників

4 член парламенту, представник усього народу, а не лише тих хто його обрав. Він не може бути відкликаний виборцями.

Значення парламенту у сучасному суспільстві велике, оскільки він є представником інтересів різних політичних сил та пошуку компромісів. Парламентаризм це система яка характеризується чітким розподілом законодавчої і виконавчої функцій при формальному верховенстві представницького законодавчого органу парламенту серед інших органів.

В даний момент український парламентаризм характеризується активізацією ролі верховної ради.

Це спричинено зміною форми правління з президентсько парламентської на парламентсько президентську республіку

.Представницька демократія це це здійснення волі народу через обраних ним представників.

Форми: Діяльність парламенту ,здійснення повноважень президента, місцеве самоврядування. Український парламентаризм має велике історичне підґрунтя, що дає змогу говорити про традиції розвитку парламентаризму в Україні, а саме про утвердження в Україні демократичних інститутів, системи розподілу влади, наявність представництва громадян в органах влади. Розвиток парламентаризму в Україні передбачає певні етапи:1) на макрорівні — вдосконалення всієї політичної системи, підготовка всіх її інститутів до парламентаризму;2) має завершитися становлення парламенту для його адекватного сприйняття самою системою;3) серйозні зміни мають відбутися в суспільній підсвідомості, політичній і правовій культурі суспільства, коли населення за всіма недоліками парламентаризму усвідомлюватиме необхідність його функціонування в політичній системі як найважливішого каналу впливу на дії влади. Представницька (репрезентативна) демократія – демократія в якій право приймати рішення громада реалізує через обраних нею представників, які повинні відстоювати інтереси тих хто їх обрав.