Аспекти теорії системи управління інвестиційним ризиком

Оцінка ризикованості та доходів - основа, на якій базу­ються раціональні та розумні рішення про вкладання коштів. Між ризиком та доходами існує пряма залежність. Фінансова діяльність неминуче пов'язана з ризиком. І яких би зусиль не при­кладав господарюючий суб'єкт для мінімізації ризиків, вони завжди існують — питання тільки в їх величині. "З Божою допо­могою у вас завжди буде якась кількість збитків. Але ви самі не повинні нариватися на ризик".

Управління ризиком — це серцевина управління фінанса ми будь-якого господарюючого суб'єкта. В основі фінансового управління - здатність керувати балансовими і позабалансовими портфельними ризиками. Під величиною ризику прийнято розуміти ймовірність настання тієї чи іншої небажаної події, де під останнім розуміється подія, несприятлива для чистої поточної вартості фірми. На жаль, до поняття фінансового ризику певною мірою можна застосувати висловлювання маршала Фоша про військове мистецтво: сутність його досить проста, але, до нещастя, його складно запровадити в життя.

Інвестиційний капітал має три важливі якості: він мобільний, уразливий і рідкий. А тому винятково розбірливий і се­лективний. Він направляється туди, де інвестиційний клімат сприятливий і є певні визначені можливості для одержання прибутку. Через свою мобільність і уразливість капітал мігрує між районами і країнами; через свою рідкість (у світовому масштабі!) капітал повсюдно користується високим попитом і не може бути примножений за рішенням того чи іншого уряду.

Інвестиції [investment] — використання грошей з мегом одержання доходу і/або нарощення капіталу. Інвестиції є відкладеним споживанням. Інвестувати означає "розлучитися з гроти» на сьогодні, щоб одержати більшу їх суму в майбутньому" Інвестор (покупець, вкладник) —той, хто при інвестуванні думає насамперед про мінімізацію ризику. На відміну від інвестора спекулянт [від лат. speculatio вистежування, видивляння, споглядання, умогляд] готовий йти на розрахований ризик, а гравець - на будь-який ризик.

Інвестора не цікавлять ваші труднощі і проблеми; інвестор примхливий, обережний і цинічний. Для нього вирішальними є відповіді на п п’ять основних питань:

• скільки грошей він може на цьому проекті заробити?

• скільки грошей він може на цьому проекті втратити?

• як він зможе повернути свої гроші?

• хто ще бере участь у цьому проекті?

• хто сказав, що цей проект гарний?

Управління ризиком — це процес ідентифікації й оцінки ри зику з наступним вибором способу дії виходячи з наявності альтернативних сценаріїв розвитку подій. Цільова функція —зменшення дисперсії цінності фірми (але ніяк не максимізація цінності фірми). А саме, аспектами теорії системи управління інвестиційними ризиками є:

І Ідентифікація ризику (який ризик викликає дану дію/бездіяльність (дана трансакція) для банку? Пам'ятай про те, що немає доходу без витрат (ризику).

2 Вимір величини ризику і побудова профілю ризику в залежності цінності фірми від величини ризику (яка саме величина ризику, викликається даною трансакцією? Яку саме величину ризику несе дана трансакція?)

3 Визначення наявності альтернативних сценаріїв дії. Нема альтернативи — немає дії — "принцип усвідомленої бездіяльності" — за винятком тих випадків, коли фірма з тих чи інших причин не має можливості взагалі ухилитися від ризику. (Чи маємо ми можливість ухилитися від ризику?).

4 Чи є сенс ризикувати взагалі? Як цей ризик співвідноситься очікуваним доходом? (не менш 3:1) Побудова кривої байдужості (кривої терпимості до ризику).

5. Ухвалення рішення про допустимість/неприпустимість вели чини ризику для валюти балансу фірми ( Чи можемо ми собі дозволити таку величину ризику? Бійся збитків, а прибутки прийдуть самі собою.). Визначення обсягів операцій, при цьо­му обсяг є функцією волатильності. 6. Визначення вартості страхування і/ або хеджування і вар­тості ухилення від ризику взагалі як відмови від майбутніх до­ходів.

7. Ухвалення рішення (вибір системи дій), виконання і контроль. X. Аналіз раніше розпочатих дій чи бездіяльності в історичній ретроспективі.

Класифікація ризиків. Ризики діляться на чисті та спеку­лятивні. Чисті ризики означають можливість отримання збитку або нульового результату. Спекулятивні ризики виражаються в ймовірності отримати як прибуток, так і збиток від операцій.

