Тема: Журналістика в Зах. Україні (Австрія) (1772 – 1860ті рр..)

1. Історичні умови, причини, виникнення періодики чужими мовами.

2. Перша спроба україномовного видання «Русалка Дністровая».

3. Революція 1848 року і поява першої укр.. газети «Зоря Галицькая».

4. Два напрями в укр. суспільському житті Галичини: москвофільство та народовство.

5. Москвофільська преса. Газета «Слово» та інші. Дискусія навколо «Слова».

6. Видання народовського спрямування: «Вечорниці», «Нива», «Мета», «Русалка» і т д.

7. Журнал «Правда» як провідне видання народовців, його зв'язок з Східною Україною. Історія журналу.

2. «Руса́лка Дністро́вая» — перший західноукраїнський альманах, виданий у Будапешті (1837) заходами літературного гуртка «Руська трійця» Маркіяном Шашкевичем, Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем. У передмові до «Русалки Дністрової» підкреслена краса української народної мови та народної словесності і поданий список найбільш важливихнаддніпрянських літературних і фольклорних видань того часу. Після передмови («Передслів'я») М. Шашкевича матеріал розташований у чотирьох частинах:

Фольклористична частина «Пісні народні» відкривалася науковою розвідкою І. Вагилевича «Передговор к народним русским пісням», за якою подавалися зразки дум, обрядових,історичних та ліро-епічних пісень, записаних у різних районах краю.Оригінальні твори видавців складали другу частину — «Складання», куди ввійшли ліричні поезії М. Шашкевича («Згадка», «Погоня», «Розпука», «Веснівка», «Туга за милою», «Сумрак вечерний»), його ж оповідна казка «Олена», дві поеми («Мадей» та «Жулин і Калина») І. Вагилевича і наслідування народної пісні «Два віночки» Я. Головацького.Третій розділ — «Переводи» — подав сербські народні пісні у перекладах М. Шашкевича і Я. Головацького та уривок із чеського «Краледвірського рукопису». В історико-літературному розділі «Старина» (з передмовою М. Шашкевича) опубліковані історичні та фольклорні твори, діловий документ та бібліографічну відомість про слов'янські й українські рукописи, що зберігаються в Онуфріївському василіанському монастирі Львова. Тут же — критична рецензія М. Шашкевича на етнографічну розвідку Й. Лозинського «Рускоє весілє».

Альманах «Русалка Дністровая» вийшов замість приготованого 1834, але забороненого віденською цензурою (на основі думки церковної влади у Львові) збірки «Зоря». Альманах і його видавці зазнали переслідувань місцевих церковних і світських властей. Із 1000 надрукованих примірників «Русалки Дністрової» 800 сконфіскувала львівська поліція.

3. «Зоря Галицька» — перша українська щотижнева газета, яка виходила з травня 1848 року по 9 квітня 1857 року у Львові. Виникла як органГоловної Руської Ради. Перший номер «Зорі Галицької» датований 15 травня 1848 року. Заснована як тижневик, у 1849—1853 роках вона виходить двічі на тиждень, далі знову повертається до попередньої періодичності. До 1851 року була органом Головної Руської Ради, друкувала всі офіційні документи ГРР; згодом почала торкатися і економічних і навіть господарських проблем галицьких русинів. «Зоря Галицька» проголошувала ідеї окремішності і єдності українського народу. В газеті друкувалися твори М. Шашкевича, М. Устияновича, О. Духновича та інші. З 1851 року перейшла на московофільські позиції, друкувалась на «язичії». З 1853 року перетворилася на літературний журнал..

Мова:

• 1848—1851 роки — близька до народної;

• 1851—1854 роки — язичіє;

• 1855—1857 роки — народна мова.

Першим редактором був Антін Павецький — один із засновників і активний член ГРР, який видавав «Зорю Галицьку» на власні кошти. У липні1850 року А. Павенцький передав «З. Г.» у власність Ставропігійському інститутові. Редагування поклали на І. Гушалевича. З 10 червня 1853року редактором став Б. Дідицький, потім С. Шехович (1854), П. Костецький (1855-56), М. Савчинський (1857).

