2) За кількістю (колом) суб’єктів торгівлі :

• індивідуальна ліцензія — дозвіл певній національній фірмі на експорт/імпорт товару, що видається на її прохання органом влади, контролюючим зовнішню торгівлю. Ліцензія регламентує кількість і вартість товару, країну походження тощо, а термін її дії обмежується, як правило, одним роком. Індивідуальні ліцензії бувають таких видів:

• разова індивідуальна ліцензія — дозвіл на одну експортно-імпортну операцію або здійснення зовнішньоторговельних операцій протягом певного терміну (як правило, року), але із зазначеним (фіксованим) обсягом товару.

• відкрита індивідуальна ліцензія – дозвіл фірмі здійснювати експорт/імпорт зазначеного товару без обмежень його кількості (або вартості) протягом певного терміну (як правило, року).

• глобальна ліцензія – це дозвіл, на експорт/імпорт даного товару до будь-якої країни світу за певний проміжок часу без обмеження кількості або вартості товару.

Кожна країна застосовує свою систему індивідуальних ліцензій, виходячи з мети зовнішньоторговельної політики. Так, у США застосовується три види цільових індивідуальних ліцензій: проектна — видається на термін до 7 років компанії, що здійснює поставки великої кількості найменувань товарів, які входять у «контрольований» список товарів; розподільча — дає можливість експортерам здійснювати багаторазові поставки затверджених товарів у межах довгострокової програми розвитку зовнішньої торгівлі; кваліфікована — дозволяє багаторазовий експорт товарів партнеру, операції з яким ухвалені відповідними компетентними органами.

3) За процедурою (механізмом) отримання

• автоматична ліцензія — це ліцензія, що видається на запит експортера/імпортера автоматично, тобто у всіх випадках, що не суперечать чинному законодавству, а процес отримання ліцензії максимально спрощено. За механізмом дії автоматичне ліцензування схоже з генеральною ліцензією, але в той же час зберігається правовий механізм, що дає можливість державним органам здійснювати контроль за динамікою, структурою та напрямами зовнішньої торгівлі країни;

• аукціонна ліцензія – це ліцензія, отримана за результатами аукціону. Механізм аукціону підвищує регулятивну та стимулюючу функції ліцензій, є дохіднішим для держави і запобігає суб’єк­тивності в їх розподілі між суб’єктами зовнішньої торгівлі. При аукціонному розподілі ліцензій може застосовуватися кількісний та якісний підходи:

• кількісний (ціновий) підхід (система явних переваг)полягає в тому, що уряд надає ліцензії визначеним фірмам пропорційно обсягам їх імпорту за попередній період, пропорційно структурі попиту з боку національних експортерів тощо.

• при застосуванні якісних критеріїв (розподіл ліцензій на позаціновій основі) уряди надають ліцензії тим фірмам, які фактично або потенційно є більш конкурентоспроможними щодо організації експортно-імпортних операцій та забезпечення їх ефективності. Цей метод потребує створення експортної комісії, розробки адекватної системи критеріїв оцінки фірм-учасниць аукціону, проведення кількох етапів конкурсу, що зазвичай пов’язано з додатковими витратами, на які уряди йдуть неохоче. Тому при проведенні аукціонів з розподілу ліцензій найчастіше застосовуються кількісні критерії визначення кола майбутніх володарів ліцензій.

Якщо дозвіл на здійснення експортно-імпортних операцій стосується не окремої фірми, а всіх суб’єктів зовнішньоторговельної діяльності, то державні органи вводять генеральні ліцензії. Генеральна проста ліцензія — це постійно діючий дозвіл, який надає право імпортувати/експортувати зазначені товари без будь-яких обмежень за вартістю або кількістю. На практиці в ліцензіях такого типу вказуються лише товари, заборонені до ввезення/вивезення, і зазначається, що решту товарів можна вільно ввозити/вивозити на підставі цієї генеральної ліцензії. Однак до простих генеральних ліцензій можуть бути включені територіальні винятки, тобто країни, звідки чи куди не дозволяється цією ліцензією відповідно ввозити або вивозити товари. Цього недоліку позбавлена генеральна відкрита (глобальна) ліцензія як генеральна ліцензія, що дозволяє операції по зазначених товарах з усіма країнами світу без обмежень і винятків.

Існує також значна кількість різновидів ліцензій, які так або інакше містять в собі ознаки згаданих вище, і зумовлені різними додатковими умовами та специфічністю способу оформлення.

