54.З метою одержання повних і правдивих показань слідчий використовує

різноманітні прийоми, які можна поділити на такі групи: а) актуалізація

(поновлення в пам'яті) сприйнятого свідком; б) сприяння безпосередньому

словесному відтворенню відомого; в) викриття завідомо неправдивих

показань і мотивів замовчування; г) виявлення помилок у показаннях і їх

усунення.

До першої групи належать прийоми, що сприяють відновленню в пам'яті

зафіксованого: .постановка нагадуючих запитань, допит на місці події,

пред'явлення речових і письмових доказів, оголошення показань інших

лошення показань інших

осіб. Словесне відтворення всього, що відоме свідкові, багато в чому

залежить від здатності особи висловлювати свої думки (загальний рівень

розвитку), а також від виду відтворення смислового змісту (із

збереженням форми чи з відступом від неї). При цьому з'ясовується, яке

відтворення мало місце і що сприяє найправильнішому мовному вираженню

показань. Вирішення першого питання досягається аналізом вільної

розповіді свідка, співставленням її з фактами, встановленими в справі;

вирішення другого — постановкою запитань, що уточнюють висловлену

свідком думку, розкривають і встановлюють зміст понять, виразів, які він

вживав.

Тактичні прийоми допиту потерпілого в цьому разі також багато в чому

визначаються обставинами злочину. При виборі тактики допиту, як і при

оцінці показань потерпілого, важливо врахувати сукупність факторів, які

впливають на формування цих показань, і на ступінь їх достовірності. Це

перш за все об'єктивні обставини сприйняття злочинної події (час,

освітлення, погода) і суб'єктивні фактори (психічний стан: переляк,

біль, хвилювання тощо).

Психічний стан потерпілого під час злочину до певної міри визначає й

тактику його допиту. Людина може бути пораненою, психічно травмованою

або заінтересованою у помсті за завдану шкоду. В усіх випадках необхідно

вибрати тактичний прийом допиту, який дозволив би виключити обставини,

що впливають на показання. З'ясувавши психічний стан потерпілого під час

злочинної події, слідчій може поставити йому ряд уточнюючих і

контрольних запитань.

Починаючи допит підозрюваного, слідчий зобов'язаний роз'яснити йому, у

вчиненні якого злочину він підозрюється, про що зазначається у протоколі

(ст. 107 КПК УРСР).

На відміну від допиту свідка, тут своєрідної специфіки набуває

з'ясування даних про особу обвинуваченого, які багато в чому сприяють

визначенню психологічної основи в конкретному випадку для побудови

тактики допиту.

Під час з'ясування обставин, які стали основою для затримання

підозрюваного, слідчий ставить запитання відносно фактів, що передували

злочинній події чи відбулись після неї, з метою встановлення: а) даних

відносно дій підозрюваного і його місцеперебування до злочину, під час і

після нього; б) відомостей, що деталізують його показання; в) інших

даних, що сприяють перевірці показань. З'ясування в ході допиту деталей

обставин, пов'язаних з діями і місцем перебування підозрюваного під час

злочину, має велике значення для встановлення причетності до злочину і

перевірки його показань.

Допит обвинуваченого починається із з'ясування питання про те, чи визнає

він себе винним у пред'явленому обвинуваченні. Після позитивної

відповіді на це питання слідчий пропонує йому дати докладні показання по

суті. Визнання обвинуваченим своєї вини аналізується слідчим,

співставляється з іншими встановленими в справі фактами. Воно не має

переваги над будь-якими іншими доказами в справі.

Якщо обвинувачений заперечує свою вину в якій-небудь частині

пред'явленого обвинувачення, слід детально з'ясувати всі ті факти, якими

він це обґрунтовує.

Якщо заперечення вини прямо протирічить установленим у справі доказам,

слідчий у процесі допиту може повідомити обвинуваченому про це і

пред'явити докази, які підтверджують його вину.

У випадках, коли обвинувачений заперечує свою вину і не бажає давати

показань, слідчий повинен з'ясувати мотиви цієї відмови, пояснити

обвинуваченому, що його пояснення є одним із засобів здійснення права на

захист.

Важливим засобом

виявлення неправдивості показань є їх деталізація. Однак найкраще

впливають докази, які відповідно до їх специфіки можуть бути пред'явлені

чи оголошені в процесі допиту в найдоцільніший момент. Іноді буває

достатнім обмежитися повідомленням обвинуваченому про наявність у справі

доказів, які спростовують певне показання, і назвати їх.

Пред'явлення доказів обвинуваченому з метою викриття неправдивості в

його показаннях, можна здійснювати такими прийомами: а) послідовно, що

дозволяє нарощувати силу їх переконливості; б) з пред'явленням в першу

чергу найбільш переконливих доказів.

В окремих випадках, для встановлення неправдивості в показаннях

обвинуваченого, вдаються до повторного допиту. Тактичний смисл його

проведення полягає в тому, що обвинувачений, який приховує правду, може

допуститися істотних протиріч, проговоритися і цим довести свою «винну»

обізнаність про факти, які могли бути відомі тільки йому в зв'язку з

злочинною подією.

У процесі допиту під впливом почуття каяття, викриття неправдивості в

показаннях, бажання доповнити свої пояснення даними, невідомими

слідчому, обвинувачений може змінити свої показання. Слідчий фіксує як

перші, так і змінені показання, з'ясовує мотиви цих змін і пояснює

обвинуваченому, що пом'якшує вину лише щире каяття.