- •Основні терміни
- •Тема 1. Вступ. Основні тенденції суспільного розвитку країн світу після Другої світової війни. Україна в контексті світового розвитку.
- •Предмет та основні завдання курсу “ Історія сучасного світу ”. Джерела та українська історіографія
- •1.2. Поділ та класифікація країн світу
- •10. Південно – Східна Азія.
- •11. Австралійський світ.
- •12. Тихоокеанський світ.
- •3. Зміни у світі після Другої світової війни. Формування нової системи міжнародних відносин на основі принципу мирного співіснування
- •Тема 2. Соціально – політичний та економічний розвиток країн Західної Європи у другій половині хх – початку ххі століття
- •Особливості повоєнної відбудови та подальшого розвитку держав Західної Європи
- •2. Європейська інтеграція. Вплив Європейського Союзу (єс) на розвиток інтеграційного процесу в Європі.
- •3. Україна і Європейський Союз
- •Тема 3. Країни Східної Європи. 1945 – 2006 рр.
- •Література
- •1. Основні демократичні перетворення у східноєвропейських країнах після Другої світової війни.
- •Демократичні перетворення 1945-1946 рр.
- •2. Наростання внутрішньої нестабільності у 50-80-х роках.
- •3. Демократичні перетворення у країнах Східної Європи у 80-90-роки хх ст. Україна і східноєвропейські країни.
- •Загальні риси революцій в країнах Східної Європи:
- •Тема 4. Сша та Канада і їх вплив на світовий ринок
- •1. Зростання зовнішньополітичної активності сша у післявоєнні часи. Канада після Другої світової війни; загострення національних проблем
- •Внутрішня та зовнішня політика сша 50–90–х років. Соціально – економічний розвиток Канади 1980 – 2006 рр.
- •Зростання впливу сша на міжнародному рівні після розпаду срср і країн комуністичного блоку
- •Тема 5. Срср 1945 – 1991 рр. Виникнення та розвиток нових незалежних держав на пострадянському просторі
- •Література
- •Срср у повоєнні часи. Основні принципи зовнішньополітичної доктрини срср. Радянський Союз і проблеми безпеки в Європі та світі
- •2. ”Перебудова” і розпад срср. Загострення національних проблем, активізація національних рухів
- •Тема 6. Росія у 1991 – 2006 рр. Україна і Російська Федерація у новітні часи
- •1. Політичний та соціально – економічний розвиток Російської Федерації у 1991 – 2006 рр
- •Видатні російські вчені хх століття
- •Становлення та розвиток українсько – російських відносин у новітню добу
- •Тема 7. Країни Азії та Африки. Країни Латинської Америки
- •Література
- •Розпад колоніальної системи, створення та розвиток незалежних держав афро-азіатського та латиноамериканського континентів
- •Особливості розвитку країн Південно-Східної Азії. Відносини України з державами Азії та Африки
- •3. Розвиток латиноамериканських країн у новітні часи. Україна у відносинах з державами Латинської Америки
- •Тема 8. Глобальні тенденції розвитку сучасного світу
- •Література
- •Виникнення та розвиток глобалізаційних процесів у сучасному світі
- •2. Глобалізація та проблеми збереження державного суверенітету
- •Виміри глобалізації
- •Міжнародний поділ праці
- •Участь України в процесах глобалізації
Тема 7. Країни Азії та Африки. Країни Латинської Америки
План
1.Розпад колоніальної системи, створення та розвиток незалежних держав афро-азіатського та латиноамериканського континентів.
2.Особливості розвитку країн Південно – Східної Азії. Відносини України з державами Азії та Африки.
3.Розвиток латиноамериканських країн у новітні часи. Україна у відносинах з державами Латинської Америки.
Література
Ладиченко Т., Коляда І. Всесвітня історія. Вік ХХ. – К., 1995.
Новейшая история стран Европы и Америки. ХХ век. 1945 – 2000. В. 3 – х ч. \ Под ред. А. Родригеса и М. Пономарёва. – М., 2001. – Ч.2.
Новітня історія України: 1900 – 2000 рр./ Слісаренко А., Гусєв В., Дрожин В. та ін. – К., 2000.
Українська РСР на міжнародній арені. Зб. документів і матеріалів. 1944 – 1961 рр.; 1962 – 1970 рр.; 1971 – 1975 рр; 1976 – 1980 рр. К., 1963, 1977, 1981, 1984.
Україна на міжнародній арені. Зб. документів і матеріалів. 1991 – 1995. В 2 – х кн., – К., 1998.
Барач Д. Ден Сяопин / Пер.с. вент. В.С. Иванова. – М.: Международные отношения, 1989. – 264 с.
Бергер П.Л. Східно-Азійський капіталізм // Капіталістична революція: П’ятдесят пропозицій щодо процвітання, рівності і свободи /Пер. з англ. С.О. Макеєв, І.П. Дзюб, І.О. Кресіна; передм. В.К. Черняка.- К.: Вища школа, 1995.- С. 147-176
Васильев Л.С. История Востока: В 2т. Учебник для студентов вузов.- М. : Высшая школа, 1998.- Т. 2.
