Євроінтеграція України

1990 р. Україна стала членом наради з безпеки і співпраці в Європі (з 1 січня 1995 р. — "Організація з безпеки і співпраці в Європі" (ОБСЄ) ¹.

1992 р. Нашу країну прийнято до Міжнародного валютно­го фонду (МВФ) і Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР).

1994 р. Підписано угоду про співпрацю між Україною та ЄС (Європейським Союзом), з яким підписано угоди:

• про збільшення вдвічі експорту української сталі до країн ЄС;

• про надання Україні в 1995-1996 років фінансової до­помоги в розмірі 85 млн екю.

Правовою основою відносин між Україною та ЄС є Угода про партнерство та співробітництво (УПС) від 16 червня 1994р. (набула чинності 1 березня 1998)

У листопаді 1995 р. Україну прийняли до Ради Європи (вона стала її 37-м членом).

Для України вступ до Ради Європи означає:

1. Участь 12 депутатів Верховної Ради України в парламент­ській асамблеї Ради Європи (представники всіх фракцій).

2. Піднесення на новий рівень питання дотримання прав людини.

3. Приєднання України до 150 конвенцій.

4. Приведення у відповідність із ними українського законо­давства (протягом трьох років).

5. Введення на місцях інституту омбудсменів — спеціаль­них уповноважених із прав людини.

6. Річний членський внесок до бюджету Ради Європи в розмірі 2 млн доларів.

7. Приведення власного законодавства у відповідність із нормами міжнародного права.

8. Можливість брати активну участь у вирішенні спільної політики держав Європи.

9. Можливість використати досвід розвинених демократич­них країн Європи для здійснення в Україні економічних і політичних реформ.

10. Нові перспективи в розбудові суверенної та демокра­тичної держави.

Вступ України до Ради Європи сприяв визнанню авторитету України, поглибленню демократичних перетворень та набуттю Україною права входження в усі європейські структури.

На сьогодні Україна має з Радою Європи спільну про­граму дій з:

• сприяння посиленню ролі Міністерства юстиції як не­залежної судової системи;

• удосконалення системи адміністративного права;

• удосконалення інших частин нового законодавства;

• трансформації системи нагляду за виконанням законів.

З 1996 р. Україна — член однієї з молодих європейських організацій- Центрально - Європейської ініціативи, до якої входять 15 держав Центральної та Східної Європи.

Нинішній розвиток політичного діалогу між Україною та ЄС базується на впровадженні Україною Стратегії інтеграції до Союзу, виконанні сторонами УПС та Плану дій Україна-ЄС у рамках європейської політики сусідства.

ЄС є найбільшим донором України. Впродовж останніх 10 років, загальна допомога з боку ЄС сягнула 1,072 млрд євро, в той час як держави-члени надали близько 157 млн євро за 1996−1999 роки. Ця сума включає технічну допомогу через програму Тасіс, макрофінансову допомогу та гуманітарну допомогу. Загальна сума виділена для України в 2002 році становила 47 млн. євро, у 2003 - 48 млн. євро. Національна Індикативна програма на 2004−2006 роки передбала 212 млн євро на подальшу допомогу. На 2007 рік у загальній структурі експорту України доля ЄС становила 35,8%, а у загальній структурі імпорту 33,7%.

У 2005 році було затверджено План дій Україна-ЄС, зокрема з таких напрямів: трудова міграція, соціальна сфера і зайнятість. А 30 грудня 2005 року набуло чинності рішення ЄС надати Україні статус країни з ринковою економікою в рамках антидемпінгового законодавства ЄС.

До здобутків також можна віднести розвиток договірно-правових відносин. Зокрема, 1 січня 2008 року набули чинності укладені між Україною та ЄС, угоди про спрощення оформлення віз та реадмісію, завершується переговорний процес стосовно Угоди Україна-ЄС про асоціацію, триває діалог щодо договірного співробітництва з ЄС в інших сферах.

Водночас, реалізації євроінтеграційного курсу заважає комплекс зовнішніх і внутрішніх проблем. Серед зовнішніх слід відзначити, по-перше, зосередженість ЄС на внутрішніх проблемах, пов’язаних зі змінами у структурі органів Союзу, передбаченими Лісабонською угодою. По-друге – вплив на відносини Україна-ЄС світової фінансової кризи. По-третє – фактор Росії, яка активно намагається зберегти Україну у сфері свого впливу, зокрема, залучити до військово-політичних та економічних об’єднань під її егідою (ОДКБ, Митний союз тощо). Серед внутрішніх проблем слід назвати насамперед внутрішньополітичну нестабільність, неефективність реформування, корупцію. Крім того , у відносинах з ЄС, попри позитивні результаті в різних галузях співробітництва, українській стороні бракувало чітких стратегічних підходів: досі в Україні є чинною Стратегія інтеграції до ЄС, ухвалена за часів Леоніда Кучми. Тож очевидною є необхідність розробки нового документа з урахуванням сучасного стану співробітництва з ЄС, результатів реалізації Плану дій Україна-ЄС, внутрішніх змін, укладення нової Угоди з ЄС, створення зони вільної торгівлі. Як доказ – 11 березня 2008 року на засіданні Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС було ухвалено рішення про пролонгацію ще на рік (до 2009) Плану дій Україна-ЄС. Також затверджено перелік з 23 додаткових заходів. Це свідчить, зокрема, про існування багатьох складних проблем для України на шляху до ЄС.

Перспективні напрямки взаємовідносин будуть визначені в Угоді про асоціацію Україна-ЄС. Угода про асоціацію — нова планована угода між Україною і Європейським Союзом, що готується на заміну Угоди про партнерство та співробітництво. Переговори про укладення нової посиленої угоди розпочато 5 березня 2007. Представники ЄС спочатку наполягали на укладанні стратегічних відносин з Україною як з країною-сусідом.

Протягом 2007-2009 проведено 12 раундів переговорів щодо підготовки Угоди про асоціацію між Україною та ЄС у рамках 3 робочих груп:

• з політичного діалогу, зовнішньої і безпекової політики;

• з юстиції, свободи та безпеки;

• з економічних, секторальних питань та питань розвитку людського потенціалу.

Як було відображено в Спільній заяві щодо Угоди про асоціацію Україна-ЄС, схваленій на саміті Україна ЄС у м. Париж 9 вересня 2008 року, Угода про асоціацію має:

• оновити спільні інституційні рамки співпраці України та ЄС,

• сприяти поглибленню стосунків у всіх сферах

• посилити політичну асоціацію й економічну інтеграцію на основі взаємних прав та обов'язків.

Створення всебічної та поглибленої зони вільної торгівлі з масштабним наближенням регуляторного законодавства України до стандартів ЄС сприятиме поступовій інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС.

Для досягнення можливості інтегруватися до внутрішнього ринку ЄС Україна має привести свою систему технічного регулювання у відповідність до європейських вимог, оскільки головними перешкодами торгівлі з ЄС є не імпортні тарифи, а технічні бар'єри у торгівлі - вимоги до безпечності та якості продукції, її характеристик, процедури оцінки відповідності.

Проте на останньому саміті Україна-ЄС 19 грудня 2011 року європейські держави не виявили особливого бажання надавати цю «перспективу членства» Україні в ЄС. Старший науковий співробітник Європейської ради з міжнародних відносин Ендрю Вілсон коментував цю ситуацію як «Україна – це складний випадок, але вона – не втрачена надія»