Звичайно розрізняють наступні види ризиків (ризики внутрішні і зовнішні):

Внутрішні ризики.

Основні види підприємницького ризику: Виробничий ризик. Пов'язаний з виробництвом продукції, товарів, послуг із здійсненням будь-яких видів виробничої діяльності. Причини ви­никнення ризику: можливе зниження передбачуваних обсягів ви­робництва, ріст матеріальних та інших витрат, сплата високих відсотків по залучених коштах та податків.

Комерційний ризик. Виникає в процесі реалізації товарів і послуг. Причини - зниження обсягів реалізації товарів і послуг у результаті зміни кон'юнктури ринку збуту, підвищення закупівельних цін, непередбачене зниження обсягів закупівель, втрати товару в процесі обертання, підвищення витрат у процесі обер­тання (у торгівлі). У будь-якій господарській діяльності завжди існує небезпека втрат, що випливає із специфіки тих або інших господарських операцій. Небезпека таких втрат - це комерційні ризики. Комерційний ризик означає невпевненість у можливому результаті, невизначеність цього результату діяльності. Складо­вою частиною комерційних ризиків є фінансові ризики.

Фінансовий ризик. Виникає в сфері відносин підприємств з банками та іншими фінансовими інститутами. Вони зв'язані з імовірністю втрат яких-небудь грошових сум або їх недоотриманням. Вимірюється відношенням залучених коштів до власних.

Фінансові ризики - це спекулятивні ризики. Інвестор, здійснюючи венчурне вкладення капіталу, заздалегідь знає, що для нього можливі тільки два види результатів: прибуток або збиток.

Особливістю фінансового ризику є імовірність виникнен­ня збитку в результаті проведення яких-небудь операцій у фінан­сово-кредитній і біржовій сферах, здійснення операцій з фондо­вими цінними паперами, тобто ризику, який витікає з природи цих операцій.

До фінансових ризиків належать (на прикладі банківсь­ких установ):

- кредитний ризик;

- відсотковий ризик;

- валютний ризик;

- ризик упущеної фінансової вигоди;

- бізнес-ризик;

- інвестиційний ризик та інші, які ми розглянемо нижче.

Кредитний ризик [default risk] — 1) ризик того, що пози­чальник не сплатить по позичці; 2) ймовірність того, що вартість частини активів фірми, а особливо кредитів, або буде зведена до нуля, або фактична прибутковість по даній частині активів вия­виться значно нижчою очікуваного рівня; 3) ймовірність непо­вернення кредитів; 4) ймовірність значних збитків по кредитах і інших активах унаслідок невиконання позичальником своїх зо­бов'язань. [Номінальна і ринкова вартість кредитів]. Бізнес-ризик - це здатність підприємства підтримувати заходи на вкладений капітал.

Інвестиційний ризик - це ризик втрати всього інвесторного капіталу, а також очікуваного доходу.

Реінвестиційний ризик — невизначеність прибуткового активу з фіксованим доходом, породжувана непередбачуваної процентної ставки, по якій доходи від активу можуть бути реінвестовані.

Процентний (ринковий, курсовий) ризик — 1) ризик того, що ціна активів упаде через ріст норми відсотка; 2) імовірність того, що зміна процентних ставок зменшить чисту процентну маржу банку; 3) несприятливі зміни вартості активів і пасивів унаслідок зміни процентних ставок; 4) імовірність скороченим спреда банку між процентними доходами і процентними витрата ми внаслідок зміни процентних ставок; 5) невизначеність доходу від цінного папера з фіксованим доходом, що виникає внаслідок несподіваних коливань вартості активу через зміни процентної ставки; 6) небезпека втрат комерційними банками, кредитами, установами, інвестиційними фондами, селенговими компаніями в результаті перевищення відсоткових ставок, що виплачуються ними на залучені кошти, над ставками за наданими кредитами.

Процентний, інвестиційний та бізнес-ризик можуть бути об’єднані під назвою системного ринкового ризику. Для комерційних банків - це ризик того, що протягом певного періоду вартість залучених банком коштів (відсоток, який банк вишині сплатити за їх зберігання) може обігнати середню процентну ставку за кредитами, тобто банк може вийти на негативний спред. Це відбувається, якщо виникає розрив (геп), незбалансованість активів та пасивів зі змінною та фіксованою ставками. У нашому випадку - це:

1) перевищення пасивів зі змінною ставкою над актива­ми з фіксованою ставкою при зростанні процентних ставок;

2) перевищення активів зі змінною ставкою над пасивами з фіксованою ставкою при падінні процентних ставок.

