Відносини Україна - нато
2 липня 1993 року Верховною Радою України були затверджені «Основні напрями зовнішньої політики України», де підкреслюється, що «в умовах зникнення блокового протистояння в Європі пріоритетного значення набуває проблема створення загальноєвропейської структури безпеки на базі існуючих міжнародних інститутів, таких як НБСЄ, РПАС, НАТО,ЗЄС. Безпосереднє та повне членство України в такій структурі створюватиме необхідні зовнішні гарантії її національної безпеки. З огляду на кардинальні зміни, які відбулися після розпаду СРСР і які визначили сучасне геополітичне становище України, проголошений нею свого часу намір стати в майбутньому нейтральною та позаблоковою державою має бути адаптований до нових умов і не може вважатися перешкодою її повномасштабної участі у загальноєвропейській структурі безпеки». Редакція Воєнної доктрини, затверджена Верховною Радою 19 жовтня 1993 року, була першим і єдиним випадком поєднання формули «дотримання позаблокового статусу» та «виступу за створення всеохоплюючих систем універсальної та загальноєвропейської безпеки». Таке діаметрально протилежне поєднання позбавило її змісту будь-якого практичного застосування. 1 лютого 2005 року Верховна Рада України прийняла постанову (яка визнавала недійсність постанову «Про Воєнну доктрину України»), якою власноруч відмовилась від згадки про «позаблоковий статус нашої держави».
Зараз євроатлантична інтеграція України, кінцевою метою якої є набуття повноправного членства в НАТО, – законодавчо визначний напрям зовнішньої політики та політики національної безпеки (Закон України «Про основи національної безпеки України» 2003р.) Відносини Україна-НАТО можна охарактеризувати як партнерські. Керівництво НАТО постійно наголошує на незмінності політики «відкритих дверей». Паралельно Україна має виконувати свої зобов’язання перед НАТО.
14 січня 1994 року Президенти США, Росії та України підписали в Москві тристоронню заяву, в якій визначено процедури передачі Україною Росії ядерних боєголовок, виплати Україні відповідної компенсації та надання їй гарантій безпеки.
У лютому 1994 р. Україна приєдналася до програми нато "Партнерство заради миру"2.
14 вересня 1994 року перша Індивідуальна програма партнерства між Україною і НАТО була офіційно схвалена на спеціальному засіданні Північноатлантичної Ради НАТО.
7 травня 1997 року Генеральний секретар НАТО Х.Солана відкриває в Києві Центр інформації і документації НАТО, який засновується з метою поширення в Україні правдивої інформації про НАТО, долаючи тим самим стереотипи часів Холодної війни.
9 липня 1997 р. було підписано "Хартію про особливе партнерство між Україною і НАТО"(див. додаток 2), що передбачає:
• розширення співпраці;
• проведення спільних миротворчих акцій;
• використання науково-технічних досягнень НАТО;
• проведення спільних навчань (у 1997 р. спільні навчання проводилися на Чорному морі).
9 жовтня 1997 року – початок роботи Місії України при НАТО. Україна та Угорщина першими з держав-нечленів відкривають дипломатичні представництва при Альянсі.
21 січня 2001 року з метою сприяння державним органам у виконанні завдань, визначених Хартією та іншими програмами співробітництва з Альянсом, було засновано інститут Національних координаторів співробітництва України з НАТО, які є спеціальними представниками міністерств, інших центральних органів виконавчої влади України, що здійснюють заходи із співробітництва з НАТО у відповідних сферах.
На початку 2004 р. почала реалізовуватись наукова програма НАТО «Безпека через науку». Для України НАТО в 2004 р. виділив більше 1,5 млн. євро на проведення та реалізацію 46 наукових заходів та проектів.
29 червня 2004 року в рамках саміту глав держав та урядів НАТО в Стамбулі Президент України взяв участь у засіданні Комісії Україна-НАТО. З огляду на критичне ставлення держав-членів до внутрішньополітичних процесів в Україна під час засідання рішення про залучення нашої держави до офіційних програм підготовки до членства в НАТО прийнято не було.
