20. Значення «Слово о полку Ігореве» у світлі світового епосу.

Вершиною української літератури руського часу, безсумнівно, є "Слово о полку Ігоревім" (1187). Твір присвячений опису Ігоревого походу на половців 1185 р., який, на жаль, закінчився поразкою і полоненням Ігоря та його дружинників.

"Слово" складається зі вступу, основної частини і закінчення. У вступі автор звертається до Бонна, роздумує, яким способом змалювати таку важливу в історії Русі подію. Основна частина — це п'ять зв'язаних між собою оповідок: про виступ Ігоревої дружини, перехід у Половецьку землю, дві битви з ворогом і полонення Ігоря, "золоте слово" Святослава, плач Ярославни, втеча Ігоря з полону. Кінцівка — величання Ігоря, князів та дружини. Події у творі викладаються не обов'язково у хронологічній послідовності. Час від часу автор перериває опис походу і згадує минуле, переноситься думкою в інші місця (Київ, Путивль), розмірковує над причинами та наслідками подій, радить, веде суперечку. Така композиція допомагає якнайповніше розкрити тему "Слова" — зображення невдалого походу Ігоревої дружини проти половецьких орд.

Особлива композиція твору, поєднання прозового викладу з поетичним зумовлює труднощі при встановленні його жанру. Серед найпопулярніших визначень — поема, епос, слово.

Характери людей змальовані у поемі досить скупо, але в кожному підкреслено найприкметнішу рису: в Ігоря — хоробрість, у Святослава — мудрість, у Ярославни — вірність. Ці риси розкриті у найхарактерніших для кожного героя ситуаціях: воїна — у битві, політика — у промові, жінки — в очікуванні повернення коханого.

Заголовний герой твору — Ігор. Це чесний і відкритий, гордий та відважний лицар. Нема для нього нічого дорожчого і важливішого, як рідна батьківщина. Смерть не так страшна героєві, як відірваність від любої серцю Русі. "Луцє жь бы потяту быти, нєжє полонену быти",— каже він своїм дружинникам. Рішучого і мужнього Ігоря не зупиняють ні затемнення сонця, ні інші природні знамення. Зі сміливим соколом порівнюють Ігоря брати Всеволод і Святослав.

Тільки військова доблесть і слава важливі для Ігоря, байдужий він до багатства. Трофейними дорогими тканинами мости мостив, щоб прокласти шлях своїй дружині.

Разом з тим персонажеві притаманні надмірне славолюбство, необережність та недалекоглядність. Тільки в полоні Ігор усвідомлює згубність свого необачного походу.

Багато в чому схожий на свого брата Всеволод. У творі він кілька разів названий буй-туром за рішучу, непоступливу, відчайдушну вдачу. Більше за всіх на світі Всеволод любить брата Ігоря: "Одинъ братъ, одинъ свьтъ свьтлыи – ты, Игорю. Оба єсвь Святъславличя!" Всеволод з повагою, довірою і гордістю ставиться до своїх воїв-курян.

Нерозважливим, гарячим Ігорю та його брату автор протиставляє мудрого, досвідченого київського князя Святослава Всеволодовича. Він по-справжньому піклується про долю спустошеної половцями й усобицями рідної землі. Як істинний державний муж, він бачить її порятунок в об'єднанні руських князів, тому й звертається у знаменитому золотому слові, зі сльозами змішаному, до тих могутніх правителів, у чиїх руках була доля Русі. Князь захоплюється славою своїх сусідів і картає їх за байдужість до загальноруських проблем.

Єдиним жіночим образом поеми є Ярославна, яка завжди приваблювала читачів, давала натхнення художникам, композиторам, поетам. Ридаючи в самотині за полоненим чоловіком і його військом, Ярославна звертається до вітра-вітровія, Дніпра-Славутича, сонця пресвітлого і просить їх допомогти знедоленим співвітчизникам. Отже, вона не лише вірна дружина, а й патріотка. Це — сама Україна, її Берегиня.

Ще одним своєрідним героєм твору стає у "Слові..." природа. Ніби одна жива істота, постає вона під час боїв русичів з половцями. Оживає природа і тоді, коли князь втікає з половецького полону і прибуває до Києва. Таким чином, образ природи у творі поступово переростає в образ Руської землі, який також постає з багатої давньослов'янської міфології.

"Слово о полку Ігоревім" наближене до українського фольклору. Воно багате на притаманні усній народній творчості художні засоби. У творі чимало виразних порівнянь: Всеслав — лютий звір, половці — барсове гніздо. До іменників автор влучно добирає постійні епітети: вовк сірий, орел сизий, поле чисте, хмара чорна, море синє, дівчата красні. Символіка образів "Слова..." також, зазвичай, запозичена з фольклору: сокіл — це витязь: місяць — руський князь; зозуля — жінка, охоплена горем; ворон — нещастя.

Часте вживання в поемі і тавтології: сурми сурмлять; мости мостити; ні мислію помислити, ні думою подумати.

Поряд з народнопоетичними автор використовує і засоби книжної мови. Це і риторичні запитання (Що ж ви натворили моїй срібні сивині?), і вигуки (О Бояне, соловію часу давнього). Співець використав й алітерацію: потоп-таша погания полки половєцкьія.

"Слово о полку Ігоревім" — літературна пам'ятка світового значення. Це — гімн генію нашого народу, який зумів упродовж століть поневолення зберегти свою національну самобутність.