Із процентним ризиком зв'язаний валютний ризик. Ва­лютний ризик — 1) ймовірність того, що зміна курсів іноземних валют приведе до появи у фірми збитків унаслідок зміни ринко­вої вартості його активів і пасивів; 2) невизначеність у прибутко­вості іноземного фінансового активу, зв'язана з невідомим зазда легідь курсом, по якому іноземна валюта буде обмінюватися ми валюту інвестора. Валютні ризики є небезпекою валютних втрат при проведенні зовнішньоекономічних, кредитних та інших ва­лютних операцій.

Ризик упущеної фінансової вигоди - це ризик настання непрямого (побічного) фінансового збитку (не отриманий прибу­ток) у результаті нездійснення якого-небудь заходу (наприклад, страхування) або при зупинці господарської діяльності.

Ризик ліквідності — 1) ймовірність того, що кошти, не­обхідні для покриття депозитів, що вилучаються, і задоволення попиту на кредити, виявляться в потрібний момент недоступні, що приведе до несподіваних збитків для банку; 2) ймовірність по­яви дефіциту наявних коштів у момент, коли в них відчувається потреба. Розрізняють ліквідність миттєву, середньострокову і довгострокову.

Ризик неплатоспроможності (банкрутства) — це ризики, що впливають на життєздатність фірми в довгостроковому періоді; характеризуються імовірністю того, що капітал банку зможе покрити збитки від діяльності. Якщо банк видав занадто велику кількість поганих кредитів або ринкова вартість значної частини його портфеля цінних паперів знижується, це призво­дить до серйозних втрат капіталу при їх продажу, а його рахун­ки, призначені для компенсації подібних збитків, виявляються перевантаженими. Якщо інвестори і вкладники довідаються про цю проблему і починають вилучати свої кошти, банк, як прави­ло, швидко втрачає ліквідність, що змушує регулюючі органи оголосити банк неплатоспроможним і закрити його.

Банкрутство банку може призвести до того, що його акціонерам повернеться лише невелика частина коштів, які вони довірили даній установі. Вкладники, кошти яких не були застра­ховані, також ризикують тим, що вони втратять свої заощаджен­ня частково або цілком. З цієї причини рівень цін на банківські акції, дохід по них і по великих незастрахованих депозитах може вже на ранній стадії служити індикатором, що свідчить про на­явність у банку проблем із платоспроможністю. Якщо інвестори вважають, що шанси банку збанкрутувати занадто великі, рин­кова вартість його акцій звичайно починає падати, і він змуше­ний пропонувати більш високі процентні ставки по своїх депо­зитних рахунках та інших запозиченнях для того, щоб залучити необхідні ресурси. Економісти називають даний феномен дисціннішою ринку — ринковий рух процентних ставок і вартості цінних паперів спрямовано в бік, протилежний інтересам фірми, яка зіштовхнулася з проблемами. (Банкір дає вам гроші лише тоді, коли ви не маєте потреби в них. Якщо вам дійсно потрібні гроші, виходить, ви в скрутному фінансовому становищі. А якщо ви в скрутному становищі, то банкіру ви не цікаві. Якщо тільки мова не йде про державний банк). Подібна ситуація змушує фірму здійснювати корінну зміну своєї політики і діяльності з метою переконати інвесторів у їх безпідставних побоюваннях щодо фірми. У зв'язку з цим, ризик банкрутства може бути приблизно оцінений за допомогою наступних показників:

• різниця ринкових ставок по боргових зобов'язаннях, емітова­ним банком, і державних цінних паперах з аналогічними термінами погашення. Збільшення даної різниці означає, що інвестори будуть констатувати підвищення ризику збитків від операцій по покупці боргових цінних паперів банку.

• співвідношення ціни акцій банку і його річного прибутку в розрахунку на одну акцію. Дане співвідношення найчастіше знижується тоді, коли інвестори переконані, що капіталу бан­ку недостатньо для покриття взятих на себе ризиків.

