3. Судовий захист прав суб'єктів підприємницької діяльності

Згідно зі ст. З Закону України від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІП "Про судоустрій України" судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України (єдиний суд конституційної юрисдикції). До системи судів загальної юрисдикції належать місцеві суди, апеляційні суди, Апеляційний суд України, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України. Судовий розгляд відповідних справ відбувається за процедурою, передбаченою Кримінально-процесуальним, Цивільним процесуальним, Господарським процесуальним кодексами, Кодексом адміністративного судочинства України, Митним кодексом України та іншими законами.

Захист прав судами загальної юрисдикції Вирішення справ у порядку цивільного судочинства.

Згідно зі ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України від 23 червня 2005 р. № 2709-ІУ "Про міжнародне приватне право".

У порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства, в порядку позовного, наказного та окремого провадження. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. Сторони також мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.

Усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного су­дочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами.

У разі, якщо справа розглядається в порядку позовного провадження, до суду подається позовна заява. Вона повинна складатися в письмовій формі і містити:

1. найменування суду, до якого подається заява;

1. ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку, якщо такий відомий;

2. зміст позовних вимог;

3. ціну позову щодо вимог майнового характеру;

4. виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

5. зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування;

6. перелік документів, що додаються до заяви.

Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її подання.

До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

У разі пред'явлення позову особами, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Якщо позовна заява подається представником позивача, до позовної заяви додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження.

Позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.

Якщо заява подана і оформлена в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України, суддя відкриває провадження у цивільній справі, негайно надсилаючи після цього особам, які беруть участь у справі, копії ухвали про відкриття провадження у справі. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі відповідачу надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів, а третій особі — копія позовної заяви.

Протягом одного місяця з дня відкриття провадження у справі повинно бути призначено і проведено попереднє судове засідання. Воно проводиться з метою з'ясування можливості врегулювання спо­ру до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Попереднє судове засідання є обов'язковим для кожної справи, за винятком випадків, встановлених Кодексом.

Суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Згідно зі ст. 152 Цивільного процесуального кодексу України позов забезпечується:

1. накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб;

1. забороною вчиняти певні дії;

2. встановленням обов'язку вчинити певні дії;

3. забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання;

4. зупиненням продажу описаного майна, якщо подано позов про право власності на це майно або про виключення його з опису;

5. зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

6. передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.

Після закінчення підготовки справи до судового розгляду суддя постановляє ухвалу, в якій зазначає, які підготовчі дії ним проведені, і встановлює дату розгляду справи. Справа має бути призначена до розгляду не пізніше 15 днів після закінчення дій підготовки до судового розгляду.

Суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше 2 місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів — місяця. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більш як на місяць.

Судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1. чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2. чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3. які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4. яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5. чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6. як розподілити між сторонами судові витрати;

7. чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8. чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Вирішення справ господарськими судами

Згідно зі ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім:

• спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

• спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

• інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів;

2. справи про банкрутство;

3. справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

Господарський суд порушує справи за позовними заявами:

• підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів;

• державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України;

• прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави;

■Рахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Справи про банкрутство порушуються господарським судом за письмовою заявою будь-кого з кредиторів, боржника.

Господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження. Справи про банкрутство розглядаються у порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону від З0 червня 1999 р.).

Відповідно до ст. 5 Господарського процесуального кодексу України сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою.

Позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином — суб'єктом підприємницької діяльності або його представником і повинна містити:

1) найменування господарського суду, до якого подається заява;

2. найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційні коди суб'єкта господарської діяльності за їх наявності (для юридичних осіб) або індивідуальні ідентифікаційні номери за їх наявності (для фізичних осіб — платників податків);

3. документи, що підтверджують за громадянином статус суб'єкта підприємницької діяльності;

4. зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суми договору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів);

5. зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів, — зміст позовних вимог щодо кожного з них;

6. виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов;

7. відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися;

8. відомості про вжиття запобіжних заходів;

9)перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору.

Питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею. Суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше 5 днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні.

Господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з власної ініціативи має право вжити заходів щодо забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Позов забезпечується:

1. накладенням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві;

2. забороною відповідачеві вчиняти певні дії;

3. забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

4. зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Про забезпечення позову виноситься ухвала.

Спір має бути вирішено господарським судом у строк, який не пере­вищує 2 місяців від дня одержання позовної заяви. Спір про стягнення заборгованості за опротестованим векселем має бути вирішено господарським судом у строк, що не перевищує одного місяця від дня одер­жання позовної заяви. У виняткових випадках голова господарського суду чи заступник голови господарського суду мають право продовжити строк вирішення спору, але не більш як на один місяць.

При вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення. Приймаючи рішення, господарський суд має право:

1. визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству;

2. вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони;

3. зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання;

4. стягти у доход державного бюджету України із сторони, що порушила строки розгляду претензії, штраф у розмірі, встановленому ст. 9 Господарського процесуального кодексу або у відповідності до законів, що регулюють порядок досудового врегулювання спорів у конкретних правовідносинах;

5. стягти в доход державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону;

6. відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Вирішення справ адміністративними судами.

