21)Делюв. Схили

Схил – це поверхня, на якій в переміщенні речовини визначну роль відіграє складова сили тяжіння, яка орієнтована вниз по схилу. Процеси, які відбуваються на схилах, ведуть до видалення, переміщення, а при сприятливих умовах – до накопичення продуктів вивітрювання, тобто до утворення як випрацюваних, так і акумулятивних форм рельєфу. Схили власне гравітаційні (> 35°) – уламки під дією сили тяжіння скочуються до підніжжя схилів. Це обвальні, осипані, лавинні схили.Схили блокових рухів утворюються при зміщенні вниз блоків гірських порід. Цьому сприяють підземні води та гравітація (20-40°). Це зсувні, опливло-зсувні та схили відсідання.Схили масового зміщення чохла рихлого матеріалу. Залежить від консистенції ґрунту, яка обумовлена кількістю ґрунту у воді (2-40°). Це соліфлюкційні, дефлюкційні, схили повільної соліфлюкції та ін. Схили делювіального (площинного) змиву. Залежать в першу чергу від стану схилів. Спостерігаються на різних за крутизною схилах.Делювіальні схили – схили, на яких переміщення матеріалу вниз по схилу відбувається через стік дощових або талих вод у вигляді тонких переплітаючих ся струминок, густою сіткою покриваючих всю поверхню схилів. У підніжжя схилів формується особливий тип континентальних відкладів – делювій.

22) Водна ерозія

Водна ерозія проявляється у змиванні верхнього шару ґрунту або розмиванні його в глибину під впливом талих, дощових і поливних (іригаційних) вод.За характером руйнування ґрунту водна ерозія поділяється на:краплинну — роздроблення агрегатів ґрунту ударами дощових крапель, внаслідок чого шпарини ґрунту забиваються мулистими фракціями, зменшується водопроникність і посилюється поверхневий стік і змив ґрунту;площинну, або поверхневу, коли ґрунт рівномірно змивається невеликими струмками талих і дощових вод по всій поверхні площі;лінійну, або глибинну, коли ґрунт розмивається углиб концентрованими потоками води;іригаційну, яка виникає в умовах неправильно організованого зрошення на схилових землях, коли по лінії течії поливної води є схили, здатні до розмивання.Розвиток водної ерозії тісно пов'язаний з рельєфом місцевості. Як правило, руйнування ґрунтів починається на схилах крутизною 1-2°. За ступенем змитості ґрунти поділяються на слабко-, середньо-, сильнозмиті та розмиті. Ступінь змитості ґрунту визначається порівнянням еталонного (незмитого) ґрунту з профілем змитого. Притому вважається, що у слабкозмитих ґрунтах змито не більше половини гумусового горизонту Н(А), у середньозмитих — змито верхню частину перехідного (ілювіального) горизонту, а в розмитих ґрунтах ерозією зруйновано весь профіль, і на поверхню виходять ґрунтотворні породи.

23)Тимчас.водотоки.

1. Площинний змив. До флювіальних процесів належать також процеси зумовлені діяльністю тимчасових водотоків, що утворюються під час випадання дощу, танення снігу. Одним з найпоширеніших процесів є площинний змив. При випаданні дощів на рівних пологих схилах, утворюються численні дрібні струмочки. Не дивлячись на незначну енергію, струмочки захоплюють дрібненькі частинки продуктів вивітрювання, що нагромадились на схилі, і переносять вниз. Перенесений ними матеріал називають делювієм, а сам процес площинного змиву – делювіальним процесом. Інтенсивність даного процесу залежить від інтенсивності опадів, складу гірських порід на схилі, особливостей вивітрювання гірських порід, крутизни схилу. Делювіальний процес розпочинається на схилах крутизною 4-50, а отже має поширення як в гірських регіонах, так і на території рівнин. Незважаючи на повільність процесів площинного змиву ( в рік зноситься в середньому 1,5-2мм поверхневого шару), вони відіграють значну роль в сільському господарстві, оскільки вони впливають на родючість ґрунтів. Йде зменшення гумусового шару, знижується вміст гумусу. Лінійна ерозія та її прояв на схилах. На відміну від площинного змиву, при лінійній ерозії тимчасові водотоки виконують значно більший обсяг робіт по трансформації схилів. Утворюється генетично пов’язаний ланцюг генетичних форм. У найбільш загальній формі цей ряд можна уявити у такій послідовності: бо­розна, вибій, яр, балка. Дальшою, вищою формою розвитку ерозійного рельєфу є річ­кові долини. Ерозійні борозни є найпростішими формами ерозійного рельєфу, які утворюються при переході від площинного змиву до лінійного стоку. Глибина становить 3-50 см, ширина здебільшого не перевищує глибину. Поперечний профіль має V - подіб­ну або ящикоподібну форму. Схили круті, часто вертикальні, проте після припинення стоку вони швидко виположуються, борозна розширюється. Глибина і морфологічна виразність цих початкових форм ерозії зростають вниз по схилу. найпростіші форми ерозійного рельєфу виникають у породах, що легко розмиваються во­дою (суглинки, леси тощо), і можуть утворюватися протягом однієї зливи або за 2-3 дні інтенсивного сніготанення.У подальшому вони стають колекторами для більш потужних потоків талих і дощових вод. При достатньому водозборі частина вибоїв інтен­сивно заглиблюється і розширюється, породжуючи нову форму ерозійного рельєфу - яр. Яри мають глибини 10-15 м (іноді до 90 м), ширину - 50 м і більше, характеризуються крутими (часто верти­кальними) стінками, V - подібною формою попереч­ного перерізу. Яр утворює свій власний поздовжній профіль, який вже не співпадає з формою первин­ного схилу (в цьому полягає одна з принципових відмінностей ярів від вибоїв, які загалом зберіга­ють поздовжні профілі схилу, лише дещо зглад­жуючи їх).Яри являють собою активні ерозійні форми, які безперервно розвиваються (збільшується довжина, глибина врізу, приймаються бічні "притоки" - відвершки тощо). Найбільш активною частиною яру є його вершина, за рахунок розмиву якої (поп'ятна або регресивна ерозія) яри по­стійно збільшують свою довжину, а за сприятливих умов можуть вийти за межі схилу, на якому були започатковані, і врізатися у простори межи­річ, сягаючи довжини у сотні метрів і навіть у кілька кіло­метрів (головний стовбур Костянецького яру на Канівщині перевищує 18 км). Швидкість яружної ерозії може бути дуже високою, щорічно довжина окремих ярів зростає на 1- 3м, зафіксовані факти катастрофічного зростання величини яру – до 10-16 м на рік (Чорноземний Центр Росії, Північний Кавказ). Селіві зсуви (!)

