Юридичні властивості Конституції.
Юридичні властивості конституції — це її якісні характеристики, що відрізняють даний правовий акт від актів поточного законодавства.
1. Вища юридична сила конституції позначає її місце в правовій системі країни. Жоден інший правовий акт, прийнятий в Україні, не може суперечити Конституції України, як за формою, так і за змістом. Жодний акт не може змінювати чи скасовувати положення Конституції України, за винятком актів, прийнятих у порядку, передбаченому самою Конституцією України. Передбачені Конституцією правові акти повинні прийматися в повній відповідності з установленої нею же процедурою. Норми Конституції України мають пріоритет перед всіма іншими правовими актами, прийнятими органами влади, як самої України, так і АРК, і муніципальних утворень. Всі органи державної влади, місцевого самоврядування, посадові особи, організації, громадяни й іноземці, що знаходяться на території України, зобов'язані дотримуватись Конституції України.
2. Пряма дія Конституції означає, що норми Конституції діють незалежно від наявності чи відсутності акту, який конкретизує її положення, а фізичні і юридичні особи вправі звертатися в суд за захистом порушених прав, посилаючись безпосередньо на норми Конституції. У той же час цілий ряд статей Конституції не може діяти без конкретизуючого акту, наприклад норми, що регламентують діяльність Верховної Ради України не можуть бути реалізовані, насамперед, без закону, який передбачає порядок формування Верховної Ради України.
3. Дія Конституції України на всій території країни.
4. Конституція виступає як база, основи правової системи Україниї. Вона не тільки регулює основні відносини в різних сферах суспільного життя, але також установлює види нормативно-правових актів, що входять у правову систему України, порядок їхнього прийняття і юридичну силу. Конституція називає деякі закони, що повинні обов'язково бути прийняті законодавцем, зокрема, установлює перелік питань, з яких повинні бути прийняті закони (ст.92).
5. Особлива правова охорона Конституції.
У літературі розрізняється охорона і захист Конституції. Під охороною Конституції розуміється комплекс заходів для усунення перешкод у реалізації Конституції і запобіганню конституційних порушень.
Захист Конституції — усунення конкретних порушень конституційних норм. Якщо охорона Конституції спрямована в майбутнє, на попередження конституційних правопорушень, то захист Конституції починається лише при вчиненні конституційного правопорушення.
Однак, на думку більшості вчених, охорона Конституції містить у собі її захист.
Охорона Конституції здійснюється в порядку конституційного контролю, який здійснюється спеціалізованим органом — Конституційним Судом України, і в порядку конституційного нагляду, який здійснюється цілим рядом органів, зокрема, прокуратурою України.
6. Особливий порядок внесення в неї змін та доповнень до Конституції.
Конституцію України відрізняє особливий, більш складний, у порівнянні з іншими актами, порядок перегляду і внесення в неї виправлень. Цей порядок має своєю метою забезпечення стабільності Конституції України, а разом з нею і всієї правової системи України.
Е.І. Козлова виділяє таку властивість конституції, як її верховенство, і розуміє під нею те, що з нормами конституції повинна узгоджуватись діяльність усіх державних, громадських структур, громадян у всіх сферах життя; підпорядкування держави конституції, праву
Е.І. Козлова виділяє наступні основні риси конституції:
1. Особливий суб'єкт, який встановлює конституцію або від імені якого вона приймається. Так, сучасні конституції приймаються від імені народу, і, найчастіше, — народом на референдумі. При цьому в історії людства існували й октройовані конституції — тобто конституції, даровані монархом (вищим органом влади) народу.
2. Установчий, первинний характер конституційних установлень (приписів). Ця риса тісно зв'язана з першою — з особливістю суб'єкта. Народ у демократичній державі є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади, і тільки він володіє її вищим проявом — установчою владою. Під установчою владою розуміється право приймати конституцію і за її допомогою встановлювати засади (основи) суспільного і державного ладу. Установчий характер конституції виявляється й у тому, що її встановлення (приписи) є первинними, виступають як першооснова для поточного законодавства, регулюючи базові, основні суспільні відносини в різних сферах життя суспільства.
3. Всеохоплюючий характер конституційної регламентації, тобто, як уже відзначалося, норми конституції торкаються основних суспільних відносин у всіх сферах життя суспільства.
4. Особливі юридичні властивості конституції: верховенство, вища юридична сила, виступає ядром правової системи держави, особлива охорона конституції, особливий порядок прийняття і внесення змін до конституції.
До перерахованих рис конституції як джерела конституційного права, як основного закону О.Е. Кутафін додає її політичну спрямованість і великий ідеологічний потенціал. Політична й ідеологічна спрямованість українських конституцій найбільше яскраво виявлялася в радянський період — так, Конституція УРСР носила яскраво виражений класовий характер, проголошувала диктатуру міського і сільського пролетаріату і найбіднішого селянства. Конституція України 1996 р. менш політизована, ніж її попередниці, вона проголосила політичну й ідеологічну багатоманітність. Однак будь-яка конституція тією чи іншою мірою несе ідеологічне і політичне навантаження. В даний час в українській Конституції це виражається в проголошенні України демократичною правовою державою, зведення людини, її прав і свобод у ранг вищої цінності й ін.
А.А. Безуглов і С.А. Солдатов додають до основних рис конституції її реальність, тобто відповідність конституційних норм суспільним відносинам, що виникає в дійсності, однак реальність конституції не відноситься, на нашу думку, до рис конституції — факторів, що характеризують її місце і роль у житті суспільства. Реальність — умова ефективності як конституційних норм, так і норм поточного законодавства, оскільки норми, що не відображають реальний стан суспільних відносин у суспільстві, є „мертвими”, не здатними ефективно регулювати суспільні відносини. Такими нормами виступали, наприклад, норми Конституції УРСР 1938 р., що закріплюють права і свободи людини, що, щоправда, не перешкодило цьому правовому акту функціонувати як Основний закон більш 40 років.