1.2 Вплив дебіторської заборгованості на фінансові результати підприємства.

При виробленні політики платежів підприємство виходить з порівняння прибутку, додатково одержуваної при пом'якшення умов платежів і, отже, зростання обсягів продажів, і втрат у зв'язку зі зростанням дебіторської заборгованості.

Збільшення дебіторської заборгованості ініціює додаткові витрати підприємства на:

- Збільшення обсягу роботи з дебіторами (зв'язок, відрядження тощо);

- Збільшення періоду обороту дебіторської заборгованості (збільшення періоду інкасації);

- Збільшення втрат від безнадійної дебіторської заборгованості.

Пом'якшення умов комерційного кредиту може полягати у збільшенні терміну кредиту для нових споживачів. Очевидно, що в цьому випадку і традиційні споживачі збільшать термін оплати комерційного векселя.

Широке поширення в управлінні дебіторською заборгованістю (у формуванні політики умов продажів) отримали коефіцієнти інкасації. Коефіцієнти інкасації - частка надходжень від заборгованості певного терміну по відношенню до обсягу реалізації періоду виникнення заборгованості.[3]

Рівень дебіторської заборгованості визначається багатьма факторами: вид продукції, місткість ринку, ступінь насиченості ринку даною продукцією, прийнята на підприємстві система розрахунків та ін Останній фактор особливо важливий для фінансового менеджера.

Основними видами розрахунків є продаж за готівку і продаж в кредит.

В умовах нестабільної економіки переважної формою розрахунків стає передоплата.

Оплата за готівковий розрахунок може бути виконана рублями, за допомогою кредитної картки або дебетової картки. Кредитна картка представляє собою пластикову картку з зазначенням імені власника, присвоєного йому коду, особистого підпису та терміну дії картки. Власник картки може здійснювати покупки в межах певної суми, обумовленої при видачі картки, навіть у тому випадку, якщо в момент покупки вона перевищує залишок на його рахунку. На відміну від кредитної дебетова картка не дозволяє оплачувати покупки при відсутності коштів на рахунку покупця. У Росії деякі великі вітчизняні банки вже почали випуск кредитних карток.

Безготівкові розрахунки виконуються за допомогою платіжних доручень (доручення господарюючого суб'єкта своєму банку про перерахування вказаної суми іншому господарюючому суб'єкту), платіжних вимог (вимога продавця до покупця оплатити поставлені йому за договором товари), акредитивів (доручення банку постачальника, зроблене покупцем через свій банк, про оплаті рахунків постачальника негайно після отримання документів про відвантаження продукції), розрахункових чеків (документ, що містить вказівку чекодавця банку виплати зазначеної суми пред'явнику чека). [9]

Аналіз та управління дебіторською заборгованістю має особливе значення в періоди інфляції, коли подібна іммобілізація власних оборотних коштів стає особливо невигідною. Деякі методи управління заборгованістю в інфляційному середовищі будуть розглянуті нижче.

Управління дебіторською заборгованістю передбачає насамперед контроль за оборотністю засобів у розрахунках. Прискорення оборотності в динаміці розглядається як позитивна тенденція. Велике значення мають відбір потенційних покупців і визначення умов оплати товарів, що передбачаються в контрактах.

Відбір здійснюється з допомогою неформальних критеріїв: дотримання платіжної дисципліни в минулому, прогнозні фінансові можливості покупця з оплати запитуваної ним обсягу товарів, рівень поточної платоспроможності, рівень фінансової стійкості, економічні та фінансові умови підприємства-продавця (затовареність, ступінь потреби в готівки і т. п.). Необхідна для аналізу інформація може бути отримана з інформації, що публікується фінансової звітності, від спеціалізованих інформаційних агентств, з неформальних джерел. Оплата товарів постійними клієнтами зазвичай проводиться в кредит, причому умови кредиту залежать від безлічі факторів.[9]

Контроль за дебіторською заборгованістю включає в себе ранжування дебіторської заборгованості за термінами її виникнення; найбільш поширена класифікація передбачає таку угруповання (днів): 0-30; 31-60; 61-90; 91-120; понад 120. Можливі й інші угруповання. Крім того, необхідний контроль безнадійних боргів з метою утворення необхідного резерву.

Аналіз та контроль рівня дебіторської заборгованості можна проводити за допомогою абсолютних і відносних показників, що розглядаються в динаміці. Зокрема, значний інтерес представляє контроль за своєчасністю погашення заборгованості дебіторами. Для цього, на додаток до показників наявності простроченої дебіторської заборгованості приводиться у формі Л-5 «Додаток до бухгалтерського балансу», можна використовувати коефіцієнт погашаемости дебіторської заборгованості, який розраховується як відношення середньої дебіторської заборгованості з основної діяльності (розрахунки з дебіторами за товари, роботи і послуги; розрахунки за векселями отриманим; аванси, видані постачальникам і підрядчикам) до виручки від реалізації. Значення цього показника залежить від виду договорів, що превалюють на даному підприємстві: так, якщо основний типовий договір передбачає оплату протягом двох тижнів з моменту відвантаження товару, то критичне значення коефіцієнта дорівнює 1 / 26. Таким чином, якщо розрахункове значення коефіцієнта перевершує 1 / 26, можна зробити висновок, що підприємство має проблеми зі своїми дебіторами.