24)Профілі рівноваги рік.

Первинний профіль дна русла ріки, здебільшого, характеризується численними виступами, спричиненими наявністю виходів у руслі різних за стійкістю до розмивання гірських порід, наявністю на шляху руху ріки невеликих озер, тощо. В процесі ерозії ріка, поглиблюючи русло, прагне подолати всі нерівності та виступи, які з часом згладжуються. Таким чином, поступово виробляється більш рівна вигнута крива, або профіль.Його формування починається на ранній стадії розвитку ріки і є результатом регресивної ерозії. При однаковому нахилі русла ріки на всьому її простяганні (відрізок АБ на рис. 5.11) максимальна ерозія буде відбуватися в нижній його частині (відрізок аБ) і з часом на цій ділянці профіль дна набуде опуклої форми (абБ). Одночасно на ділянці русла аб, завдяки збільшенню кута його нахилу швидкість течії води зросте і розмивання порід вище точки а посилиться. Це призведе до поглиблення русла на ділянці а – а1, і дно ріки займе положення а1б1бБ. В подальшому посилиться ерозія вище точки а1 і т.д. В кінцевому результаті русло поглибиться настільки, що замість первинного прямолінійного профілю (АБ), виробиться плавна крива лінія(Аб2б1бБ), яка і є профілем ріки. Вважається, що цей профіль відповідає на кожному відрізку долини ріки динамічній рівновазі при існуючих гідрогеологічних умовах та постійному базисі ерозії. Аналіз розвитку річкових долин як у рівнинних, так і гірських областях свідчить, що при відпрацюванні профілю ріки, окрім головного базису ерозії, велика роль належить також місцевим, або локальним базисам, до яких відносяться різні уступи та пороги. На місці порогу, або уступу, виникають водоспади, які розмивають дно уступів і підмивають їх підніжжя внаслідок водоверті. В результаті уступи руйнуються. У таких випадках частина ріки, вище уступу буде розвиватися регресивно відносно нього, а нижня – відносно головного базису ерозії. Тільки після руйнування уступів розвиток профілю долини будеповністю контролюватися головним базисом ерозії

25) Русла рік

26)Меандри

При постійному підмиванні, берег стає обривистим та поступово відступає, збільшуючи крутизну вигину. Одночасно на протилежному березі відбувається поступове нарощування прируслової мілини (рис. 5.13, Б), що в кінцевому результаті призводить до утворення великих заворотів колін русла, які ще називаються меандрами (від назви ріки Меандр у Малій Азії). Таким чином, відбувається поступовий розвиток річкової долини, розширення площі руслових алювіальних відкладів та формування низького намивного берега, який під час повеней періодично заливається водою. Ця частина долини ріки називається заплавою, або заплавною терасою. В результаті такого розвитку ріки поперечний профіль її долини набуває плоскодонної або коритоподібної форми. Завороти та коліна стають ще більш вигнутими і в плані нагадують серію петель, розділених вузькими перешийками (рис. 5.14). В окремих випадках відбувається прорив такого перешийку, що призводить до випрямлення русла ріки. В подальшому відклади, які накопичуються поруч з новим руслом, загачують обидва кінці такого коліна і воно перетворюється на замкнуте озеро. Такі озера під час повеней поступово заповнюються осадками, заростають та перетворюються на болота або сухі низовини. Відокремлені таким чином від русла ріки коліна та закрути називаються старицями.