• мультиплікатор акціонерного капіталу — відношення акціо­нерного капіталу (чистої вартості) до сукупних активів банку, зниження якого може свідчити про збільшення ступеня ризи­ку акціонерів банку і власників його боргових зобов'язань. У банків складає близько 15 пунктів, у великих банків — більше 20. Оскільки акціонерний капітал повинен покривати збитки по активах, бо чим вище значення мультиплікатора, тим ви­ще ризик банкрутства. Органи регулювання і нагляду вправі закрити банк, у якого частка власного капіталу в сукупних активах падає нижче 2% (мультиплікатор дорівнює 50).

• співвідношення придбаних коштів і сукупних пасивів. Під придбаними коштами, як правило, розуміють незастраховані депозити, запозичення на міжбанківському ринку в інших банків, корпорацій і урядових органів, які повинні бути по­вернуті протягом року.

Психологія кредитора в ситуації сумнівної позички: запе­речення, гнів, спроба домовитися, депресія і прийняття (згода, сми­ренність). Зміст рекомендацій — якнайшвидше просуватися до останньої стадії — прийняття ситуації. Оскільки перші три стадії звичайно проходять швидко, найбільшою перешкодою виявляється стадія депресії.

Принцип диверсифікованості припускає, що якщо креди­тор і не в змозі оцінити ризик окремих позик, то він може це зро­бити по відношенню до всього кредитного портфеля. Позички, що веде до диверсифікованості кредитного портфеля, цінніше для банку, чим та яка цього не забезпечує. Перша заслуговує знижки, друга — премії. Умова "або бери, або іди".

Ризик недоодержання прибутку — імовірність зміни чистого прибутку банку; це ризик, що відноситься до чистого прибутку банку (після відрахування усіх витрат, включаючи податки).

Інфляційний ризик — імовірність того, що підвищення цін на товари і послуги (інфляція) зненацька зведе до нуля купі­вельну спроможність прибутку банку і його виплат акціонерам.

Забалансові ризики — це ризики, породжувані зобов’язаннями, що не зареєстровані в балансі.

Ризик аффіляції— ризик вразливості — будучи дочірнім підприємством холдингової компанії, банк піддасться всім ризи­кам, які їй можуть загрожувати.

• Технологічний ризик — ризик того, що в результаті технологічних змін існуючі системи виробництва і збуту застаріють і, тим самим, зменшаться капітал фірми і її здатність отримувати прибуток.

Ризик зловживань — імовірність того, що власники . фірми, її службовці або клієнти порушать закон, а це спричинить збитки внаслідок шахрайства, розтрати, крадіжки чи інших не­законних дій.

Ризик некомпетентності — банківська справа є однією з тих сфер економіки, у відношенні якої мало хто з нас може дозво­лити собі нічого не знати. Наприклад, одним із ключових фак­торів, що визначає структуру конкретного банківського кредит­ного портфеля, є досвід і кваліфікація менеджерів в галузі різних видів кредитування (чи конкретного виду кредитування).

Ризик ефективності операцій — ризик того, що поточна неефективність банку приведе до скорочення потоку доходів.

Ризик розрідження капіталу — імовірність падіння при­бутку на одну акцію в зв'язку з випуском акцій на суму, що пере­вершує потенціал і активи банку, що веде до їх знецінення і втра­тою контролю над ними.

Ризик ринкової стратегії — ризик того, що банк неадек­ватно визначить власний ринок і/чи не зможе забезпечити наданні фінансових продуктів і послуг, що створюють чи попит задовольняють вже існуючі потреби.

Ризик потенційних збитків — максимальна сума можливих втрат банку.

Зовнішні ризики.

Політичний ризик — 1) ймовірність того, що зміна зако­нодавчих чи регулюючих актів усередині країни або за її межами негативно вплине на прибуток, операції і перспективи фірми; політичний ризик зв'язаний не тільки з конкретною країною, але і сусідніми країнами, регіоном, і навіть геополітикою — благополучний Кувейт, але поруч Ірак; 2) невизначеність прибут­ковості іноземних фінансових активів, зв'язана з можливим об­меженням інтересів інвесторів урядом країни емітента.

Ризик регулювання — ризик того, що непередбачені дії або бездіяльність регулюючих органів зменшать капітал фірми і її здатність вести прибуткову діяльність. Цей ризик можна також визначити як правовий (ймовірність зміни законодавства, вимірювана через частоту зміни).

Ризик клієнта — ризик того, що конкуренти перехоплять ринки і клієнтів фірми і тим самим підірвуть її капітал і здатність приносити прибуток. Цей ризик можна також визначити як діло­вий чи конкурентний.