Найбільш уживаними способами впливу на дебіторів з метою погашення заборгованості є напрям листів, телефонні дзвінки, персональні візити, продаж заборгованості спеціальним організаціям.

Таким чином, управління дебіторською заборгованістю представляє собою частину загального управління оборотними активами і маркетингової політики підприємства, спрямованої на розширення обсягу реалізації продукції та полягає в оптимізації загального розміру цієї заборгованості, забезпечення своєчасної її інкасації. В основі кваліфікованого управління дебіторською заборгованістю фірми лежить прийняття фінансових рішень по наступним фундаментальним питанням:

Облік дебіторської заборгованості на кожну звітну дату;

Діагностичний аналіз стану та причин, в силу яких у фірми склалося негативне становище з ліквідністю дебіторської заборгованості;

Розробка адекватної політики та впровадження в практику фірми сучасних методів управління дебіторською заборгованістю;

Контроль за поточним станом дебіторської заборгованості.

Політика управління дебіторською заборгованістю представляє собою частину загальної політики управління оборотними активами і маркетингової політики підприємства, спрямованої на розширення обсягу реалізації продукції та полягає в оптимізації загального розміру цієї заборгованості та забезпеченні своєчасної її інкасації.

Завданнями управління дебіторською заборгованістю є:

- Обмеження прийнятного рівня дебіторської заборгованості;

- Вибір умов продажу, що забезпечують гарантоване надходження грошових коштів;

- Визначення знижок чи надбавок для різних груп покупців з точки зору дотримання ними платіжної дисципліни;

- Прискорення запитання боргу;

- Зменшення бюджетних боргів;

- Оцінка можливих витрат, пов'язаних з дебіторською заборгованістю, тобто упущеної вигоди від невикористання коштів, заморожених в дебіторській заборгованості.

Якість дебіторської заборгованості оцінюється також питомою вагою в ній вексельної форми розрахунків, оскільки вексель виступає високоліквідним активом, який може бути реалізований третій особі до настання строку його погашення. Вексельне зобов'язання має значно більшу силу, ніж звичайна дебіторська заборгованість. Збільшення питомої ваги отриманих векселів в загальній сумі дебіторської заборгованості свідчить про підвищення її надійності та ліквідності.[12]

Особливої ​​актуальності проблема дебіторської заборгованості набуває в умовах інфляції, коли відбувається знецінення грошей. Щоб підрахувати збитки підприємства від невчасної оплати рахунків дебіторами, необхідно від простроченої дебіторської заборгованості відняти її суму, скориговану на індекс інфляції за цей термін.

На сучасному етапі розвитку бізнесу організації, підприємства, індивідуальні підприємці зіштовхуються з недобросовісними партнерами, невозратом боргів, що породжує виникнення конфлікту інтересів.

Прострочена дебіторська заборгованість істотно підвищує витрати організації, зменшує фактичну виручку, рентабельність та ліквідність оборотних коштів, що негативно позначається на фінансовій стійкості, підвищує ризик фінансових втрат компанії.

Управління дебіторською заборгованістю є частиною політики підприємства в області управління оборотними коштами, і полягає вона в оптимізації загального розміру даного виду заборгованості та забезпечення своєчасного її стягнення. Тому управління дебіторською заборгованістю потрібно здійснювати на всіх етапах взаємодії з контрагентами, як на стадії проведення переддоговірних процедур, так і до фактичного виконання визначених у договорі зобов'язань.

Більшість компаній відчувають фінансові труднощі, пов'язані з несплатою боргів, побоюються впровадити у себе на підприємстві систему управління дебіторською заборгованістю на увазі недостатності грошових коштів, трудових резервів, інших факторів.

Управління дебіторською заборгованістю можна розділити на ряд напрямів:

початок роботи з боржниками з моменту укладення договору про відстрочення платежу. На цьому етапі необхідно володіти інформацією щодо розмірів заборгованості, про найменування контрагента, про зобов'язання, з якого виникла заборгованість, предмет договору, термін його виконання.

початок роботи з підготовки переговорів з боржником. На цьому етапі, у разі несплати заборгованості в терміни, передбачені договором, на наступний день після настання строку платежу необхідно повідомити боржника про необхідність сплатити борг, вказати про закінчення строків платежу, про суму боргу, про наслідки, які можуть виникнути для нього при несвоєчасній оплаті відповідно до укладеного договору. При проведенні переговорів особливу увагу приділяється психологічному моменту.

початок роботи з підготовки і направлення претензії. На даному етапі кредитор готує письмове звернення до боржника з вимогою про сплату боргу за грошовим зобов'язанням, про відшкодування збитків, сплати штрафу, усунення недоліків поставленої продукції, проданої речі, виконаної роботи у визначений у претензії термін.

початок роботи з підготовки і направлення позовної заяви до суду. На цьому етапі кредитор усвідомивши, що в добровільному порядку з боку боржника заборгованість погашена, не буде, переходить до стягнення заборгованості в судовому порядку. Позов є процесуальним засобом захисту порушеного або оскарженого права, властивим позовної формі судочинства.

початок роботи щодо стягнення заборгованості в суді. На цьому етапі кредитор здійснює заходи щодо стягнення кредитором заборгованості з дебітора у судовому порядку, тобто цей етап починається з моменту розгляду справи в суді і закінчується стягненням заборгованості в судовому порядку.