14.Джерела права

Джерела права – це способи зовнішнього вираження і закріплення юридичних норм. З них ми стримуємо інформацію про зміст норм. Завдяки ним такі правила набувають статусу юридичних, тобто стають загальнообов’язковими.

До джерел (форм) права належать: правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-правовий акт.

Правовий звичай – це звичаєве правило поведінки, яке санкціонується і забезпечується державою. Визнаючи звичай правовим держава “бере” під свій захист ті правила поведінки, які фактично склалися в суспільстві, в процесі спілкування між людьми, і надає їм загально обов’язкового значення.

Правовий прецедент – це рішення судового або адміністративного факту щодо конкретної справи. яке стає обов’язковим для вирішення інших аналогічних справ.Нормативно-правовий акт – це письмовий документ правотворчого органу, який вміщує юридичні норми. Це найбільш розповсюджена форма сучасного права.

Всі нормативні акти поділяються на дві великі групи: закони і підзаконні акти. Чільне місце в системі нормативних актів посідає закон.

6. Форма державного правління.

Залежно від того, ким здійснюється державна влада (однією особою чи колегіальним виборним органом), визначається форма державного правління. Відповідно — держави поділяються на монархії і республіки.

Монархія (гр. monarchia — єдиновладдя) — це форма державного правління, за якої державна влада повністю або частково зосереджена в руках однієї особи — монарха, передається у спадок по кровній лінії.Абсолютна монархія — це форма державного правління, при якій влада монарха є необмеженою, монарх очолює всі гілки державної влади, має виключні повноваження щодо її здійснення.

Обмежена монархія — це форма державного правління, при якій влада монарха є обмеженою парламентом або конституцією.

Республіка (лат. respublica, від res publica — суспільна справа) — це форма державного правління, за якої державна влада здійснюється представницькими органами (парламентом, президентом), що обираються населенням на певний термін.Парламентська республіка — форма державного правління, при якій державна влада здійснюється за умови верховенства парламенту.Президентська республіка — форма державного правління, за якої державна влада здійснюється шляхом надання президенту великого кола повноважень.Змішана республіка (напівпарламентська, напівпрезидентська) - форма державного правління, яка поєднує ознаки президентської і парламентської республік.

26. О»активні ознаки складу злочину. У кожному складі злочину виділяють його елементи. Ними є:

об'єкт злочину, об'єктивна сторона злочину (їх сукупність називають об'єктивними ознаками складу), суб'єкт і суб'єктивна сторона злочину (вони в сукупності називаються суб'єктивними ознаками складу). У своїй єдності ці об'єктивні і суб'єктивні ознаки й утворюють склад злочину.

Об'єкт злочину - це те, на що завжди посягає злочин і чому він завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.

Об'єктивна сторона -зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту злочину.

Обов'язковими (необхідними) ознаками об'єктивної сторони як елемента складу злочину є: діяння (дію чи бездіяльність), суспільне небезпечні наслідки і причинний зв'язок. Тому у злочинах з так званим матеріальним складом має бути встановлений причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і суспільне небезпечним наслідком, що настав.

27. Суб'єкт злочину - це особа, яка вчиняє злочин. Відповідно до ст. 18 "суб'єктом злочину є фізично осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.

Тому юридичні особи (підприємства, організації, установи, політичні партії, громадські організації і т.д.) не можуть бути суб'єктами злочинів. Неприпустимою є колективна відповідальність за вчинені окремими особами злочини.

Відповідно до ст. 19 КК суб'єктом може бути тільки осудна особа, тобто така, яка під час вчинення передбаченого кодексом діяння, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Тому особа, яка під час вчинення суспільне небезпечного діяння перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки (ч. 2 ст. 19), не підлягає кримінальній відповідальності.

Суб'єктивна сторона - це внутрішня сторона злочину, бо вона включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину. Ознаками суб'єктивної сторони, як елементу складу, є вина, мотив і мета злочину. Обов'язковою (необхідною) основною ознакою суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину є вина особи. Відповідно до ст. 23 КК виною є "психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності". При відсутності вини особи немає і складу злочину, навіть якщо в результаті її дії (бездіяльності) настали передбачені законом суспільне небезпечні наслідки. У цьому положенні відображається найважливіший принцип - принцип суб'єктивного ставлення, закріплений у ст. 62 Конституції України.

28. Поняття неосудності. Суб’єктом злочину є осудна фізична особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Кримінальний кодекс України дає характеристику осудності, обмеженій осудності, неосудності.

Осудність – психічна властивість особи усвідомлювати фактичний зміст вчиненого нею діяння та керуватись такою усвідомленістю

Обмежена осудність - осудна особа, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність); яка не могла повною мірою керувати своїми діями (бездіяльністю) підлягає кримінальній відповідальності (ч.1 ст.20), але суд може врахувати це при визначенні покарання або застосовувати примусові заходи медичного характеру.

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно-небезпечного діяння, передбаченого Кримінальним кодексом України, перебувала у стані неосудності.

Неосудність – нездатність особи, яка вчинила злочин, усвідомлювати фактичний характер та суспільну небезпечність свого діяння або керувати ним внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу душевної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану (ч.2 ст.19 Кримінального кодексу)

Критерії неосудності:

- медичний;

- юридичний;

Ознаки медичного критерію:

- хронічна душевна хвороба (епілепсія, шизофренія, прогресуючий параліч);

- тимчасовий розлад психічної діяльності (гарячка, реактивний стан в наслідок тяжкого душевного потрясіння);

- слабоумство (олігофренія, дебільність, ідіотія);

- інший хворий стан (психопатія, неврози)

Ознаки юридичного критерію:

- нездатність особи усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпечність свого діяння (інтелектуальний момент);

- нездатність особи керувати своїми діями або бездіяльністю (вольовий момент)

Тільки сукупність одного юридичного та одного медичного критеріїв є підставою для визнання особи неосудною.

Стан алкогольного сп’яніння, вживання наркотичних або інших одурманюючих речовин не звільняє від кримінальної відповідальності (ст.21 Кримінального кодексу).