Декларація – заява Федерації за демократичний Китай // Невичерпність демократіїї: Видатні діячі минулого і сучасності про вільне демократичне суспільство і права людини /Упоряд. О.І. Терех, Я.Г. Оксюта.- К.: Укр. письменник, 1994.- С. 159-160
Жданов Н.В., Игнатенко А.А. Ислам на пороге ХХІ веке. – М.: Политиздат, 1989 – 352 с.
Сигемицу М. Подписание Акта о капитуляции// От Мюнхена до Токийского залива: Взгляд с Запада на трагические страницы истории Второй мировой войны: Перевод/сост. Е.Я. Трояновская.- М.: Политиздат, 1992. – 448 с.
Шергін С.О. Азіатсько–тихоокеанський регіон: исторія та сучасність. Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1993.- 91 с.
Основні поняття: деколонізація, неоколоніалізм, західна модель розвитку, капіталістичний шлях, “третій світ”, модернізація, парламентська монархія, японське “економічне диво”, “культурна революція”, “соціалістична ринкова економіка”.
Розпад колоніальної системи, створення та розвиток незалежних держав афро-азіатського та латиноамериканського континентів
Закінчення Другої світової війни стало новим етапом у житті народів Азії та Африки. У ХХ ст. колоніалізм в основному вже вичерпав себе. По-перше, економічно європейським державам, насамперед Великій Британії, стало зрозумілим, що набагато вигідніше вивозити капітали до країн Азії та Африки для будівництва промислових і сільськогосподарських підприємств, оскільки тут була велика кількість дешевої робочої сили, джерел сировини та енергоносіїв. Окрім того, не існувало необхідності витрачати великі кошти на охорону навколишнього середовища, як у країнах Європи.
У колоніальних країнах було закладено основи гірничодобувної промисловості, запрацювала система постачання сировини в Європу в обмін на промислові товари та сформувалася місцева буржуазія, що могла контролювати цю діяльність за участю й під керівництвом європейського капіталу. Друга причина - політична. Зміни в політичному устрої країн Західної Європи, рух до демократії виявилися несумісними з існуванням колоній, які були фактично відірвані від суспільства. Отже, європейським країнам стало невигідно утримувати колонії. Водночас у самих країнах Азії та Африки виникли умови для посилення національно-визвольного руху. Серед чинників, що сприяли цьому, слід назвати прагнення національної буржуазії посісти панівне становище у своїх країнах, зростання ролі інтелігенції та робітничого класу, створення нових партій та організацій.
Процес деколонізації, тобто ліквідація колоніального володарювання й надання політичної незалежності народам, розтягнувся на декілька десятиріч. В основному його поділяють на три етапи.
1-й етап (1945-1955 рр.) розпочався революціями у В’єтнамі та Індонезії. Їхні колишні метрополії – Франція та Голландія, відновивши власну державність після німецької окупації, спробували повернути панування над цими країнами, але в багатолітній кровопролитній війні зазнали поразки. Лаос, який в жовтні 1945 року оголосив незалежність, був знов окупований Францією і виборав свободу лише в 1954 році разом із Камбоджею.
Інакше повелися англійці зі своїми колоніями в Азії, які вимагали незалежності. Лейбористський уряд підтримав національні сили залежних країн, передавши в їхні руки всю повноту влади. У 1947 р. було створено незалежні уряди в Індії та Пакистані, 1948 року – у Бірмі, Ізраїлі, Шрі-Ланці (Цейлон). Так протягом першого етапу деколонізації з’явилося 15 суверенних держав із населенням 1,2 млрд. чол.
2-й етап (середина 50 – кінець 60-х рр.) був більш організованим і планомірним у питаннях про надання незалежності колоніям. Велика Британія вчасно подбала про додаткову підготовку управлінських, військових кадрів, лікарів, аби не допустити хаосу в нових державах і зберегти в них свій вплив. Для цього колонізатори нерідко йшли на контакт із національно-визвольними рухами. У той період незалежність дістали 7 країн Азії, 37 – Північної та Екваторіальної Африки.
Особливе значення мав 1960 рік, коли Генеральна Асамблея ООН з ініціативи СРСР прийняла Декларацію про надання незалежності колишнім колоніальним країнам. Цей рік було визнано „роком Африки”, коли одразу 17 країн стали незалежними. Тільки у випадку з Алжиром Франція використала всі сили й засоби, щоб перешкодити незалежності. Протягом 1954-1962 рр. вона вела колоніальну війну, яка була пов’язана з більшою інтегрованістю двох економік, а також з відкритими в Алжирі родовищами нафти. Лише в 1962 році завдяки підтримці світової громадськості та ООН Алжир став незалежним.
На 3-му етапі, що розпочався в першій половині 70-х рр.. ХІХ століття, було ліквідовано залишки колись могутніх колоніальних імперій. У 1975 році впала остання з них – португальська, надавши незалежність Анголі, Мозамбіку, Сан-Томе і Принсіпі. До середини 90-х рр. одинадцять країн Південної Африки набули державного статусу. Зазначимо, що більшість африканських країн зберегли тісні зв’язки з метрополіями. Багато з них входять до Британської та Французької співдружності націй. Прихід до влади у Південно-Африканській Республіці нового уряду, який узявся за ліквідацію расистської системи, зумовив надання в 1990 році незалежності Намібії – останній колонії в Африці.