Товари, для експорту чи імпорту яких потрібна ліцензія, можна поділити на дві групи:

1. обмеження щодо яких вводяться з економічних мотивів або в статистичних цілях;

2. зі специфічним призначенням або обмежені в оборотоздатності, тобто за обігом яких встановлено контроль (озброєння, товари подвійного призначення, лікарська сировина та ін.).

У тих випадках, коли ліцензування не є інструментом реалізації кількісних обмежень (глобальне ліцензування), воно має завданням раціональне використання іноземної валюти, вирівнюючи зовнішньоторговельний та платіжний баланси. Ліцензії також використовуються як ефективний засіб статистичного нагляду за зовнішньою торгівлею країни.

3.2.3. "Добровільне" обмеження експорту

«Добровільне» обмеження експорту — це форма контингентів на експорт, які вводяться самим експортером під загрозою застосування імпортером санкцій такого характеру, економічні чи політичні наслідки яких будуть неприйнятими для експортера. Його специфіка полягає в нетрадиційній техніці. Торговельний бар’єр, що захищає країну-імпортера, встановлюється не на її кордоні, а на кордоні країни-експортера через інструменти експортного контролю. Він реалізується через неофіційні угоди (або під загрозою застосування з боку країни-імпортера більш жорстких заходів) про обмеження ввезення окремих видів товарів на ринок імпортера у вигляді скорочення обсягів щорічного приросту або встановлення мінімальних цін.

Хоча формально встановлення добровільного обмеження є результатом узгоджених дій країн – торговельних партнерів, фактично це вид нетарифних бар’єрів, що нав’язується країною-імпортером під загрозою застосування більш жорстких заходів. Залежно від того, в якій формі проявляється ця “загроза”, і в якій формі держава бере участь в угодах про добровільне обмеження експорту, розрізняють три групи добровільних самообмежень (відповідно до класифікації ЮНКТАД):

1. добровільні самообмеження, що застосовуються в результаті угод між об’єднаннями промисловців зацікавлених галузей країни імпорту чи експорту, при завуальованій підтримці уряду;

2. обмеження, що встановлюються шляхом прямих міжурядових переговорів, або застосовуваних також за угодою між експортерами та імпортерами;

3. обмеження, встановлені відповідно до міжурядових угод, що передбачають контроль урядів у країнах експортерів за використанням умов угод, а саме за дотриманням зобов’язань щодо обсягів поставок та рівня цін.

"Добровільне" обмеження експорту – це кількісне обмеження експорту, засноване на зобов'язанні одного з торговельних партнерів обмежити або, принаймні, не розширювати обсяг експорту, прийняте в рамках офіційної міжурядової або неофіційної угоди про встановлення квот на експорт товару.

«Добровільне» обмеження експорту з’явилось у 50—60-ті роки як інструмент регулювання торговельно-економічних відносин індустріально розвинутих країн у формі контингентів на експорт у США деяких товарів з Японії та Західної Європи, насамперед текстильних виробів і прокату чорних металів. Згодом угоди про «добровільне» самообмеження Японією експорту автомобілів у США зумовили перебазування на територію Америки виробництва компаній «Honda», «Nissan» і «Toyota». Крім експорту автомобілів до США, Японія "добровільно" обмежує експорт телевізорів до Великої Британії, Бельгії, Нідерландів та Люксембургу; сталі – до країн Європейського Союзу, ПАР, Південної Кореї тощо. У свою чергу, країни ЄС "добровільно" обмежують експорт труб до США.

Прикладом багатосторонньої угоди про "добровільне" обмеження експорту є Угода щодо міжнародної торгівлі текстилем та одягом, укладена у 1974р. п'ятдесятьма країнами (ця угода діяла до 2005 р.), згідно з якою на двосторонній основі встановлювалися "добровільні" квоти на експорт текстильних виробів, переважно з бавовни та штучних волокон. Зокрема, США мали подібні угоди з 43 країнами, включаючи Китай, Гонконг та Південну Корею, які були найбільшими постачальниками текстилю на американський ринок, тобто ці угоди охоплювали близько 80 % імпорту текстилю до США.

У 2008 р. Росія запровадила “добровільні” обмеження (квоти) під загрозою санкцій і вжиття антидемпінгових процедур на експорт карбіду кремнію, деяких категорій плоского і сортового прокату та текстильних товарів у країни ЄС, експорт нітрату амонію до Великобританії, експорт алюмінію в усі країни світу.