В 1857 році газета перестала виходити через фінансові труднощі.

Головна́ Ру́ська Ра́да (оригінальне написання — Головна Руска Рада^[1]) — перша українська політична організація у Галичині. Створена 2 травня 1848 у Львові під час революції вАвстрійській імперії для оборони прав українського населення.

У маніфесті від 10 травня 1848 Головна Руська Рада заявила про єдність усього 15-мільйонного українського народу і підтримала національні права всіх поневолених народів Австрійської імперії. Головна Руська Рада вимагала поділити Галичину на дві окремі адміністративні одиниці: східну — українську і західну — польську; об'єднати в одну провінції українські землі —Галичину, Буковину і Закарпаття; викладання в школах та видання урядових розпоряджень вести українською мовою.

Головна Руська Рада складалася з 30 членів — представників греко-католицького духовенства та інтелігенції. Головою ГРР був обраний єпископ Григорій Яхимович, пізніше — крилошанинМихайло Куземський. Рада поділялася на відділи політичних прав, шкільництва, селянських справ, фінансовий та ін. ГРР підпорядковувались «менші» ради. До місцевих рад (бл. 50) входило по троє представників від селян, міщан, шляхти, дяків і 18 представників від інтелігенції (в тому числі 10 священиків). ГРР створила національну гвардію, а на Підкарпатті для боротьби з угорськими загонами — народну самооборону і батальйон гірських стрільців.

Головна Руська Рада організувала культурно-освітнє товариство Галицько-Руську матицю, відкрила Народний Дім у Львові. 19 жовтня 1848 скликала Собор руських учених, видавала першу в Галичині українську газету «Зоря Галицька». 1851 року ГРР була розпущена.

4. Москвофільство^[1] (москалефільство^[2], русофільство) — мовно-літературна і суспільно-політична течія серед українського населення Галичини, Буковини і Закарпаття у 1819—1930-х рр. Відстоювала національно-культурну, а пізніше — державно-політичну єдність з російським народом і Росією.

Основні передумови виникнення москвофільства: втрата українським народом власної державності, багатовікове іноземне поневолення, роздрібненість і відокремленість окремих земель, денаціоналізація освіченої еліти та низький рівень національної самосвідомості мас .

Перші прояви москвофільства у Закарпатті сягають кінця 18 — початку 19 ст., коли звідти до Росії переселилися відомі вчені й громадські діячі І. Орлай, М. Балудянський, В. Кукольник, П. Лодій, які зайняли високі посади в російських урядових та наукових інституціях й користувалися великим впливом при царському дворі. Підтримуючи постійні стосунки зі своєю батьківщиною, вони сприяли зростанню там зацікавленості Росією, особливо її культурним життям, мовою і літературою.

Народо́вці — суспільно-політична течія серед молодої західно-української інтелігенції ліберального напрямку, що виникла в 60-х роках 19 століття у Галичині.

Проводила культурно-освітницьку роботу, організувала Товариство імені Шевченка у Львові (1873), українські інституції «Просвіта», «Руська Бесіда» та ін.

В 1899 році народовці з частиною радикалів організували Українську національно-демократичну партію, яка відіграла основну роль в уряді ЗУНР. З 1919 ця партія стала називатися«Українська трудова партія». В 1925 ввійшла до Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО). Народовці, виходячи з того, що українці — це окрема нація, яка проживала на території від Кавказу до Карпат, виступали за єдність всіх українських земель та розвиток єдиної української мови на основі народної говірки. На початку своєї діяльності народовці проводили значну культурницьку роботу ліберального напряму. Організаційними центрами народовського руху стали редакції журналів: «Вечерниці» (1862-63), «Мета» (1863-64), «Нива» (1865), «Русалка» (1866).

