40. Конституційний процес в незалежній Україні.

Початок конституційного процесу в Україні пов’язаний із прий¬няттям Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 р. Як уже зазначалося, у цьому документі затверджувалися конституційні основи створення незалежної суверенної демократичної Української держави, побудованої на принципах поділу влади на законодавчу, виконавчу й судову, гарантування демократичних прав і свобод, рів¬ності усіх громадян перед законом.

У червні 1991 р. Верховна Рада ухвалила концепцію нового Основного Закону, розроблену конституційною комісією на чолі з Л. Кравчуком. Цей документ ґрунтувався на положеннях Декларації 16 липня 1991 p., що враховувала норми міжнародного права. Навес-ні 1992 р. комісія оприлюднила проект Конституції, в якому передба-чалося, що Україна має бути президентською республікою з двопа-латним парламентом. Проект було винесено на всенародне обгово-рення, проте його суперечливі положення піддавалися різкій критиці, і він не знайшов підтримки ні на місцях, ні у Верховній Раді.

Доопрацювання цього проекту тривало більше року. Він був до¬повнений з урахуванням положень альтернативних проектів, вису-нутих рядом політичних партій, індивідуальних розробок. Улітку 1993 р. новий проект був оприлюднений. Однак полеміка щодо того, якою республікою мала стати Україна - парламентською чи прези-дентською, - доповнилася дискусією з процедури прийняття Основ¬ного Закону. Частина радикально налаштованих депутатів парла-менту наполегливо вимагала скликання Конституційної асамблеї.

Конституційний процес зайшов у глухий кут. Продовжувала діяти Конституція 1978 p., до якої за дуже короткий термін було внесено понад двісті поправок. За своєю сутністю це був документ радян-ської системи, який не відповідав потребам розбудови нової держа-ви. До того ж поправки іноді суперечили первинному тексту або ін-шим поправкам. Отже, діюча Конституція вже не виконувала свого основного призначення - стабілізації політичного життя і правової системи.

Після виборів нового складу парламенту і президента з вересня

1994 р. почала діяти нова конституційна комісія. Вона була утворена за принципом представництва двох гілок влади, співголовами її від-повідно стали Президент України Л. Кучма та Голова Верховної Ра-ди О. Мороз. Знову ж таки проблема вибору форми державного правління, поділу владних повноважень між главою держави та пар¬ламентом виявилася нерозв’язаною.У грудні 1994 р. Президент подав на розгляд парламентові про¬ект конституційного Закону “Про державну владу і місцеве самовря-дування”. Він передбачав перетворення країни з парламентсько-пре-зидентської на президентсько-парламентську республіку. Згідно з ним Президент ставав одноосібним главою уряду й отримував право формувати його без погодження з Верховною Радою. Йому ж мала підпорядковуватись і система місцевих органів влади у вигляді міс-цевих держадміністрацій. За результатами голосування 18 травня1995 р. цей проект набрав лише просту більшість голосів, тоді як для надання йому чинності була потрібна конституційна, тобто у 2/3 го¬лосів, більшість. У цій ситуації Л. Кучма опублікував указ про опи-тування громадської думки. Громадяни мали відповісти на запитан-ня: кому ви довіряєте - Президенту чи Верховній Раді? Однак ця су-перечка так і не була винесена на суд виборців. Згідно з діючою Кон-ституцією таке опитування не могло мати законодавчих наслідків, а влаштовувати референдуми без згоди парламенту глава виконавчої влади не мав права.Унаслідок протистояння між гілками влади у 1995 р. в Україні ви-никла конституційна криза. її подолання потребувало нестандарт-них підходів. Таким виявився Конституційний договір між Верхов-ною Радою та Президентом України, укладений 8 червня 1995 р. За-значалося, що до прийняття нової Конституції України організація та функціонування органів державної влади й місцевого самовряду-вання здійснюються на засадах, визначених Законом “Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні”, який Верховна Рада України схвалила 18 травня 1995 р. більшістю голосів народних депута-тів. Отже, Конституційний договір, в основу якого було покладено ініційований Л. Кучмою Закон про державну владу, мав статус тим-часового вищого правового акта. Положення Конституції 1978 р. визнавалися чинними лише в частині, що узгоджувалась із зазначе-ним договором. На термін дії Конституційного договору розширю-валися нормотворчі та адміністративні повноваження Президента України й органів виконавчої влади і дещо обмежувалися права Вер¬ховної Ради й місцевих рад.

Конституційний договір дещо “розрядив” ситуацію між гілками влади, що активізувало й конституційний процес. Але після того як конституційна комісія передала проект Основного Закону на розгляд до Верховної Ради, протистояння знову загострилось. У поданому проекті передбачалася двопалатна структура парламенту, названого Народними Зборами, що неоднозначно було сприйнято депутатами. Гострі суперечки виникли з питань розподілу повноважень між гілка-ми влади, визнання приватної власності на засоби виробництва, дер-жавної мови та символіки, статусу Республіки Крим. Баталії навколо конституційного процесу посилилися з появою альтернативних про-ектів Конституції.У президентському оточенні знову виникло питання про звернен-ня до народу, але на цей раз у формі референдуму, а не опитування. Л. Кучма підписав відповідний указ, після чого в країні спалахнула гостра політична криза. З метою знайти компромісне рішення у травні 1996 р. Верховна Рада утворила спеціальну комісію. Ретельна діяльність комісії уможливила узгодження позицій різних політич-них сил у парламенті щодо спірних статей проекту Конституції.

Останнім етапом складного, довготривалого конституційного процесу стала так звана “конституційна ніч”. Засідання Верховної Ради, розпочате 27 червня 1996 р. за рішенням народних депутатів, мало тривати доти, доки праця над прийняттям Конституції не буде завершена. Вранці 28 червня текст Основного Закону був проголосо-ваний у цілому і набрав необхідну кількість голосів. Прийняття Кон-ституції підвело юридичну базу під державність українського наро¬ду, знаменувало собою завершення перехідного періоду становлення Української держави.

Конституція України містить Преамбулу і 15 розділів. У І розділі “Загальні засади” зазначено, що Україна є суверенною й незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою у формі республі¬ки. Водночас вона характеризується як унітарна і світська держава.