Країнний ризик — вимір ступеня ризику по кожній країні. Відповідно до країнного ризику країни можна розділити на "інве­стиційно привабливі "(із сприятливим інвестиційним кліматом...) та "інвестиційно непривабливі". Як правило, для встановлення міри країнного ризику використовуються наступні показники:

• (політичний і правовий) + культура і менталітет (склад розу­му) народу, його казки і прислів'я (лінь і жадібність), кількість телефонів і вживання мила на душу населення;

• розвиненість комунікацій узагалі, чистота суспільних туа­летів (?) як характеристика культури народу;

• частка державного і приватного сектора в економіці;

• національний склад і національно-територіальний розпо­діл — ймовірність міжнаціональних конфліктів;

• віросповідання, число провідних конфесій і ймовірність релігійної ворожнечі;

• число чиновників на душу населення і корупція;

• природні багатства;

• залежність від експорту/імпорту;

• торгівельний баланс; ВВП на душу населення;

• кредитний рейтинг;

• геополітичне положення;

• міжнародні резерви/імпорт;

• міжнародні кошти — загальноприйняті в міжнародних еко­номічних відносинах засоби платежу (золото, ВКВ і т.п.);

• коефіцієнт обслуговування зовнішнього боргу — відношення щорічно виплачуваних країною-боржником сум, що йдуть на сплату відсотків і на погашення боргу до її валових доходів від експорту;

• резервна позиція в МВФ / імпорт;

• експорт / ВНП;

• рівень інфляції та ін. Загалом, використовуються дані платіж­ного балансу. Ціль аналізу — виділити країни з великим де­фіцитом платіжного балансу, великими витратами на обслуго­вування боргу і/або низькими показниками валютних резервів.

У термінах сучасної теорії портфеля країнний ризик може бути розділений на систематичний і несистематичний. Несисте­матичний країнний ризик може бути знижений за допомогою диверсифікованості банківського портфеля міжнародних активів і пасивів. Тому особливою турботою є систематичний країнний ризик. Найважливіша проблема для ризик менеджерів — вимір ризику і встановлення адекватної ризикової премії.

Політичні, соціальні і правові безладдя в таких країнах, як Мексика, Бразилія, Аргентина, Іран, Ірак, Кувейт, Афганістан, Сальвадор, Філіппіни, країни СНД є прикладом країнних ри­зиків. Дві фундаментальні проблеми: 1) уразливість до зовнішніх шоків (наприклад, падіння нафтових чи сировинних цін); 2) не­здатність встановити в економічних системах слаборозвинених країн ринкові стимули і ринкову дисципліну (про що свідчать, на­приклад, неконтрольований ріст грошової маси і гіперінфляція). Ступені ризику:

Допустимий ризик. У якості припустимого ризику прийма­ють загрозу повної втрати прибутку від того чи іншого проекту, Допустимий ризик - вклали 100 тис. грн. і 100 тис. грн. отримали.

Критичний ризик пов'язаний з недоотриманням виручки, коли витрати доводиться відшкодовувати за свій рахунок.

Катастрофічний ризик призводить до банкрутства підприємства, втрати інвестицій або навіть особистого майна.

У фінансах ризик вимагає компенсації, тому ми і говори­мо про співвідношення "ризик-дохід". Імовірність настання яких-небудь подій характеризується розподілом ймовірностей. Основний статистичний показник такої невизначеності — се­реднє квадратичне відхилення.

Чітка формалізація процедури прийняття рішення в умо­вах невизначеності, заснована на її (невизначеності) послідовно­му розв'язанні — основа управління ризиком; математика і здо­ровий глузд; ідентифікація ризику, його вимір, способи хеджування і ухилення від ризику.

Ключовий фактор — величина ставки (у грі), ретельне зважування ціни можливої помилки. Великі ставки — це не­стабільні прибутки. "Тунельне" бачення: перед очима тільки великі виграші. В інвестуванні капіталу доводитися також йти на певний ризик, тобто вибирати ту або іншу міру ризику.

Наприклад, інвестор повинен вирішити, куди йому потрібно вкласти капітал: на рахунок у банк, де ризик невеликий, але і доходи невеликі, або в більш ризикований, але більш при­бутковий захід (селенгові операції, венчурне інвестування, покуп­ка акцій). Для вирішення цієї задачі потрібно кількісно визначи­ти величину фінансового ризику і порівняти міру ризику альтер­нативних варіантів.