21 квітня 2005 року у Вільнюсі відбулося засідання Комісії Україна-НАТО на рівні міністрів закордонних справ, за підсумками якого започатковано Інтенсифікований діалог між Україною і НАТО з питань членства і відповідних реформ. Була підписана угода між Україною та Альянсом про участь нашої держави у військово-морських операціях на Середземному морі в рамках операції «Активні зусилля» (ОАЗ).
У квітні 2008 р. на Бухарестському саміті глави країн НАТО ухвалили декларацію, якою підтвердили готовність у майбутньому прийняти Україну до Альянсу.
У грудні 2008 р. на саміті міністрів закордонних справ країн-членів НАТО прийнято рішення стосовно Річної національної програми (РНП), яка замінила Річні цільові плани, та, починаючи з 2009 р., стала головним форматом взаємодії між Україною і НАТО. У РНП, крім загальних цілей реформою визначені конкретні дії і пріоритети в контексті підготовки країни до набуття членства в НАТО за п’ятьма розділами:
політичні та правові питання
економічні питання
військово-оборонні аспекти
ресурсне забезпечення
питання захисту інформації
8 квітня 2010 р. – візит до України Помічника Генерального секретаря НАТО з політичних питань та без пекової політики Д. Бренгельманна. В ході візиту стороні НАТО роз’яснено пріоритети нового керівництва України у внутрішній та зовнішній політиці. Візит засвідчив спільну готовність продовжити політичний діалог у рамках Комісії Україна-НАТО та практичну взаємодію, в тому числі в реалізації реформ шляхом виконання Річних національних програм.
Однак, в Україні тема вступу до Альянсу залишається предметом гострих дискусій, а часом і конфліктних ситуацій. Так, 15 січня 2008 р. керівництво держави звернулося з листом до Генерального секретаря НАТО про наміри України приєднатися до ПДЧ. Такий крок викликав неоднозначну реакцію у Парламенті: він був підтриманий Коаліцією демократичних сил, і водночас, інші парламентські сили вдалися до потужної антинатовської кампанії.
Зараз, з приходом до влади нових політичних сил, стратегічні підходи до співробітництва з НАТО можуть бути змінені. Зокрема, правляча коаліція задекларувала наміри законодавчого закріплення позаблокового статусу України, що призведе до відповідних змін у Законі «Про основи національної безпеки України» та Воєнній доктрині. Такий крок руйнуватиме перспективи відносин з Альянсом, негативно позначатиметься на рівні забезпечення національної безпеки та потребуватиме кардинального перегляду підходів до забезпечення обороноздатності держави.
.
Додаток 1
ПЛАН ДІЙ
"Україна - Європейський Союз"
Європейська політика сусідства
Дата схвалення Кабінетом Міністрів України: 12.02.2005 р.
Дата схвалення Радою з питань співробітництва між Україною і
Європейським Союзом: 21.02.2005 р.
1. Вступ
Розширення Європейського Союзу, яке відбулося 1 травня
2004 року, призвело до історичних змін політичних, географічних та
економічних умов для України та Євросоюзу. Сьогодні Європейський
Союз та Україна мають спільний кордон і як безпосередні сусіди
будуть посилювати свою політичну та економічну взаємопов'язаність.
Розширення дає можливість для України та Європейського Союзу
розвивати якомога тісніші відносини, що виходитимуть поза рамки
співробітництва до поступової економічної інтеграції та
поглиблення політичного співробітництва. Європейський Союз та
Україна сповнені рішучості посилити свої відносини та сприяти
утвердженню стабільності, безпеки і добробуту. Такий підхід
заснований на спільних цінностях, спільній власності та
диференціації. Це сприятиме подальшому зміцненню нашого
стратегічного партнерства...
Європейський Союз та Україна сповнені рішучості працювати
разом шляхом виконання цього Плану дій в рамках Європейської
політики сусідства, щоб не допустити появи нових розподільчих
ліній в Європі.
Україна та ЄС спільно працюватимуть з метою виконання Плану
дій. Згідно з ухваленою Спільною Стратегією ЄС щодо України,
Європейський Союз визнає європейські прагнення України та вітає її
європейський вибір.
