7.3. Організаційний розвиток на підприємстві

Організаційний розвиток передбачає удосконалення діючих і впровадження нових методів і форм організації виробництва та праці. Для здійснення виробничого процесу необхідне його матеріально-технічне забезпечення і відповідна організація, тобто раціональне й ефективне поєднання праці персоналу з знаряддями та предметами праці. 

Організація праці являє собою систему заходів, спрямованих на найбільш раціональне використання робочої сили у виробництві. Поєднання учасників трудового процесу забезпечується різними формами поділу та кооперації праці, організацією обслуговування робочих місць, установленням раціональних режимів праці і відпочинку. 

Основними напрямками організаційного розвитку є: 

• удосконалення організації виробництва (посилення безперервності та гнучкості виробництва, погодженості по тривалості і продуктивності всіх взаємозалежних підрозділів виробництва, раціоналізація організації потоку та використання засобів виробництва тощо); 

• поліпшення організації праці (впровадження комплексу заходів, заснованих на досягненнях науки та передового досвіду, що дає можливість досягти оптимального поєднання техніки та людей у виробничому процесі, ефективніше використовувати матеріальні та трудові ресурси, дозволяє підвищити продуктивність праці, поліпшити її умови, зробити працю більш змістовною та привабливою); 

• раціоналізація елементів господарського механізму (системи управління, планування та прогнозування, фінансування, матеріального стимулювання, ресурсного забезпечення, науково-технічного обслуговування виробництва) та перехід підприємства на ринкові відносини з державою й іншими контрагентами. 

Основними сучасними тенденціями організаційного прогресу також є: прискорення темпів розвитку окремих суспільних форм організації виробництва (деконцентрація, кооперування, конверсія, диверсифікація), поглиблення мотивації праці, розвиток колективної форми організації й оплати праці. 

7.4. Інвестиційне забезпечення інноваційних процесів

Інвестиції — це довгострокові вкладення капіталу в об'єкти підприємницького й іншого видів діяльності з метою одержання прибутку. Розрізняють внутрішні (вітчизняні) і зовнішні (іноземні) інвестиції.

Внутрішні інвестиції розділяються на:

• фінансові (придбання акцій, облігацій і інших цінних паперів, вкладення грошей на депозитні рахунки в банках тощо);

• реальні чи капітальні вкладення (вкладення грошей у капітальне будівництво, розширення та розвиток виробництва);

• інтелектуальні (підготовка фахівців, передача досвіду, ліцензій, "ноу-хау" тощо).

Зовнішні інвестиції поділяються на:

• прямі (дають інвестору повний контроль над діяльністю іноземного підприємства);

• портфельні (забезпечують інвестору лише право на одержання дивідендів на придбані акції закордонних підприємств).

Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути: основний капітал (знову створюваний і той, що потребує модернізації), оборотний капітал, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності.

Одна з найбільш важливих господарських задач, які повинні вирішувати підприємства - це вигідне вкладення грошових ресурсів із метою одержання максимального доходу. Інвестиційна політика визначає найбільш пріоритетні напрямки вкладення капіталу, від яких залежить ефективність господарської діяльності, та забезпечення найбільшого приросту продукції і прибутку на кожну гривню витрат.

У сучасних умовах найбільшу частину інвестицій підприємства направляють у капітальне будівництво на розширене відновлення основних засобів. При відсутності проекту капітальних вкладень кращим способом інвестування є зберігання грошей на депозитах надійного банку чи придбання контрольного пакету акцій перспективного підприємства, завдяки чому можна впливати на діяльність цього підприємства і направляти його інвестиції з вигодою для себе.