Згідно зі ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України пра­восуддя в адміністративних справах здійснюється адміністративними судами, на вирішення яких передаються публічно-правові спори, у яких хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Компетенція адміністративних судів поширюється на:

1. спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2. спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3. спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

4. спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;

5) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи:

1. що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2. що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;

3. про накладення адміністративних стягнень;

4. щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

До адміністративного суду має право звернутися з адміністра­тивним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Суб'єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду у випадках, встановлених законом.

Адміністративний позов може містити вимоги про:

1. скасування або визнання нечинним рішення відповідача — суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень;

2. зобов'язання відповідача — суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії;

3. зобов'язання відповідача — суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій;

4. стягнення з відповідача — суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю;

5. виконання зупиненої чи невчиненої дії;

6. встановлення наявності чи відсутності компетенції (повнова­жень) суб'єкта владних повноважень.

У позовній заяві зазначаються:

1. найменування адміністративного суду, до якого подається по­зовна заява;

2. ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;

3. ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби по­садової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі відомі;

4. зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрун­товує свої вимоги;

5. у разі необхідності — клопотання про звільнення від сплати судо­вого збору; про звільнення від оплати правової допомоги і забезпечення надання правової допомоги, якщо відповідний орган відмовив особі у забезпеченні правової допомоги; про призначення судової експертизи; про витребування доказів; про виклик свідків тощо;

1. перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом.

До позовної заяви додаються її копії та копії всіх документів, що при­єднуються до неї, відповідно до кількості відповідачів, документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати.

Якщо позовна заява подається представником, то у ній зазначаються ім'я представника, його поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є. Одночасно з позовною заявою подається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження у справі.

Питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує не пізніше наступного дня після надходження позовної заяви до адміністративного суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків позовної заяви, у разі залишення позовної заяви без руху.

З метою з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду справи або забезпечення всебічного та об'єктивного вирішення справи протягом розумного строку суддя може провести попереднє судове засідання.

Суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

За ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України ад­міністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше 2 місяців з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

За результатом розгляду справи приймається рішення у формі постанови. Судове рішення, яким суд зупиняє чи закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або приймає рішення щодо інших процесуальних дій, клопотань, викладається у формі ухвали.

Під час прийняття постанови суд вирішує:

1. чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2. чи є інші фактичні дані (пропущення строку звернення до суду тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3. яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;

4. чи належить задовольнити позовні вимоги або відмовити в їх задоволенні;

5. як розподілити між сторонами судові витрати;

6. чи є підстави допустити негайне виконання постанови;

7. чи є підстави для скасування заходів забезпечення адміністра­тивного позову.

Захист прав Конституційним Судом України

Можливості щодо захисту прав і законних інтересів Конституційним Судом України визначені Законом України від 16 жовтня 1996 р. № 422/96-ВР "Про Конституційний Суд України", відповідно до ст. 13 якого Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо:

■ конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

■ відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;

• додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;

• офіційного тлумачення Конституції та законів України.

До повноважень Конституційного Суду України не належать питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, які віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції. Зважаючи на те, що Конституційний Суд України вважається єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні (ст. 1 Закону), перелічені повноваження є його виключною компетенцією.

Стосовно підприємницької діяльності найчастіше Конституційним Судом України приймаються рішення щодо офіційного тлумачення положень того чи іншого нормативного акта. Наприклад, Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 1998 р. № 12-рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України було дано офіційне тлумачення терміна "законодавство", який охоплює закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Рішенням від 8 квітня 1999 р. № З-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України встановлено, що прокурори та їх заступники подають до господарських судів позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Вони самостійно визначають і обґрунтовують у позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява згідно зі ст. 2 Господарського процесуального кодексу України є підставою для порушення справи в господарському суді.

У Рішенні від З0 травня 2001 р. № 7-рп/2001 у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення Конституційний Суд України зазначив, зокрема, що положення Кодексу України про адміністративні правопорушення не поширюються на юридичних осіб. Рішенням від 2 липня 2002 р. № 13-рп/2002 у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства "Концерн Стирол" щодо офіційного тлумачення положення абзаца першого пункту 1 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України до підвідомчості господарських судів віднесено справи про визнання недійсними чинних як нормативних, так і ненормативних актів незалежно від дати їх прийняття.

У Рішенні від 5 лютого 2004 р. № 2-рп/2004 у справі за конституцій­ним поданням Світязької сільської ради Шацького району Волинської області про офіційне тлумачення терміна "передача", який вживається у підпункті 5.1.17 пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про податок на додану вартість", Конституційний Суд України встановив, що під цим терміном розуміється набуття (перехід) права на земельні ділянки (права власності або права користування) на підставі відповідних юридичних актів. З моменту прийняття Рішення Конституційного Суду України від 24 лютого 2004 р. № З-рп/2004 у справі за конституційним зверненням спільного підприємства "Мукачівський плодоовочевий консервний завод" про офіційне тлумачення положення пункту 10 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" рішення тре­тейських судів набули ознак виконавчих документів, на підставі яких за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення державні виконавці районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби мають забезпечити примусове виконання рішень цих судів, якщо інше не передбачено законом. Рішенням від 11 листопада 2004 р. № 16-рп/2004 у справі за конституційним зверненням Центральної спілки споживчих товариств України про офіційне тлумачення положень пункту 1 статті 9, пункту 1 статті 10 Закону України "Про споживчу кооперацію", частини четвертої статті 37 Закону України "Про кооперацію" Конституційний Суд України визначив особливості правового статусу майна організацій споживчої кооперації.