До народовців належали переважно представники української інтелігенції-письменники, вчителі, лікарі, юристи, студенти. Група письменників, педагогів і громадських діячів, зокрема, Сидір Воробкевич, Володимир Шашкевич, Ксенофонт Климкович, Федір Заревич, Кость Горбаль, Данило Танячкевич, Корнило Устиянович — організували на зразок київської Громади студентські та учнівські організації (громади) у навчальних закладах Галичини. Через діяльність громад, в яких їх учасники вивчали українську літературу та історію, збирали етнографічний і фольклорний матеріал, влаштовували літературні вечори і концерти, народовці прагнули пробудити національну самосвідомість в української молоді.

Використовуючи нові конституційні закони, прийняті австро-угорським урядом, народовці заснували ряд культурно-освітніх товариств «Руська Бесіда» (1861), а при них — український театр(1864), «Просвіту» (1868). Вони відкривали читальні, бібліотеки, видавали твори українських письменників, шкільні підручники, влаштовували театральні вистави та щорічні Шевченкові вечори-концерти. У 1873 у Львові, при фінансовій і моральній підтримці меценатів з Наддніпрянської України, виникло Літературно-Наукове Товариство ім. Т. Шевченка, яке в 1892реорганізувалося в Наукове Товариство ім. Т. Шевченка.

5. У 1989 році вперше силами членів Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка була видана газета «Слово». Випускаючий редаткор — Радчук Віталій Дмитрович. Газета мала формат А4 і до 3-го числа робилася ксекокопічно. Перші номери «Слова» 1989 року робилися напівлегально, за умов дотримання конспірації, тобто потай від небажаного ока, щоб уникнути нерідких тоді переслідувань з конфіскацією тиражу. Надалі — у форматі А3 із застосуванням традиційних технологій. Газета «Слово» від початку 1990-х років була фактично основним друкованим органом Товариства української мови. 1992 року газета відійшла від Товариства і як незалежна змінила спрямування. Газета не припинила свого існування й досі, але видається вкрай рідко і нерегулярно. Головним редактором газети «Слово» був і залишається журналіст Олександр Сопронюк.

6. «Ни́ва» —— газета, виходила у Львові (1865) тричі на місяць, як правило — щодекади, тобто 10,20,30 числа кожного місяця. Редагував «Ниву» педагог і журналіст Кость Горбаль; вийшло 20 номерів.

Художня політика «Ниви» успадкувала позиції «Мети». В основному корпус опублікованих тут творів складали передруки з українських видань.

Т.Шевченко: поема «Петрусь», вірш „А.О.Козачковському”;

Марко Вовчок: повість «Інститутка»;

О. Стороженко: оповідання «Стехин Ріг» та ін.

З'явилася низка перекладів Михайла Старицького з М. Лермонтова, І. Крилова, М. Огарьова, Г.Гайне.

Найвидатнішим оригінальним автором «Ниви» був Ю.Федькович: „Сафат Зінич”, „Побратим”, „Три як рідні брати”, „Буковинські вірши з голосами”. Особливе місце в часописі займала театральна критика.

«Мета» — український тижневик та орган Українського Католицького Союзу (УКС), який виходив у Львові між роками 1931-1939.

У зміст входили статті з ліберально-католицької точки зору на теми політичного розвитку в УРСР, в країнах Заходу та по всьому світу — а також репортажі про діяльність Української греко-католицької церкви. У газеті підкреслювалась роль у церкві жіноцтва та молоді, присвячувались окремі розділи літературно-культурним справам.

Редагували В. Кузьмович, М. Гнатишак, Михайло Демкович-Добрянський та ін. У 1931-1932 рр. виходив безплатний додаток «Література – Наука – Мистецтво».

Ця газета виходить надалі у Львові. Адреса пл. Юра, 5, м. Львів, Україна, 79000. тел. [phone], 334-073. Свідоцтво про реєстрацію КВ 4266 e-mail: [e-mail] , [e-mail]