Методичні вказівки до вивчення питань теми

Спадкове право - це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини, що виникають у зв'язку з спадкуванням. Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Склад спадщини (обсяг прав та обов'язків спадкодавця), коло спадкоємців, виникнення права на спадкування та деякі інші важ­ливі моменти пов'язані з часом відкриття спадщини. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Спадкодавцем може бути лише фізична особа. Якщо йдеться про спадкування за заповітом, то спадкодавцем може виступати лише дієздатна особа, яка розуміє значення своїх дій і може ними керувти. Коло спадкоємців є значно ширшим. Відповідно до ст. 1222 ЦК України спадкоємцями можуть бути фізичні особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщи­ни, а також юридичні особи та інші учасники цивільних відносин - держава, територіальні громади тощо. Закон визначає випадки усунення спадкоємців від права на спадкування (ст. 1224 ЦК України).

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. За своєю сутністю складання заповіту є одностороннім правочином — дією однієї сторони, яка мо­же бути представлена однією або кількома особами (ч. З ст. 202 ЦК України).

Заповідач визначає зміст заповіту та його основні положення. Заповідач має право призначити коло спадкоємців, визначити обсяг спадщини, зробити заповідальний відказ, покласти на спадкоємців інші обов'язки, встановити у заповіті сервітути. Заповідач має також право скасувати або змінити заповіт. У цьому полягає свобода заповіту. Заповідач має право визначити обсяг спадщини і заповідати спадкоємцям усі свої права та обов'язки або їх частину.

Крім загальних, заповідач може зробити у заповіті особливі розпорядження. До них, зокрема, належать: заповідальний відказ (легат) (статті 1237-1239 ЦК України); покладення на спадкоємця деяких обов'язків (ст. 1240 ЦК Ук­раїни); визначення умови отримання спадщини (ст. 1242 ЦК України); підпризначення спадкоємця (ст. 1244 ЦК України); встановлення сервітуту (ст. 1246 ЦК України); призначення виконавця заповіту (ст. 1286 ЦК України).

Дійсність заповіту безпосередньо пов'язана з додержанням відповідних умов щодо його форми. Заповіт має бути складений письмово і посвідчений нотаріусом або іншою посадовою чи службовою особою, зазначеною у ЦК України (статті 1248, 1251, 1252).

Одним з основних положень спадкового права є таємниця заповіту. Лише спадкодавець має право доводити до відома спадкоєм­ців або інших осіб відомості, які стосуються заповіту. Заповідач має право скласти один з видів звповідальниго розпорядження, передбаченого цивільним законодавством.

Спадкування за законом виникає лише у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини. Спадкоємці одержують право на спадкування почергово. ЦК Ук­раїни передбачає п'ять черг спадкоємців (статті 1261-1265). Відповідно до ст. 1259 ЦК України черговість може бути змінена.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ст. 1268 ЦК України). Прийняття спадщини та відмова від її прийняття - це односторонні правочини, в яких висловлюється воля однієї особи - спадкоємця. Не визнається прийняття спадщини з умовою чи застережен­ням.

Закон передбачає три способи прийняття спадщини (стат­ті 1268-1269 ЦК України). Перший полягає у фактичному прий­нятті спадщини спадкоємцем, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Другий спосіб прийняття спадщини стосується окремих кате­горій осіб, інтереси яких потребують підвищеного захисту. Третій спосіб прийняття спадщини стосується спадкоємців, які ба­жають прийняти спадщину і не належать до першої та другої кате­горії. Ці особи мають подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори (ст. 1269 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає за боргами спадкодавця. Відповідно до ч. 1 ст. 1272 ЦК України спадкоємці зо­бов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості одержаного майна. Право на спадщину має бути оформлено в порядку, встановлено­му законом. Якщо майно становлять предмети звичайної домашньої обста­новки та вжитку, спадкоємці можуть вчинити фактичні дії щодо йо­го прийняття. Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна (ст. 1299 ЦК України). Закон визначає строк, після спливу якого спадкоємці можуть отримати підтвердження своїх прав на спадкове майно. Згідно із ч. 1 ст. 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.