83) Поствулканічні явища

Поствулканічна, або фумарольна стадія характеризується суттєвим послабленням вулканічної діяльності, яка проявляється тільки у виході на поверхню численних газово-парових струменів та гарячої води. Схили вулканів на початку цієї стадії нагадують паруючі котли води. Газові струмені, які називаються фумаролами, залежно від температури та складу газів поділяються на: 1) сухі фумароли з температурою вище 500 °С, які містять хлористі сполуки натрію, калію, марганцю, міді та фтору за повної відсутності або незначних кількостях водяної пари; 2) сірчисті, або сольфатари, з температурою 90-300 °С, і вмістом сірчаної та хлористоводневої кислоти; 3) лужні, або аміачні, фумароли з температурою вище 100 °С, гази яких складаються з вуглекислого амонію та сірководню, з домішками парів води; 4) холодні вуглекислі фумароли, або мофети, температура яких нижче 100 °С. Фумароли здебільшого розташовуються групами, або у вигляді ланцюга вздовж тріщин. Висота газових струменів коливається від сантиметрів до декількох метрів. Проходячи скрізь пухкі породи, або рухаючись по тріщинах, гази та пара конденсуючись, залишають на стінках або в порах кірочки, складені різними мінералами. До характерних особливостей поствулканічної стадії належить також виверження водяної пари. При віддаленні від осередку виверження водяна пара перетворюється на викиди сильно мінералізованої води у вигляді гарячих та підігрітих джерел. Такі джерела бувають постійно діючими, або носять періодичний характер. Останні називаються гейзерами (рис. 5.79). Періоди виверження гейзерів здебільшого постійні і становлять від 10 хвилин до 5,5 годин. Температура води в них досягає +94 – +99 °С. Вода гейзерів містить солі натрію, магнію, кальцію, кремнезему. В зв’язку з цим довкола Скалистих гейзерів нагромаджуються відклади пористих вапняків або кременистих туфів, які називаються гейзеритами (5.80). Пара і гази разом з водою можуть викидати рідку грязюку, утворюючи таким чином грязьові вулкани.

85\84) Антропогенний рельєф(техногенний рельєф) — сукупність форм земної поверхні, змінених чи створених діяльністю людини. Розрізняють рельєф, створений безпосереднім впливом людини (терасування й обваловування схилів під час меліорації, утворення насипів, ям, каналів, дамб під час будівництва тощо), та антропогенно зумовлений рельєф, тобто утворений за участю природних процесів, інтенсивний розвиток яких спричинений діяльністю людини (утворення ярів унаслідок нераціонального землеробства, просідання поверхні під гірничими виробками та ін.).Залежно від ступеня і характеру впливу людини розрізняють:змінений,порушений,перетворений.За видом господарської діяльності, під впливом якої змінений природний ландшафт, серед антропогенних ландшафтів виділяють:сільськогосподарські,лісогосподарські,водогосподарські,промислові,урбанізовані (ландшафти поселень),рекреаційні,природоохоронні,ландшафти, що не використовуються (наприклад дика територія).За стійкістю до антропогенних впливів ландшафти класифікуються на:високостійкі,середньостійкі,слабостійкі,нестійкі.

82) Типи вулканів

Линейные вулканы или вулканы трещинного типа, обладают протяжёнными подводящими каналами, связанными с глубоким расколом коры. Как правило, из таких трещин изливается базальтовая жидкая магма, которая растекаясь в стороны, образует крупные лавовые покровы. Вдоль трещин возникают пологие валы разбрызгивания, широкие плоские конусы, лавовые поля. Если магма имеет более кислый состав (более высокое содержание диоксида кремния в расплаве), образуются линейные экструзивные валы и массивы. Когда происходят взрывные извержения, то могут возникать эксплозивные рвы протяжённостью в десятки километров.Вулканы центрального типа имеют центральный подводящий канал, или жерло, ведущее к поверхности от магматического очага. Жерло оканчивается расширением, кратером, который по мере роста вулканической постройки перемещается вверх. У вулканов центрального типа могут быть побочные, или паразитические, кратеры, которые располагаются на его склонах и приурочены к кольцевым или радиальным трещинам. Нередко в кратерах существуют озёра жидкой лавы. Если магма вязкая, то образуются купола выжимания, которые закупоривают жерло, подобно «пробке», что приводит к сильнейшим взрывным извержениям, когда поток газов буквально вышибает «пробку» из жерла.Щитовидные вулканы образуются в результате многократных выбросов жидкой лавы . Эта форма характерна для вулканов, извергающих базальтовую лаву низкой вязкости: она вытекает как из центрального кратера, так и из склонов вулкана. Лава равномерно растекается на многие километры. Как, например, на вулкане Мауна-Лоа на Гавайских островах, где она стекает прямо в океан.Шлаковые конусы выбрасывают из своего жерла только такие неплотные вещества, как камни и пепел: самые крупные обломки скапливаются слоями вокруг кратера. Из-за этого вулкан с каждым извержением становится всё выше. Лёгкие частицы отлетают на более дальнее расстояние, что делает склоны пологими.Стратовулканы, или «слоистые вулканы», периодически извергают лаву и пирокластическое вещество — смесь горячего газа, пепла и раскалённых камней. Поэтому отложения на их конусе чередуются. На склонах стратовулканов образуются ребристые коридоры из застывшей лавы, которые служат вулкану опорой.Купольные вулканы образуются, когда гранитная, вязкая магма вздымается над краями кратера вулкана и лишь небольшое количество просачивается наружу, стекая по склонам. Магма закупоривает жерло вулкана, подобно пробке, которую накопившиеся под куполом газы буквально вышибают из жерла.