Природний рівень безробіття (u*) відповідає обсягу внп, що наближається до потенційного.

Фактичний рівень безробіття визначається за формулою:

U = Uфр + Uстр + Uцикл , (10.3)

де Uфр – рівень фрикційного безробіття, %;

Uстр – рівень структурного безробіття, %;

Uцикл – рівень циклічного безробіття, %.

Циклічним безробіттям називають перевищення фактичного рівня безробіття над природним. Його величина знаходиться з виразу:

Uцикл = U - U*, де U > U*. (10.4)

Співвідношення між зміною циклічного безробіття і обсягом виробництва ВНП визначається за допомогою закону Оукена.

Закон Оукена формулюється таким чином:

Перевищення фактичного рівня безробіття над природним на 1% призводить до втрат внп порівняно з його потенційним обсягом на 2,5% (2-3%).

Економічні розрахунки згідно із законом Оукена здійснюються за формулою:

Y – Y*

────── = - β * (U – U*), (10.5)

Y*

де Y – фактичний обсяг виробництва ВНП;

Y* - потенційний обсяг виробництва ВНП;

β – емпіричний коефіцієнт еластичності (чутливості) зміни ВНП до динаміки циклічного безробіття;

U – фактичний рівень безробіття, частки одиниці;

U*– природний рівень безробіття, частки одиниці.

3 Інфляція – це стійка тенденція до зростання середнього (загального) рівня цін.

Перенасичення грошовими знаками каналів грошового обігу є наслідком цього явища. Інфляція може бути притаманна будь-якій фазі економічного циклу. На фазі економічного зростання може спостерігатися інфляція, що носить назву природної (π*).

Природна інфляція (π*) складає 2-3% на рік та характерна для повної зайнятості ресурсів і потенційного обсягу виробництва ВНП. Вона не призводить до втрат ВНП.

Темп інфляції (π) – це відносна зміна середнього (або загального) рівня цін.

Темп інфляції (π) визначається за формулою:

P – P(-1)

π = ────── * 100% , (10.6)

P(-1)

де π – темп інфляції, %;

P – середній рівень цін у поточному році;

P(-1) – середній рівень цін у минулому (попередньому) році.

Повзуча (повільна) інфляція - < 20% на рік;

галопуюча – 20-100% на рік;

гіперінфляція – 100-1000% на рік;

супергіперінфляція - > 1000% на рік.

ОСНОВНИМИ ПРИЧИНАМИ ІНФЛЯЦІЇ Є:

1) грошова емісія, незабезпечена товарною масою;

2) кредитна емісія;

3) криза валютно-фінансової системи;

4) зростання бюджетного дефіциту та державного боргу;

5) мілітаризація економіки, оскільки вона є причиною збільшення видатків бюджету, додаткового поглинання матеріальних та трудових ресурсів, а отже, вилучення їх із сфери виробництва споживчих товарів, збільшення споживчого попиту з боку зайнятих в оборонній промисловості;

6) державна монополія;

7) монополізм підприємств;

8) диспропорції в економіці;

9) механізм оподаткування (при збільшенні податку на прибуток проявляється тенденція до зниження обсягів виробництва);

10) інфляція цінової надбавки (підвищення цін з метою компенсації майбутніх збитків, які можливі в результаті організаційної реструктуризації в економіці).

Відповідно до причин виникнення розрізняють:

1) ІНФЛЯЦІЮ ПОПИТУ, яка виникає внаслідок зростання сукупного попиту за умови, що фактичний обсяг ВНП близький до потенційного, а сукупний попит (AD) зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни, намагаючись урівноважити попит і пропозицію, зростають.

0

Рис. 2. Графік інфляції попиту

Інфляція попиту була притаманна нашій економіці на початку 90-х років XX століття, коли уряд України фінансував свій бюджетний дефіцит, скориставшись друкарським верстатом, і величезні черги людей збиралися в магазинах з метою позбутися паперових грошей, які швидко знецінюються, і придбати якомога більшу кількість товарів „про запас”.

До причин інфляції попиту належать:

а) немонетарні:

• розширення державних (військових і соціальних) замовлень;

• зростання попиту на засоби виробництва в умовах майже повної завантаженості виробничих потужностей;

• зростання доходів населення в результаті узгоджених дій профспілок;

• зміни в асортиментній структурі сукупного попиту (AD) призводять до зростання загального рівня цін, бо ціни на нові товари є вищими за ціни на традиційні товари;

б) монетарні:

• зростання номінальних касових залишків, яке обумовлене: збільшенням грошової бази, вилученням грошей із сектору майна, використанням фінансових активів та боргових зобов’язань як платіжних засобів;

• зростання швидкості обігу грошей, яке викликане інфляційними очікуваннями макроекономічних суб’єктів („втеча від грошей”);