Нові перспективи для партнерства,
економічної інтеграції та співробітництва
Європейська політика сусідства відкриває нові перспективи для
партнерства, економічної інтеграції та співробітництва:
Перспектива просування за рамки партнерства до значного рівня
інтеграції, включаючи участь у внутрішньому ринку ЄС та можливість
для України брати зростаючу участь у ключових аспектах політик та
програм Європейського Союзу
Розширення рамок та поглиблення політичного співробітництва
Можливість наближення законодавства в економічній сфері,
відкриття економік одна одній та подальше зменшення кількості
торговельних бар'єрів, що стимулюватиме інвестиції та зростання
Збільшена фінансова підтримка: надання ЄС фінансової допомоги
Україні сприятиме виконанню заходів, які визначені у даному
документі. Крім того, Європейська Комісія розробляє новий
Європейський інструмент сусідства та партнерства (ЄІСП), який
надаватиме допомогу Україні, у т. ч. у сфері транскордонного та
міжрегіонального співробітництва між Україною та державами -
членами ЄС. Також через Європейський інвестиційний банк
надаватиметься підтримка проектам, що потребуватимуть інвестицій у інфраструктуру.
Додаток 2
Хартія
про особливе партнерство між Україною
та Організацією Північноатлантичного договору
I. Розбудова розширених та поглиблених відносин
між Україною та НАТО
1. Україна та Організація Північноатлантичного договору
(НАТО) і її держави-члени, що іменуються надалі Україна та НАТО,
- базуючись на політичному зобов'язанні на найвищому рівні;
- визнаючи фундаментальні зміни у середовищі безпеки в
Європі, які нерозривно пов'язали безпеку кожної держави до безпеки
всіх інших, сповнені рішучості підсилити взаємну довіру та
співробітництво, з метою зміцнення безпеки і стабільності, та
співпрацювати у розбудові стабільної, мирної та неподільної
Європи;
- підкреслюючи глибоку трансформацію НАТО, що відбулася з
кінця "холодної війни", та її триваючу адаптацію до реалій
євроатлантичної безпеки, що змінюються, включаючи підтримку з її
боку, в кожному конкретному випадку, нових завдань в галузі
миротворчих операцій, здійснюваних за повноваженнями Ради Безпеки
ООН або за відповідальністю ОБСЄ;
- вітаючи прогрес, досягнутий Україною, та очікуючи на
подальші кроки з метою розвитку її демократичних інституцій,
реалізації радикальних економічних реформ, та з метою поглиблення
процесу інтеграції до всієї низки європейських та євроатлантичних
структур;
- відзначаючи позитивну роль НАТО у підтриманні миру і
стабільності в Європі та у сприянні більшій довірі
транспарентності у євроатлантичному регіоні, а також її
відкритість для співробітництва з новими демократіями
Центрально-Східної Європи, невід'ємною частиною якої є Україна;
- будучи переконаними, що незалежна, демократична та
стабільна Україна є одним з ключових факторів забезпечення
стабільності в Центрально-Східній Європі та на континенті в
цілому;
- беручи до уваги важливість міцних та сталих відносин між
Україною та НАТО та визнаючи значний прогрес, досягнутий в
різнобічних сферах діяльності з метою розвитку розширених,
поглиблених і тісніших відносин між Україною та НАТО на засадах,
створених Спільною Заявою для преси від 14 вересня 1995 р.;
- бажаючи і надалі розширювати та інтенсифікувати своє
співробітництво в рамках Ради Євроатлантичного партнерства,
включаючи розширену та поглиблену програму Партнерства заради
миру;
- вітаючи їхнє практичне співробітництво в рамках Сил
втілення (Стабілізаційних сил) та інших миротворчих операцій на
території колишньої Югославії;
- поділяючи погляд, що відкритість Альянсу для нових членів,
у відповідності до Статті 10 Вашингтонського Договору, спрямована
на зміцнення стабільності в Європі та безпеки всіх держав в Європі
без відновлення ліній розподілу беруть на себе зобов'язання, на
основі цієї Хартії, у подальшому розширити та посилити своє
співробітництво та розвивати особливе та ефективне партнерство,
яке сприятиме забезпеченню більшої стабільності та спільних
демократичних цінностей в Центрально-Східній Європі...
1 Василенко С. Європейський процес і Україна. - Одеса, 1996.
2 Сорока М. Світ відкриває Україну. (Про зовнішню політику Української держави у 90- х роках XX століття. Статті. Документи. Коментарі.) - К., 2000.— С.545-547.