- •Змістовий модуль 4. Облік товарно-матеріальних запасів
- •4.1. Поняття, склад товарно-матеріальних запасів, завдання їх обліку та оцінка
- •4.2. Визначення вартості запасів
- •4.3. Системи обліку товарно-матеріальних запасів
- •4.4. Методи оцінки вибуття запасів
- •Порівняння методів оцінки
- •4.5. Відображення товарно-матеріальних запасів у фінансовій звітності
Порівняння методів оцінки
ТОВАРНО-МАТЕРІАЛЬНИХ ЗАПАСІВ ТА ЇХ ВПЛИВУ НА ПОКАЗНИКИ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ ($)
№ з/п |
Зміст (пп. 1,2,3 взято з табл. 4.6) |
Методи оцінки запасів |
|||
FIFO |
Середньозваженої собівартості |
LIFO |
|||
|
1 |
Залишок на початок періоду |
1000 |
1000 |
1000 |
|
2 |
Надходження |
620 |
620 |
620 |
3 |
Звіт про |
Виручка від реалізації |
1080 |
1080 |
1,08 |
4 |
прибутки та |
Собівартість реалізованих товарів |
600 |
648 |
720 |
5 |
збитки |
Валовий прибуток (3-4) |
480 |
432 |
360 |
6 |
Баланс |
Залишок на кінець періоду |
1020 |
972 |
900 |
Метод середньозваженої собівартості. Середня вартість одиниці запасу визначається діленням загальної вартості товарів для продажу на кількість одиниць товарів для продажу.
Середньозважена ____Вартіть товарів продажу___________
вартість одиниці = Кілкість одиниць товарів для продажу
запасу
У нашому прикладі (табл. 4.7):
(200*5+80*6+20*7)/200+80+20=(1000+480+140)/300
Середньозважена вартість одиниці товару дорівнює 5,4. Застосувавши цей показник до кількості реалізованих товарів знайдемо собівартість реалізованих товарів (5,4 • 120 = 648), яка буде ображена у Звіті про прибутки та збитки, а до кінцевого залишку запасів — вартість товарно-матеріальних запасів на кінець звітного періоду для відображення у Балансі (5,4 • 180 = 972).
Метод середньої вартості здавна був поширений у нашій країні. Він простий у використанні і систематичний, за що і був обраний практиками. Але цей метод не відображає динаміку цін протягом звітного періоду та їх тенденцію.
Метод списання останніх надходжень — Lifo. У назві методу підкреслюється припущення, що одиниці товару, придбані останніми, списуються на реалізацію у першу чергу. Так, у нашому прикладі, собівартість реалізованих товарів, підрахована за методом Lifo, становить 720:
20 • 7 = 140
80 • 6 = 480
20-5= 100
720
Вона відрізняється від аналогічного показника, визначеного за методом Fifo (600) і більше відповідає поточній вартості реалізованих товарів. Тому собівартість реалізованих товарів, підраховану за методом Lifo і відображену у Звіті про прибутки та збитки можна вважати близькою до її реального значення. Разом з тим, метод Lifo відкриває простір для маніпулювання: великі закупки наприкінці облікового періоду збільшать собівартість реалізованих товарів і, відповідно, зменшать суму отриманого доходу. Залишки запасів на кінець періоду, визначені за методом Lifo , складаються із початкових запасів і перших надходжень. У нашому прикладі після списання на реалізацію 120 одиниць товарів, починаючи з останнього надходження, у залишок на кінець періоду включається 180 одиниць із початкового залишку:
180-5 = 900;
або: 1 ,000 + 620 - 720 = 900.
Їх сума, вказана у Балансі, менша за суму запасів, оцінених за методом Fifo (1020), і може не відповідати поточній вартості товарно-матеріальних цінностей, оскільки базується на давніх закупках.
Отже, розглянуті методи оцінки запасів і визначення собівартості їх реалізації призводять до різних результатів, що має певні наслідки у фінансовій звітності і впливає на величину прибутку як поточного, так і наступного року. Таким чином, вибір методу оцінки запасів досить серйозно впливає на величину податку з прибутку. Тут бухгалтери стикаються з дилемою: визначити точну суму прибутку чи зменшити суму податку з нього? Тому в багатьох країнах держава регулює застосування методів оцінки запасів. Так, наприклад, у Великій Британії Управлінням податкових зборів, а також стандартом SSAP 9 не дозволяється використання методу Lifo, а в інших країнах, навпаки, він дозволену національними стандартами (у США — стандартами GAAP, у Росії — Правилами бухгалтерського обліку).
Хоча до недавнього часу метод Lifo вважався допустимим альтернативним підходом, з 1 січня 2005 року його використання заборонено Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку 2 «Запаси».
В той же час, це не означає, що компанії^повинні повністю відмовитися від використання цього методу. Його можна застосовувати для складання управлінської звітності.
Вибір методу оцінки запасів і формули визначення собівартості реалізації є обов'язковими елементами облікової політики. Він залежить від специфіки діяльності, фінансового впливу даних методів і витрат, пов'язаних з їх застосуванням. При цьому слід обрати той метод, який найбільш точно відображає фінансовий стан компанії і результати її діяльності.
Методи Fifo та середньозваженої собівартості — найбільш поширена на практиці і, за винятком випадків, коли доцільно використовувати метод специфічної ідентифікації, є основними методами, представленими у МСБО 2 «Запаси».
Крім розглянутих методів визначення собівартості запасів на основі фактичних витрат, у бухгалтерській практиці використовуються також інші підходи до визначення собівартості, а саме: стандартні (нормативні) витрати і роздрібні ціни.
Стандартні витрати враховують нормативні рівні використання основних і допоміжних матеріалів, праці, а також економічної і виробничої потужності. Вони регулярно аналізуються і в разі необхідності переглядаються.
Метод роздрібних цін застосовується підприємствами роздрібної торгівлі для оцінки великої кількості одиниць запасів, що швидко змінюються і забезпечують однакову норму прибутку та для яких неможливо застосовувати інші методи визначення собівартості. За цим методом собівартість запасів визначається шляхом зменшення вартості їх продажу на відповідний відсоток валового прибутку.
Методи стандартних витрат та роздрібних цін можуть використовуватися для зручності, якщо результати приблизно дорівнюють собівартості.
За загальноприйнятою практикою, підприємству не дозволяється вільний перехід від одного методу оцінки товарно-матеріальних запасів до іншого, — цим забезпечується порівнюваність показників фінансових звітів. Зміна в обліковій політиці — досить значна подія, і у фінансовій звітності повинні бути розкриті всі причини, що викликали цю зміну, а також всі їх наслідки.
Оскільки підприємства, як правило, використовують великий асортимент запасів, постає запитання: чи може воно застосовувати різні формули собівартості до різних видів запасів? Відповідь знаходимо у ПКТ-1: підприємство повинне застосовувати ту саму формулу собівартості до всіх запасів подібного походження і подібного способу використання на цьому підприємстві. Для запасів, що мають різний характер чи спосіб використання, може бути виправданим застосування різних формул собівартості. У той же час, різниця у географічному розташуванні запасів (і відповідних правилах оподаткування) сама по собі не є підставою для застосування різних формул собівартості.